3. 4. Інформаційні права громадян як суб’єктів виборчого процесу

Права і свободи людини в галузі інформації, як уже зазначалося, належать до категорії прав людини першого покоління – громадських та політичних прав. Тому цілком логічним є те, що їх реалізація невід’ємно пов’язана насамперед із політичними процесами. В межах цих процесів у державі й суспільстві складається так звана система політичної комунікації, в основі якої лежать інформаційні відносини. “Політична комунікація є соціальною взаємодією через повідомлення, яка стосується управління і здійснення влади в суспільстві. Така соціальна взаємодія відбувається у багатьох формах: від дебатів за кухлем пива у барі до випуску партійних буклетів і виступів політиків на сесіях і зібраннях. ... У сучасних демократичних суспільствах процес політичної комунікації майже весь реалізується через засоби масової інформації”²⁵. Основним завданням політичної комунікації є забезпечення громадянам можливості вивчити суспільно значущі проблеми, скласти власну думку про них та сформулювати громадську думку, яка може впливати на діяльність органів публічної влади.

У питаннях правового регулювання інформаційних відносин, що виникають у межах процесу політичної комунікації, можна виділити два аспекти:

1. поточна політична комунікація, котра, як зазначалося, може здійснюватися в різних формах. Інформаційні відносини, що виникають з приводу поточної політичної комунікації, регулюються за загальними нормами і правилами а реалізація права громадян на свободу слова зазнає мінімальних обмежень, що визначені Конституцією та законодавством;

2. політична комунікація, що відбувається в межах здійснення громадянами безпосередньої демократії, насамперед у формі виборів та референдумів. Відповідні інформаційні відносини насамперед пов’язані “із формуванням активного та свідомого вибору громадян у процесі демократичного волевиявлення”²⁶.

Інформаційні відносини, пов’язані з проведенням виборів та референдумів, завжди були важливим елементом впливу як на їх перебіг, так і на їх результати. Через це законодавство застосовує додаткові правила реалізації інформаційних прав і свобод громадян в умовах виборчих кампаній, метою яких є запобігання зловживанням, які б могли зашкодити формуванню свідомого вибору. Відповідні особливі норми, що регулюють інформаційні відносини в процесі здійснення безпосередньої демократії, містяться насамперед у виборчому законодавстві.

Для більш чіткого аналізу існуючих загроз цьому процесу важливо класифікувати відносини, пов’язані з електоральною інформацією, адже ні ця інформація, ні ці відносини не є однорідними.

Серед правових відносин, що виникають із приводу реалізації прямого народовладдя, зазвичай виділяють такі основні групи:

1. відносини, пов’язані із забезпеченням виборцям і учасникам виборів та референдумів поінформованості (розширення кола об’єктивних знань) з питань виборчого законодавства, законодавства про референдуми; з проблем державотворення, місцевого самоврядування з метою розвитку політико-правової культури громадян, підвищення їхньої правосвідомості як реальних і потенційних учасників названих процесів;

2. відносини, пов’язані з інформаційним забезпеченням проведення виборів і референдумів на всіх основних стадіях. Серед них – підвищення професійних знань організаторів виборів та референдумів (членів виборчих комісій та комісій з референдумів, органів, що утворюють ці комісії) з метою забезпечення кваліфікованого проведення відповідних заходів; забезпечення правової поінформованості кандидатів та їх довірених осіб з питань висування та реєстрації кандидатів у депутати, правил ведення передвиборної агітації, встановлених чинним законодавством, спілкування з виборцями, представниками засобів масової інформації та ін. Особливо слід заважити на інформаційні відносини пов’язані зі створенням іміджу кандидата або політичного об’єднання (політична реклама зокрема)²⁷

Ще одним важливим аспектом можна назвати відносини, пов’язані з процесом оброблення, передавання та оприлюднення результатів виборів та референдумів. Тобто відносини пов’язані з наданням юридичного статусу результатам народного волевиявлення, адже вони також пов’язані з процесами оброблення і передавання інформації, до яких встановлюються підвищенні вимоги щодо достовірності та повноти такої інформації.

Більшість дій, що формують негативний, деструктивний вплив на інформаційні відносини під час виборів, охоплюються широко вживаними останнім часом термінами “брудні виборчі технології” та “чорний PR”. Але помилкою було б вважати це сучасними винаходами. Пропагандистсько-ідеологічні засади є найбільш давньою опорою державної влади, адже вони свого часу стали одним із факторів формування цього феномену. Достатньо згадати різні теологічні концепції, що обстоювали “божественне” походження влади. Протягом тривалого часу ідеологічні засади постійно змінювалися, але основне їх завдання залишалося однаковим – пояснити народові, чому саме ця влада повинна існувати, чому саме ці особи або політичні сили повинні управляти суспільством. Своє оригінальне бачення феномену державної влади було запропоноване свого часу М. Бердяєвим, який зазначав, що: “Державна влада може дуже раціонально правити народом, але саме джерело влади є ірраціональним. Вдача людей влади полягає у здатності до навіювання. Володарює той, хто втягує народні маси в гіпнотичний стан. Пропаганда відіграє тут таку колосальну роль, вона є вульгарною формою гіпнотизування. І якби люди мали здатність не піддаватися гіпнозу, то невідомо яка влада могла б втриматися”²⁸.

Зазначимо, що події виборчих кампаній останніми роками значно активізували процес формування законодавчого регулювання інформаційних процесів, що відбуваються під час виборів, особливо в тому, що стосується передвиборної агітації, інформаційного забезпечення діяльності виборчих комісій тощо. А це, в свою чергу, значно підвищило дотримання відповідних інформаційних прав і свобод громадян.

Основна гарантія дотримання прав і свобод громадян у процесі здійснення безпосередньої демократії є норма ч. 2. ст. 71 Конституції України, згідно з якою “кожному гарантується вільне волевиявлення”²⁹. Таким чином, порушення виборчого законодавства є актом обмеження права на вільне волевиявлення.

На жаль, в Україні сформувалася система таких порушень, найбільш поширені з яких, за даними Комітету виборців України, є:

• масові порушення заборони на агітацію;

• використання службового становища керівниками органів місцевої влади та місцевого самоврядування;

• адміністративний тиск на суб’єктів виборчого процесу і ЗМІ;

• агітація з використанням безкоштовного або за зниженими цінами надання товарів та послуг;

• використання брудних передвиборних технологій (чорний PR);

• розповсюдження інформації (агітація) від імені конкурента, порушення процедури формування виборчих комісій, факти насильства щодо учасників виборчого процесу;

• пряма агітація з боку посадових осіб ³⁰.

Значна частина перелічених порушень виборчого законодавства пов’язана з протиправним втручанням в інформаційні відносини, що виникають під час виборчої компанії, насамперед у межах передвиборної агітації. Відповідно виборче законодавство містить низку норм, які регулюють інформаційні відносини під час проведення передвиборної агітації, формують механізми забезпечення однакових умов та неупереджсного формування громадської думки.

Так, у Законі України “Про вибори народних депутатів України” (ч. 2. ст. 10) визначено такі засади виборчого процесу:

• законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес;

• свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації;

Слід зазначити, що в 2005 р. нарешті у вітчизняному законодавстві було сформульовано визначення передвиборної агітації, як “здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або проти певного суб ’скта виборчого процесу’. Законодавство виділяє форми передвиборної агітації, щодо яких установлюються особливі правила проведення або використання^ саме:

• проведення масових заходів (мітинги, концерти, збори);

• використання друкованих та електронних ЗМІ;

• розповсюдження та розміщення на носіях зовнішньої реклами друкованих матеріалів передвиборної агітації;

• публічні заклики.

Законом дозволяється проведення агітації у будь-яких формах, що не суперечать Конституції та законодавству України.

Визначена законодавством система заборон і обмежень щодо ведення передвиборної агітації має на меті забезпечити демократичність і законність, рівні умови для всіх кандидатів, запобігання застосуванню “брудних виборчих технологій”, тиску на виборців з боку органів публічної влади, іноземному впливу на перебіг виборчої кампанії та ін.

Якщо узагальнити відповідні норми, встановлені виборчим законодавством (щодо виборів Президента України, народних депутатів України), то можна сказати, що обмеження у веденні передвиборної агітації стосуються:

• суб’єктів передвиборної агітації;

• місць проведення заходів передвиборної агітації;

• форм, засобів та змісту передвиборної агітації;

• строків і термінів передвиборної агітації та окремих її форм.

Насамперед слід виділити суб’єктів, яким забороняється участь

у передвиборній агітації. Це:

• іноземці та особи без громадянства;

• органи виконавчої влади та місцевого самоврядування;

• посадові і службові особи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;

• члени виборчих комісій під час виконання своїх обов’язків членів виборчих комісій;

• зарубіжні засоби масової інформації, що діють на території України.

Наступна група обмежень стосується місць здійснення передвиборної агітації, в яких проведення заходів передвиборної агітації обмежено або заборонено, а саме:

• військових частин (формувань);

• установах кримінально-виконавчої системи.

Певні обмеження визначено щодо форм, методів та змісту передвиборчої агітації. Зокрема, забороняється поширення в будь-якій формі матеріалів, що містять заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету й територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

Друкованим та електронним ЗМІ забороняється у своїх матеріалах і передачах, не обумовлених угодами, що укладені відповідно до виборчого законодаства, агітувати за або проти партій (блоків), висунутих ними кандидатів чи поширювати інформацію, яка має ознаки політичної реклами, а так само поширювати будь-яку інформацію з метою спонукання виборців голосувати за або проти певного суб’єкта виборчого процесу.

Деякі характерні обмеження стосуються політичної реклами. Зокрема, забороняється:

• розміщення політичної реклами в одному блоці з комерційною чи соціальною рекламою;

• введення передвиборних агітаційних матеріалів до інформаційних теле- і радіопрограм (випусків новин);

• розповсюдження завідомо недостовірних або наклепницьких відомостей про партію (блок) або кандитата – суб’єкта виборчого процесу чи про кандидата в депутати;

• виготовлення та розповсюдження друкованих передвиборних агітаційних матеріалів, що не містять відомостей про установу, яка здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск.

Останні обмеження спрямовані насамперед на забезпечення виборцям можливості відстежувати матеріали передвиборної агітації та адекватно їх сприймати.

До заборонених форм передвиборної агітації належать також надання виборцям грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерей.

Певні обмеження, визначено також і щодо строків проведення заходів передвиборної агітації. Ці строки установлюють з урахуванням дати і видів інформації, яка має або може впливати, на перебіг виборчої кампанії та результати волевиявлення виборців:

1. протягом останніх п’ятнадцяти днів перед днем виборів засобам масової інформації заборонено поширювати інформацію про результати опитувань громадської думки;

2. за два дні, починаючи з 24. 00 останньої п’ятниці перед днем виборів, закінчується передвиборна агітація, що передбачає:

• закінчення проведення “активної агітації”, до якої віднесено: публікацію агітаційних матеріалів у засобах масової інформації, розповсюдження виборчих листівок, розклеювання виборчих плакатів, публічні заклики голосувати за або проти кандидатів на пост Президента України;

• закінчення розповсюдження політичної реклами;

• зняття передвиборних агітаційних матеріалів з 24.00 останньої п’ятниці, що передує дню виборів чи дню повторного голосування, відповідними службами місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

3. заборонено оприлюднення в день виборів результатів опитування виборців щодо їх волевиявлення (так звані exit-polls) під час голосування до його закінчення, тобто до 20.00 дня виборів.

Згідно з національним законодавством, будь-яка особа може подати заяву про відомі їй порушення виборчого законодавства до Центральної виборчої комісії, територіальних виборчих комісій або безпосередньо до правоохоронних органів (міліції, прокуратури, Служби безпеки України) чи суду загальної юрисдикції (місцевого, апеляційного).

Передбачено обов’язок Центральної виборчої комісії (ЦВК) або територіальної виборчої комісії у разі надходження до неї заяви або скарги про порушення, які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення, негайно надіслати цю заяву або скаргу до відповідних правоохоронних органів для перевірки і реагування згідно із законами України.

Інформаційні правовідносини виникають також із приводу передачі результатів народного волевиявлення до тервиборчкомів та ЦВК. Ця інформація передається на паперових носіях у вигляді протоколів з мокрими печатками, попередня інформація про результати голосування – телеграфним зв’язком та в електронному вигляді у формі електронних протоколів.

Механізмом захисту інформації про результати народного волевиявлення передбачене право членів виборчих комісій, спостерігачів, довірених осіб та самих кандидатів отримувати копії протоколів виборчих комісій з підсумками голосування, завірених головою та секретарем комісії і скріплених печаткою.

Правила використання ЦВК автоматизованої інформаційної системи при проведенні виборів народних депутатів України, Президента України, всеукраїнського референдуму визначаються ст. 25 Закону України “Про Центральну виборчу комісію”³¹. Згідно з її нормами, під час процедури голосування автоматизована інформаційна система використовується виключно для спостереження за ходом і результатами голосування. Відомості про результати голосування, отримані через автоматизовану інформаційну систему, є попередньою інформацією, що не має юридичних наслідків.

Одним із заходів забезпечення достовірності інформації, що передається за допомогою цієї системи, є встановлене законодавством права членів ЦВК ознайомлюватися з будь-якою інформацією, що міститься в автоматизованій інформаційній системі Комісії або виводиться з неї.

Останнім часом сталися істотні зміни у правовому регулюванні виборів, зокрема, інформаційних відносин, що виникають у зв’язку з ними. Значно підвищилися роль та ефективність контролю з боку громадськості та інститутів громадянського суспільства.