Загальна частина розділ I принципові засади інформаційного права

Глава 1

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА

Інформація як категорія інформаційного права.

Загальні та юридичні властивості інформації. Розвиток технологій обробки інформації та їх вплив на інформаційні процеси. Основні риси сучасного інформаційного суспільства.

Програмні нормативно-правові акти щодо формування інформаційного суспільства.

1. Інформація як категорія інформаційного права

Протягом усієї історії людства інформація розглядалася як важливий військовий, політичний, економічний, соціальний чинник, що значною мірою зумовлював розвиток держави, суспільства та особистості.

Володіти певною інформацією означало володіти певною ціннісно суспільного характеру. Здатність індивідуумів збирати, накопичувати, трансформувати й передавати інформацію стала одним із головних чинників формування людини як соціальної істоти, що дав змогу передавати досвід і знання з покоління в покоління, ставши основою суспільного прогресу. Соціальна взаємодія окремих індивідуумів, соціальних груп та суспільства загалом ґрунтується передусім на процесі обміну інформацією. Так само й соціальне управління в будь-якому масштабі пов'язане процесами збирання, оброблення та передавання інформації.

Та незважаючи на таке значення інформації для держави й суспільства, її проблеми, сутність, процеси збирання, оброблення, зберігання, передавання та розповсюдження вчені почали безпосередньо вивчати лише у XX ст. Інформація стала предметом окремої галузі науки – кібернетики (від грец. kybernetike – мистецтво управління), яка є наукою про загальні ознаки процесів і систем управління в технічних пристроях, живих організмах та людських організаціях.

Проте, зазначимо, що певні аспекти суспільних відносин, пов'язаних інформацією, стали предметом правового регулювання набагато раніше, ніж почали розглядатися з наукового погляду. Є, наприклад, свідчення про наявність правової регламентації такого важливого інституту інформаційного права, як державна таємниця, ще в часи Давнього Єгипту, країни Шумерів та Ассирії (IV—III тисячоліття до н. е.).

Нині є багато визначень інформації. Це можна пояснити неоднозначністю самого поняггя “інформація”, а також з тим, що представники різних галузей науки та практичної діяльності по-різному сприймають це поняття інформації, що зумовлено специфічністю галузевих принципів і методів вивчення та використання інформації.

Термін “інформація” у перекладі з латинського informatio означає ознайомлення, викладення, роз’яснення. У загальному розумінні інформація – це певні відомості, сукупність певних даних, знань¹.

У філософський науці прийнято виділяти два аспекти існування інформації як субстанції.

По-перше, це внутрішня інформація, яка є мірою організації або впорядкованості системи чи процесу, їх внутрішньою характеристикою. Наприклад, цикли життєдіяльності людини, тварин і рослин регулюються певними внутрішніми механізмами.

По-друге, цс зовнішня інформація, яка безпосередньо пов’язана з процесом відображення як у матеріальному, так і в нематеріальному світі. Якщо предмет зазнає певних змін, що є результатом (відображення) впливу іншого предмета, то перший предмет стає носієм інформації про другий предмет. Для неживої природи процес відображення має пасивний характер, будучи простим механізмом констатації певних даних. Для об’єктів живої природи, передусім для людини, процес відображення має активний характер і пов’язаний не лише із сприйняттям інформації, але і з її аналізом та переробленням.

Засновником теорії інформації вважається К. Шеннон, який у своїй “Праці з теорії інформації та кібернетики” на початку 60-х років XX ст. виклав кількісно-математичні принципи інформації, вважаючи останню як “невизначеність, що скорочується”². За такого підходу кількість інформації є зворотно-пропорційною невизначеності, що усувається за допомогою цієї інформації. Теорія інформації К. Шеннона стала затребуваною із зростанням інформатизації суспільства для характеристики обсягів інформаційних потоків і згодом дала змогу розвинути нові концепції впорядкування інформаційних процесів.

Інший основоположник кібернетики – Н. Вінер розглядав інформацію як специфічну субстанцію, стверджуючи, що “інформація – це і не матерія, і не енергія”³.

Його ідеї стали основою наукової концепції, яка розглядає інформацію як основу всього існуючого, першопричину всіх явищ і процесів. Так, І. Й. Юзвишин сформулював поняття інформації як “ге- нералізаційно єдиної первинної субстанції Всесвіту”⁴. За цим підходом усі відносини між будь-якими об’єктами та елементами (від окремих атомів та частинок до галактик і Всесвіту в цілому) ґрунтуються на процесі обміну інформацією. Отже, й сама інформація є головним ресурсом розвитку як у мікро-, так і в макросвіті, головним ресурсом розвитку людства.

Викладені вище трактування терміна “інформація” є насамперед елементами певних концептуальних підходів до універсального визначення інформації як певної субстанції та невід’ємного елемента будови світу.

Галузеві науки розглядають певні характеристики інформації, що є важливими саме для конкретної галузі знань. Так прихильники теорії інформаційної революції – американці Р. Кохане та Дж. Най поділяють інформацію, що обертається в сучасному світі на вільну інформацію, комерційну і стратегічну⁵.

Вільною вони вважають інформацію, що розповсюджується безкоштовно, без будь-якої матеріальної компенсації: телебачення, радіомовлення, політична реклама, різні інформаційні акції, Інгернет тощо. Стрімке, практично в геометричній прогресії, зростання потоків вільної інформації, яке має характер інформаційного вибуху, вважається одним із результатів інформаційної революції.

Комерційна інформація, тобто така, що виробляється з метою отримання прибутку у вигляді компенсації за її використання, набуває нині дедалі більшого поширення. Взагалі однією з ознак формування інформаційного суспільства є те, що інформація сама стала товаром, який має стратегічне значення для держави й суспільства.

Найбільш традиційним і звичним є третій тип інформації – стратегічна. Вона безпосередньо пов’язана з діяльністю держави і має такі самі давні коріння й історію, що й історія держави як правового та суспільно-політичного явища. Головною характеристикою стратегічної інформації виступає специфічний правовий режим її збирання, вироблення, зберігання та використання, а саме – режим таємності, який забезпечується силою державного примусу.

У рамках економічних відносин інформація розглядається саме з огляду на її комерційну цінність, як продукт, що має певний ціновий еквівалент або який можна обмінювати на інші товари й послуги. Як зазначають економісти, інформація є собою неречовим продуктом інтелектуальної діяльності людини і суспільства⁶. Виробництво і розповсюдження інформації нині день є одним із головних напрямів розвитку економіки.

Основним призначенням інформації є задоволення інформаційних потреб окремої людини, суспільства та держави. Саме людина є кінцевим споживачем будь-яких даних і відомостей і завдяки своєму мисленню здатна перетворити сукупність даних на те, що вважається інформацією. Досить влучним у цьому сенсі є визначення інформації, наведене в Тлумачному словнику з обчислювальної техніки, виданому у видавництві Microsoft Press: “information – інформація – зміст, значення даних, яке вбачають у ньому люди. Зазвичай дані складаються з фактів, які стають інформацією в певному контексті і зрозумілі людям. Комп’ютери обробляють дані без будь-якого розуміння того, чим э ці дані”⁷. Останнє речення чітко розрізняє сутність автоматизованого оброблення інформації та його відмінність від розумової діяльності індивіда.

Отже, сприйняття інформації в соціальному аспекті має винятково суб’єктивний характер. Ті чи інші дані будуть становити певну інформацію для суб’єкта лише тоді, коли він здатен їх осягнути, сприйняти, інтерпретувати. Причому зміст цих даних залежатиме від особливостей і контексту сприйняття їх конкретним суб’єктом і може бути неоднаковим для різних суб’єктів. Певна інформація матиме цінність для окремого члена суспільства лише в тому разі, якщо він здатен зрозуміти її значення і використати.

Проте законодавство використовує універсальне визначення інформації, яке не залежить від її суб’єктивного сприйняття і охоплює будь-яку інформацію в державі й суспільстві, щодо якої виникають певні суспільні відносини.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює питання інформаційних відносин в Україні, є Закон України “Про інформацію”, у якому зазначено, що інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі⁸. Ключовим елементом цього визначення інформації є “документовані або публічно оголошені відомості”. Тобто будь-які відомості, аби стати інформацією, має набути певного зовнішнього вираження (форми) поза свідомістю людини – бути закріплені на фізичному носії (документовані) або висловлені людиною усно чи за допомогою певних технічних засобів (публічно оголошені). Сенс подання інформації у одній з таких форм полягає в тому, що тільки в такому вигляді дані стають доступними, тобто такими що можуть бути передані іншим користувачам і перетворитися на об’єкт суспільних відносин, найбільш важливі з яких стають предметом правового регулювання.

Ця характеристика ілюструється в універсальному визначенні, що його було наведено в роботі Марка Пора, присвяченій проблемам інформаційної економіки інформацією є дані, що були організовані і передані⁹. Процес передачі даних передбачає наявність щонайменше двох суб’єктів – того, що передає дані, й того, для кого ці дані передаються. Суб’єкт, що передає або документує дані, повинен розраховувати на те, що вони будуть кимось отримані. Так само і публічне ого-

* Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.