3.4. Методи реалізації інноваційної політики

Досягнення мети інноваційної політики здійснюється через використання конкретних методів її реалізації.

У кожній країні є свої особливості державного регулювання інноваційного процесу. Однак можна виділити загальні методи реалізації інноваційної політики. Арсенал цих методів підрозділяється на:

• методи прямого регулювання інноваційного процесу;

• методи опосередкованого регулювання інноваційного процесу.

Методи прямого регулювання. Сутність методів прямого регулювання полягає в тому, що держава бере на себе ініціативу у виборі пріоритетів науково-технічного розвитку, фінансування і стимулювання розробки важливіших національних програм. При цьому фактор часу набуває стратегічного значення. Виконання науково-дослідних робіт передбачає не тільки великі фінансові витрати, але й значні ризики. Для того, щоб ефективно використовувати ринковий потенціал, ряд держав стимулює міждержавну, галузеву, міжфірмову координацію і кооперацію інноваційної діяльності. Такої стратегії додержуються Франція, Нідерланди, Японія.

Стратегія децентралізованого регулювання інноваційної діяльності є більш складною. Такої стратегії додержуються США, Великобританія і деякі інші країни. У цих країнах використовуються методи, які орієнтовані на стимулювання ініціативи суб’єктів господарської діяльності.

До методів прямого регулювання інноваційної діяльності відносяться:

• бюджетне фінансування;

• правове регулювання інноваційного процесу;

• формування державної інноваційної інфраструктури;

• створення технополісів і технопарків;

• цілеспрямоване субсидування державою малого інноваційного бізнесу і окремих винахідників-одинаків у формі дотацій (грантів);

• моральна і матеріальна підтримка найбільш видатних діячів науки.

Центральне місце у системі державного впливу на інноваційний процес займає фінансування науково-дослідних робіт з бюджетних коштів. Держава намагається підтримувати раціональне співвідношення фінансування фундаментальних науково-дослідних робіт (базове фінансування) і разових інноваційних проектів (програмно-цільове фінансування). Велике значення для створення початкового попиту на інновації мають державні контракти на виконання науково-дослідних і досвідно-конструкторських робіт і державні замовлення на інноваційну продукцію.

Ефективність інноваційного процесу суттєво підвищується при організації конкурсів у розподілі бюджетних коштів. Для цього створюються спеціальні бюджетні або частково бюджетні (змішані) фонди.

Держава стимулює створення дослідних центрів і венчурних фірм. У США найбільш ефективні дослідні центри і венчурні фірми в змозі у перші п’ять років повністю або частково фінансуватися з федерального бюджету. Найбільш наукоємні та ефективні дослідження держава фінансує повністю через складність, високі витрати, ризик, сильну міжнародну конкуренцію.

Крім того, будь-який американський вчений має право звернутися в федеральне відомство за субсидією для проведення наукових досліджень терміном на один рік.

Виключною прерогативою держави є правове регулювання інноваційного процесу шляхом законодавчої фіксації статусу наукової і інноваційної діяльності, захисту прав наукових робітників, розробки механізмів реалізації інноваційної політики. Захист прав суб’єктів інноваційної діяльності засновується на законодавчих актах з питань інтелектуальної власності державної патентно-ліцензійної системи. Законодавчо пом’якшуються механізми санації і процедура банкрутства для інноваційних суб’єктів. Законодавчо обмежується дія антимонопольних механізмів у відношенні важливіших інноваційних процесів.

Суттєвим елементом правової підтримки інновацій є формування державної інноваційної інфраструктури шляхом створення технополісів, технопарків, мережі центрів розповсюдження інновацій і консультацій. Держава сприяє також формуванню ринку інновацій шляхом опублікування у державних виданнях інформацій про виставки, біржі, ярмарки, конференції і т.д. Держава сама може виступати у ролі агента ринку, наприклад, при купівлі і продажу ліцензій. Державні органи призвані здійснювати моніторинг і прогнозування інноваційного процесу в країні і за кордоном, а також пошук ефективних технологій для широкого впровадження через свої представництва.

Суттєві заходи моральної і матеріальної підтримки найбільш видатних діячів науки у вигляді почесних звань і нагород, відвідання державними керівниками провідних науково-дослідних організацій і т.п.

Методи опосередкованого регулювання. Серед заходів опосередкованого впливу застосовуються різноманітні види пільг, які стимулюють інноваційну діяльність. До таких пільг відносяться:

• пільгове кредитування;

• податкові пільги (відстрочки податкових платежів, пільгове оподаткування дивідендів юридичних і фізичних осіб, отриманих за акціями інноваційних підприємств і т.п.);

• надання права на прискорену амортизацію обладнання;

• надання індивідуальним винахідникам безвідсоткових банківських кредитів;

• зниження державних патентних зборів для індивідуальних винахідників;

• звільнення від мита на імпортне обладнання, необхідне для проведення наукових досліджень і т.д.

У зв’язку зі значними масштабами багатьох інноваційних проектів і відносно низкою швидкістю обігу коштів у період створення інновацій актуальними стають механізми пільгового кредитування. Держава може стимулювати інноваційну діяльність пільговими кредитами (за термінами погашення і відсотковими ставками) державних банків або наданням преференції комерційним банкам (пільгове оподаткування, пом’якшення резервних вимог і т.п.). Однак комерційні банки часто не зацікавлені у кредитуванні довгострокових інноваційних проектів. Тому держава також стимулює фінансування інноваційних проектів структурами, орієнтованими на тривале «заморожування» коштів, - страховими компаніями, пенсійними фондами, взаємними фондами і т.п.

В Україні у 2007 р. Державне агентство з інвестицій і інновацій розробило механізм з визначення правил конкурсного відбору інноваційних і інвестиційних проектів з компенсації відсоткової ставки за кредитами, отриманими у поточному році.

По-перше, компенсація надається за фактично виплачені відсотки за користування кредитами і не повинна перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку, яка діяла на дату нарахування кредиту. По-друге, право на компенсацію суб’єктам господарювання, які отримали кредит, надається на конкурсній основі. По-третє, конкурсний відбір проводиться у порядку, визначеному Держінвестицією, узгодженому з Мінфіном, Мінекономіки і Міністерством освіти на науки.

Система податкових пільг у всіх країнах створюється таким чином, щоб забезпечити їх цілеспрямований характер. Під дію пільгової знижки при стимулюванні науково-дослідних і досвідно-конструкторських робіт відносяться витрати на наукову діяльність компаній, у тому числі заробітна плата робітників, орендна плата за обладнання, витрати на дослідження, які виконуються в університетах за контрактом з промисловими фірмами.

У більшості країн законодавчо передбачається зниження податків на прибуток компаній. Наприклад, у Великобританії податкова ставка на прибуток малих і середніх фірм складає 29% (стандартна ставка - 35%), у Канаді - 12% (стандартна ставка - 28%). У США стимулювання невеликих фірм здійснюється за спеціальною шкалою пільгового оподаткування.

Додаткове джерело коштів на інноваційний розвиток підприємства отримують при проведенні державою політики прискореної амортизації основних фондів. Прискорена амортизація використовується з метою збільшення швидкості обігу коштів у відповідності до вимог інноваційного оновлення. У світовій практиці склалися дві основні моделі прискореної амортизації:

• зниження терміну переносу вартості обладнання;

• установлення підвищених норм амортизаційних відрахувань у перші роки експлуатації обладнання.

Так, наприклад, у Франції, Італії, Німеччині дозволяється списувати обладнання у перший рік експлуатації у розмірі 50% вартості його придбання. В Японії в наукоємних галузях дозволяється списувати 30% вартості обладнання і до 15% вартості споруд у перший рік їх експлуатації.

У відповідності до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для технопарків та їх учасників при виконанні інноваційних проектів норма прискореної амортизації основних фондів складає 20% (при звичайній нормі амортизації - від 6 до 15%).

Таким чином, система державного управління інноваційною діяльністю передбачає використання різноманітних методів впливу на інноваційний розвиток держави.