6.6. Венчурні фонди

Розвиток індустрії венчурного капіталу призначений сприяти залученню позабюджетних коштів в інноваційну сферу. Венчурні фонди вкладають капітал в акції чи статутні фонди малих фірм для реалізації інноваційних проектів. З метою зниження ризиків венчурний інвестор в якості обов’язкової умови фінансування у більшості випадків вимагає входження свого представника до складу Ради директорів фірми.

Як уже підкреслювалося, венчурне фінансування є ризиковим, тому що не передбачає надання будь-якого залогу, на відміну від банківського кредитування. При цьому венчурний фонд, зазвичай, не прагне придбати контрольний пакет акцій малої фірми, тому менеджмент малої фірми, маючи контрольний пакет акцій, зберігає всі стимули для активної участі в успішному виконанні інноваційного проекту.

Логіка венчурного фінансування полягає в тому, що якщо мала фірма, яка реалізує інноваційний проект, досягає успіху і її вартість протягом 5-7 років збільшується у кілька разів (часто у десятки та сотні разів), то ризики всіх учасників проекту стають справедливими, і всі отримують відповідну винагороду. Венчурний фонд звичайно не зацікавлений у розподілі прибутку у вигляді дивідендів. Прибуток з’являється тоді, коли буде проданий пакет акцій малої фірми, який належить фонду, за ціною, що у кілька разів перевищує первісне вкладення.

Венчурний фонд розпоряджається грошовими коштами кількох інвесторів і по суті є посередником між інвесторами і малою фірмою, яка реалізує інноваційний проект.

Ліквідність венчурного капіталу на перших стадіях фінансування достатньо низька, тому інвестування у венчурні фонди привабливі для інвесторів, у яких є довгострокові зобов’язання. До таких інвесторів венчурного капіталу належать пенсійні фонди, страхові компанії, благодійні фонди, крупні корпорації, банки, державні структури, приватні особи.

Найбільш розповсюдженою причиною інвестування у венчурний фонд є висока доходність інвестицій. Наприклад, середній річний рівень доходності американських фондів складає біля 20%, що у три рази вище, ніж у цілому по економіці США.

Ключовими факторами успіху фінансування венчурних фондів є професійний відбір об’єктів фінансування і кваліфікований менеджмент, який намагається оптимальним чином збалансувати портфель інвестицій з метою мінімізації ризиків і досягнення максимальної прибутковості вкладень. Відправною точкою для прийняття рішення є аналіз бізнес-плану інноваційного проекту, при цьому менеджмент фонду намагається зрозуміти мотивацію всіх учасників проекту, визначити існуючі і заплановані ринки збуту, характер конкурентної боротьби, здатність команди проекту до розробки ефективних технологічних і маркетингових стратегій, фінансового планування і контролю. Звичайне співвідношення числа реальних інвестицій в інноваційні проекти до загальної кількості потенційних проектів складає 1:100.

Таким чином, менеджмент венчурного фонду приймає рішення про вибір того чи іншого інноваційного проекту для здійснення інвестування, приймає участь у роботі Ради директорів і всіляко сприяє досягненню кінцевої мети фірмою, яка реалізує інноваційний проект. Треба зауважити, що остаточне рішення про інвестування інноваційного проекту приймає інвестиційний комітет, який представляє інтереси інвесторів. Зазвичай 80% прибутку фонду розподіляються між інвесторами, а 20% залишається у розпорядженні фонду.

Традиційна структура венчурних фондів розрахована на обмежений строк життя з обов’язковим поверненням капіталу інвесторам протягом установленого строку. Стандартний строк складає десять років, приблизно чотири роки з яких складає інвестиційний період.