6.4. Інкубатори

Особливе місце в інноваційній інфраструктурі займають інкубатори. Інкубатор - це складний багатофункціональний комплекс, який забезпечує сприятливі умови для ефективної діяльності нових малих інноваційних фірм, які реалізують цікаві наукові ідеї.

За кордоном поняття «інкубатор» з’явилося наприкінці 50-х років минулого століття. Один американський соціолог за безцінь орендував нікому не потрібне приміщення старого вокзалу і створив у ньому організацію, у яку міг звернутися будь-який починаючий бізнесмен-новатор. Автор першого проекту інкубатора розділив вокзал на невеличкі кімнати, найняв добрих юриста і економіста і почав дешево створювати офіси для починаючих підприємців. У той час за статистикою зі 100 починаючих бізнесменів успіху досягали лише 12. А в інкубаторі протягом короткого часу біля 30% підприємців перейшли з малого бізнесу у середній, а ще більше підприємців зайняли певні ніші у малому бізнесі.

Діяльність в інкубаторі дала можливість підприємцям, не соромлячись один одного, перевіряти свої ідеї, вчитися на помилках сусідів, швидко обмінюватися досвідом. Коли власного досвіду було недостатньо, підприємці могли звернутися за порадою до спеціалістів: юристів, економістів і т.д.

Успіх першого експериментального інкубатора привів до того, що місцева влада багатьох штатів США почала активно фінансувати подібні ініціативи, виділяти пільгові кредити під проекти, фінансувати інкубатори.

Інкубатор розглядався як безприбутковий навчальний заклад для підприємців. І це виправдало себе - ріст кількості і якісний розвиток малих підприємств, як результат діяльності інкубаторів, збільшив податкові відрахування від прибутків.

У 1998 р. у США нараховувалося біля 470 інкубаторів, у той час, як у 1988 р. їх було усього 10. Такі відомі американські компанії, як ІВМ, «Дженерал електрик» та ін. володіють інкубаторами для створення дочірніх малих фірм. Їх діяльність організована таким чином, що материнська компанія фінансує значну суму витрат, пов’язаних з становленням інноваційної фірми (до 80%), що дає можливість у подальшому викупити її і організувати на її базі свої наукові або виробничі підрозділи.

Інкубатор забезпечує підприємцю-новатору менеджмент, маркетинг, пошук партнерів, допомагає правильно визначити свою нішу на ринку наукоємної продукції, розробити бізнес-план, пройти навчання основам ринкової економіки і особливостям ділової поведінки в період формування ринкових відносин.

Доходи інкубатора складаються з трьох основних джерел:

• орендна плата, отримана від клієнтів за наймані приміщення;

• продаж різноманітних послуг;

• участь у прибутках тих фірм, у які інкубатор вклав свої кошти.

Тривалість перебування фірми в інкубаторі обмежується трьома роками. Вважається, що цього періоду достатньо для того, щоб фірма була у змозі самостійно вирішувати господарчі проблеми.

Інкубатори бувають трьох видів.

1. Неприбуткові. Такі інкубатори працюють з залученням коштів місцевих органів влади. Останні зацікавлені у створенні робочих місць і економічному розвитку регіону. Інкубатори такого виду отримують з орендарів плату, яка значно нижче (до 50%) ніж в середньому по країні. Цього достатньо, щоб утримувати персонал, який працює в інкубаторі.

2. Прибуткові. Таким інкубаторам не надають пільг. Це переважно приватні інкубатори, чисельність яких зростає.

3. Інкубатори, які функціонують при академічних інститутах і вищих учбових закладах. Вони виступають як сполучна ланка у розробці нововведень між науковими установами і приватним бізнесом, надають ефективну підтримку підприємствам, які мають намір освоїти високотехнологічну продукцію.

Інкубатори набули розвитку в і в Україні. Їх метою є підготовка кадрів для ринкової економіки і підтримка малого бізнесу.

З ініціативи Київської державної міської адміністрації для підтримки інноваційної діяльності в Києві створений інноваційний інкубатор, до складу якого входять: безпосередньо бізнес-інкубатор як орган управління, координаційний орган для забезпечення співробітництва з місцевими органами влади, самостійні центри, які забезпечують обслуговування фірм, та самі фірми. Фірми займаються інноваційним проектуванням і користуються пільгами, наданими інкубатором (пільгова оренда приміщень, отримання сервісних послуг). Строк їх перебування в інкубаторі обмежується двома-трьома роками.

Інкубатори діють при технічних університетах Львова і Дніпропетровська. В Івано-Франківську створено Українсько-Канадський бізнес-центр, який здійснює основні функції інкубатора.

6.5. Малі фірми

Ефективність інноваційної діяльності здебільшого визначається малими фірмами, персонал яких може генерувати і реалізувати нові ідеї. Так, у США приблизно 90% всіх компаній, які функціонують в інноваційній сфері, - малі фірми. У розрахунку на 1 долар США вкладених коштів такі фірми створюють у 24 рази більше новацій, ніж гігантські концерни. Витрати на одного вченого і інженера у малих фірмах у 2 рази менше, ніж у крупних. Крім гнучкості і мобільності цих фірм економісти відмічають відсутність бюрократизму.

Крупні компанії, зазвичай, орієнтовані на створення поліпшуючих інновацій. Керівникам таких компаній логічним здається удосконалення у тому напрямі, де компанія досягла помітних успіхів у освоєнні певного сімейства продукції.

Перехід до радикально нової техніки і технології (тобто до базисних нововведень) для крупних фірм небажаний, оскільки при цьому знецінюється накопичений виробничий потенціал. У той же час з економічної точки зору базисні нововведення більш вигідні. Більшість крупних компаній керуються принципом «витрати - результати» і вкладають кошти тільки у такі дослідження, які гарантують прибутки.

У США до малих фірм відносяться підприємства чисельністю до 99 працівників. В Японії до малих підприємств у сфері послуг відносяться фірми з чисельністю не більше 5 людей, в інших галузях - не більше 20 людей. У Росії під суб’єктами малого підприємництва треба розуміти комерційні організації з чисельністю персоналу в залежності від галузі від 30 до 100 працівників. В Україні в науці і науковому обслуговуванні до малих відносяться підприємства з чисельністю до 100 робітників.

Малі фірми часто створюються під одну ідею. У випадку невдачі проекту мала фірма розоряється, крупні ж завжди працюють «зі страховкою», тому що вони розробляють, зазвичай, паралельно кілька проектів, що дозволяє компенсувати втрати. Однак, ризик привабливий.

У США щорічно стають збанкрутілими біля 30% малих підприємств. В Японії стають банкрутами щорічно біля 5% малих фірм, тому що уряд здійснює могутню підтримку малому бізнесу такими важелями, як гарантовані позики, пільгове оподаткування, прискорена амортизація, кооперування і т.д.

У США, Японії, країнах Західної Європи у малому інноваційному бізнесі використовуються такі організаційні форми, як венчурні (ризикові) фірми, фірми «спін-офф» (фірми «нащадки»).

На початку діяльність таких фірм фінансується крупними компаніями. У випадку успіху крупна компанія отримує готове нововведення (це може відбуватися шляхом поглинання венчурної фірми). Помноживши інновацію на потужність свого виробничого і комерційного потенціалу, компанія забезпечує собі великі прибутки.

Створення венчурних фірм припускає наявність наступних компонентів:

• інноваційної ідеї - нового виробу, нової технології;

• підприємця, здатного на основі ідеї організувати фірму;

• ризикового капіталу для фінансування.

Венчурний капітал може бути вкладений не тільки крупною компанією чи банком, але й державою, страховою компанією чи пенсійним фондом. На відміну від інших дана форма інвестування має специфічні умови:

• часткова участь інвестора у капіталі фірми у прямій чи опосередкованій формі;

• надання коштів на тривалий строк;

• активна роль інвестора в управлінні фірмою, яку фінансують.

Фірми «спін-офф» організуються («відпочковуються») при вузах, спеціальних лабораторіях і державних дослідних центрах з метою комерційного впровадження науково-технічних досягнень, отриманих у ході виконання крупних нецивільних проектів: військових розробок, космічних програм, фундаментальних досліджень.

Малі фірми засновують вчені, інженери, винахідники. Часто первісним капіталом таких фірм служать власні заощадження, хоча їх буває недостатньо і доводиться шукати венчурний (ризиковий) капітал. У середині 80-х років ХХ століття у США нараховувалося до 500 таких фірм. Специфіка венчурного капіталу полягає в тому, що він надається на безвідсотковій, безповоротній основі і не підлягає вилученню протягом усього терміну дії договору.

Малі фірми, зазвичай, неприбуткові, тому що не займаються виробництвом. Вони передають свої результати іншим фірмам, які просувають новації на ринок.