11. Рогаt м. The Informational Economy: Definition and Measurement. – Washington d. C. : us

1. Vpartment of Commerce, Office of Telecommunications. – 1977. – p. 2.

лошення даних передбачає наявність суб’єктів, які їх отримають. Це означає, що як соціальна цінність інформація не може існувати поза певними інформаційними процесами – збирання, передавання, оброблення та зберігання.

Поняття інформації, визначене в Законі України “Про інформацію”, практично повністю відтворюється і в Цивільному кодексі України (ЦК). Згідно з нормою ч. 1 ст. 200 ЦК, “Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі”⁸. Єдиною різницею є застосування стосовно подій і явищ виразів мали або мають місце (ЦК), замість використаної в Законі України “Про інформацію” відбуваються, що формально розширює часові рамки. Уваги заслуговує інше. ЦК розглядає інформацію як нематеріальне благо, відмежовуючи її разом із тим від інших видів нематеріальних благ – результатів інтелектуальної і творчої діяльності та особистих нематеріальних благ. Це є важливим аспектом, оскільки інформація може бути і не бути об’єктом права інтелектуальної власності. Відповідно правові відносини в галузі інформації і правові відносини щодо об’єктів інтелектуальної власності та авторських прав мають різну природу, принципи та методи регулювання. Обґрунтуванням такої тези може слугувати норма ч. З ст. 200 ЦК, яка визначає, що порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється окремим законом, на відміну від інших видів нематеріальних благ, щодо яких є посилання безпосередньо на цивільне законодавство.

У Законі України “Про телекомунікації” дано дещо інше визначення поняття “інформація”, яке значно розширює і конкретизує перелік форм подання інформації, яка може бути об’єктом правовідносин. Згідно зі ст. 1 цього Закону, інформація – це “відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб

Отже, визначені в законодавстві форми і способи подання інформації не є вичерпними, що дає змогу визначити інформацію як відомості, що були організовані в такій формі, документовані, передані або оголошені таким чином, що можуть бути сприйнятими іншою особою.

Організованість, передавання та зрозумілість даних, які існують лише в свідомості окремого індивіда або всередині якого-небудь технічного пристрою, перетворюють їх на інформацію, роблять їх придатними для суспільного використання.

Суспільне використання інформації обмежується певними правилами та законами, за якими відбуваються інформаційні процеси.

По-перше, інформаційні процеси підпорядковані законам природи (наприклад, процес розповсюдження інформації, залежно від способу, може залежати від швидкості звуку або світла, характеристик інформаційно- комунікаційних технологій або фізичних можливостей людини).

По-друге, порядок здійснення інформаційних процесів визначається соціальними нормами – нормами моралі та права.

Такими інформаційними процесами є збирання, виробництво, зберігання, використання та розповсюдження інформації.

Урегульованість інформаційних процесів соціальними нормами дає підстави говорити про таке явище, як суспільний обіг інформації, що охоплює інформацію, подану у формі, придатній для суспільного використання і щодо якої виникають суспільні відносини.

Одночасно в межах суспільного обігу інформації існує правовий обіг інформації, який охоплює лише ту інформацію, суспільні відносини щодо якої врегульовані правовими нормами. Природно, що об’єктом правового регулювання виступає не сама інформація, а певні суспільні відносини, які виникають з приводу її збирання, виробництва, зберігання, використання та розповсюдження.

Кожна конкретна інформація має також певні індивідуальні характеристики, до яких насамперед належать її кількість, зміст, цінність та якість.

Кількість інформації може виражатися як у кількісних одиницях (сторінки, байти тощо), так і в відносному вимірі (наскільки інформація знімає невизначеність).

Зміст інформації – це конкретне значення даних і відомостей у тому контексті, в якому вона є зрозумілою для особи.

Цінність інформації характеризує її суспільне значення і може виражатися як у грошових одиницях, так і у відносному значенні (важлива, неважлива тощо).

2. Якість інформації визначає, наскільки вона здатна задовольнити інформаційні потреби суб’єктів інформаційних відносин, і характеризується такими критеріями, як повнота, достовірність, цілісність тощо.Загальні і юридичні властивості інформації

За визначеннями науковців, інформація є певною особливою субстанцією, яка відрізняється від матерії та енергії, тому має певні особливості та властивості, які зумовлюють специфіку інформаційних процесів. Наявність такої специфіки неодноразово підкреслювали фахівці в галузі інформаційного права, стверджуючи, що інформація будь-якого виду і призначення, яка створюється, застосовується або розповсюджується в правовій системі, має певні властивості, що тягнуть за собою певні юридичні наслідки під час обігу⁹. Існує досить багато поглядів на цю проблему, оскільки інформація як об’єкт наукового дослідження та вивчення передбачає виділення семантичних, лінгвістичних, прагматичних і технічних аспектів¹⁰. При цьому наводяться переліки відповідних властивостей інформації. Але досить часто, в характеристики цих властивостей механічно переносяться ідеї, сформульовані в рамках природничих галузей науки і практики. Для права цікавими є саме соціальні аспекти цієї проблеми.

Узагальнюючи різні погляди на властивості інформації, вважаємо за доцільне дещо змінити акценти й класифікувати їх на дві групи – загальні та юридичні.

До загальних властивостей інформації належать ті, що притаманні будь-якій інформації, що використовується в суспільстві, і впливають на всі суспільні відносини щодо інформації, незалежно від наявності або відсутності правового регулювання. Такими загальними властивостями є:

Системність інформації – будь яка інформація, що створюється людиною, має певну внутрішню організаційну структуру, зумовлену виробленими в суспільстві правилами та законами. Наприклад, будь-яка фраза, речення, документ мають свої правила побудови, що визначаються граматичними та орфографічними правилами, лексикою, логікою мислення, правилами документування тощо.

Селективність інформації – залежність її від процесів її вибору та відбору є одним з ключових положень теорії інформації. Стосовно суспільних відносин щодо інформації можна стверджувати, що перетворення сукупності даних і відомостей на інформацію є суб’єктивним процесом, який залежить від суб’єкта, котрий одержує, використовує, поширює та зберігає інформацію. Тому на основі одних і тих самих даних або відомостей різними суб’єктами може бути створена різна за змістом інформація, зроблені різні висновки тощо.

Субстанціональна несамостійність інформації – зумовлена зв’язком інформації з процесом відображення, за якого інформація не може існувати без її носія, що відображує той вплив, який призвів до виникнення інформації. Носієм інформації можуть бути об’єкти як неживої (предмети, випромінювання), так і живої природи (людина, тварини, рослини).

Невичерпність інформації полягає в тому, що на відміну від предметів матеріального світу, використання яких призводить до фізичного зношення або вичерпання, використання інформації не впливає на її властивості і, отже, вона може мати необмежену кількість використань та користувачів, залишатись при цьому в незмінному стані. Ця властивість інформації є однією з ключових у більшості сучасних концепцій інформаційного суспільства, оскільки дає змогу розглядати її як невичерпний ресурс і для економіки, і для діяльності публічної влади.

Здатність інформації до розповсюдження зумовлена її невичерпністю та ґрунтуванням на відображення. У більшості концепцій інформаційного суспільства відзначається здатність інформації безконтрольно поширюватись, попри встановлені обмеження доступу до неї. Це зумовлено тим, що рух і розповсюдження інформації, передавання її від одного предмета (істоти) до іншого залежать від природних процесів відображення інформації. Тому вжиття людиною заходів щодо обмеження цього природного процесу не може бути ефективним.

Здатність інформації до трансформації полягає в тому, що інформація може зберігатися, накопичуватися на будь-яких придатних для цього носіях, а також як у свідомості окремого індивідуума, так і в масовій свідомості суспільства. Інформація здатна змінюватися, вдосконалюватися, деталізуватися; на її основі можна створювати нову інформацію і т. ін. Суб’єкт, що отримав, спожив інформацію, може передавати її іншим суб’єктам в незмінному або переробленому вигляді завдяки власному розуму або створити нову інформацію. У такому процесі передавання або поширення інформації вона, будучи отриманою іншими суб’єктами, залишається і в суб’єкта, що поширює її.

До юридичних властивостей інформації належать ті, що безпосередньо зумовлюють специфіку правового регулювання суспільних відносин щодо інформації.

Фізична невідчужуваність інформації пов’язана з ідеальною її природою і полягає в тому, що інформація не здатна відчужуватись від людини її носія. В більш широкому тлумаченні, ця властивість може бути перенесена і на юридичних осіб, суб’єктів інформаційних відносин. Це одна з головних відмінностей інформації від речей (матеріальних предметів), передавання яких від одної особи до іншої означає відчуження і втрату першою частини або всіх прав на цю річ. Під час передавання (поширення) від одної особи до іншої інформація може залишатися в обох, навіть виробник інформації здебільшого зберігає комплекс авторських прав на інформацію. Отже, передавання інформації від однієї особи до іншої, з правового погляду замінюється і оформляється передаванням чітко визначеного комплексу прав на цю інформацію.

Необхідність відособлення інформації – ґрунтується на законодавчому її розумінні як документованих або публічно оголошених відомостей, яке передбачає, що для залучення у врегульований правом обіг інформація має бути відокремлена від її виробника способом подання її у формі сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи іншим способом і в такій формі передана іншим суб’єктам інформаційних відносин.

Незалежність прав на інформацію та на її матеріальний носій – юридична властивість інформації, що захищена правом інтелектуальної власності і полягає в тому, що інформація на матері-альних носіях одночасно є інформацією (змістом) та матеріальним носієм. У більш загальному розумінні можна сказати, що право на інформацію і право власності на матеріальний носій інформації не залежать одне від одного. Відчуження матеріального носія не означає відчуження права на інформацію і навпаки. Понад те інформація є нематеріальним благом, а матеріальний носій – річчю, тому йдеться про різні типи правового регулювання. Такий саме підхід можна застосовувати щодо аналізу правового регулювання трансляції інформації за допомогою телебачення або радіомовлення. Адже при цьому також окремо регулюються питання правових відносин щодо інформації як продукту та інформаційної діяльності як доведення інформації до споживача.

Здатність до тиражування – це властивість інформації, котра безпосередньо пов’язана з такою її характеристикою, як невичерпність. Ця властивість є ключовою для правового регулювання діяльності щодо розповсюдження інформації, адже останню можна копіювати (тиражувати) необмежену кількість разів, і при цьому вона не зменшується в обсязі і не втрачає своїх споживчих якостей. Важливим є те, що видатки на створення інформації (першого примірника) можуть бути набагато більшими, ніж видатки на створення кожного наступного примірника (тиражу). Фактично на цій особливості інформації ґрунтуються галузі економіки, пов’язані із виробництвом та розповсюдженням інформації. В цьому також полягає економічна привабливість порушень авторських прав, адже відпадає потреба витрачатись на створення первинної інформації. Тому такою актуальною нині є проблема встановлення й захисту майнових прав на інформацію.