Противірусні засоби

Для противірусних засобів характерні такі механізми дії:

1) порушення адсорбції вірусу і його проникнення у клітину ха-зяїна (гамма-глобулін);

2) порушення виходу вірусного геному (мідантан, реманта-дин);

3) порушення синтезу вірусних білків:

- ранніх вірусних білків-ферментів (гуанітидин);

- “пізніх” вірусних білків (саквинавір);

- синтез нуклеїнових кислот (зидовудин, ацикловір, ві-дарабін, ідоксуридин та ін.);

- порушення побудови віріонів (метисазон).

Найбільш практичне значення мають такі групи противірусних засобів:

1) протигрипозні засоби;

2) протигерпетичні і протицитомегаловірусні засоби;

3) засоби, що впливають на вірус імунодефіциту людини;

4) засоби, які діють на ретровіруси і пікорновіруси;

5) засоби, які діють на вірус натуральної віспи;

6) засоби, які діють на віруси гепатиту В і С.

ПРОТИГРИПОЗНІ ЗАСОБИ

До протигрипозних відносять такі засоби.

1 Препарати, які блокують вірусний білок М2: ремантадин, мідантан (амантадин), адапромін.

2 Препарати, які блокують вірусний фермент нейраміназу: за-намівір, осельтамівір.

3 Препарати, які блокують вірусну РНК-полімеразу: рабівірин.

4 Різні препарати: арбідол, оксолін.

ПРОТИГЕРПЕТИЧНІ І ПРОТИЦИТОМЕГАЛОВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ

Для лікування герпесу використовують такі препарати.

1 Препарати резорбтивної дії: ацикловір, валацикловір, фамцикловір, відарабін.

2 Препарати для місцевого застосування: трифлуридин, ідо-ксуридин.

ЗАСОБИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ВІРУС ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ

Вірус імунодефіциту людини є різновидом ретровірусів. Для лі-кування ВІЛ-інфекції використовують такі препарати:

1 Інгібітори зворотної транскриптази:

1.1 Нуклеозиди: зидовудин, диданозин, зальцитабін, ставудин.

1.2 Ненуклеозидні сполуки: невірапін, делавірдин, ефаві-рен.

2 Інгібітори ВІЛ-протеази: індинавір, ритонавір, саквіна-вір, пельфінавір.

ЗАСОБИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА РИНОВІРУСИ ТА ПІКОРНАВІРУСИ (РНК-ВІРУСИ)

Перспективним засобом при цьому є плепонарил, який поєднує високі ефективність і біодоступність з низькою токсичністю. Зараз проводять дослідження цього засобу.

ПРЕПАРАТИ, ЯКІ ДІЮТЬ НА ВІРУС НАТУРАЛЬНОЇ ВІСПИ

Метисазон застосовують для профілактики віспи та для змен-шення ускладнень противіспової вакцинації. Препарат порушує про-цес “збирання” віріонів, пригнічуючи синтез вірусного структурного білка. Призначають метисазон всередину. Із побічних ефектів можуть спостерігатися диспептичні явища.

ПРОТИВІРУСНІ ЗАСОБИ ШИРОКОГО СПЕКТРА ДІЇ (У ТОМУ ЧИСЛІ ЕФЕКТИВНІ ПРИ ГЕПАТИТАХ В І С)

Класифікація препаратів інтерферонів:

- a-2А-інтерферони: реаферон, роферон;

- a-2В-інтерферони: інтрон-А, інтрен, віферон;

- a-2С-інтерферони: берофор, ешферон, велферон;

- b-інтерферони: бетасерон, фрон.4 - гамма-інтерферони: гама-ферон, імуноферон.

Властивості індукторів інтерферонів виявляють і препарати ін-ших груп: левамізол, ізопринозин, дипіридамол, теофілін, трентал, дибазол та ін.

ПРОТИПРОТОЗОЙНІ ЗАСОБИ

1 Протималярійні засоби.

2 Препарати для лікування лямбліозу.

3 Препарати для лікування токсоплазмозу.

4 Засоби для лікування балантидіазу.

5 Засоби для лікування трихомоніазу.

6 Засоби для лікування лейшманіозу.

ПРОТИМАЛЯРІЙНІ ЗАСОБИ

Відомо 4 види збудників малярії:

- Plasmodium vivax – збудник триденної малярії;

- Plasmodium malarie – збудник чотириденної малярії;

- Plasmodium falciparum – збудник тропічної малярії;

- Plasmodium ovale – збудник триденної малярії (типу ovale).

У наш час для лікування малярії застосовують препарати різних хімічних груп.

1 Похідні хінолону: хінгамін, мефлохін, примахін, хіно-цид.

2 Бігуаніди: бігумаль.

3 Похідні піримідину: хлоридин.

4 Сульфаніламіди.

5 Сульфони.

6 Тетрацикліни.

Залежно від спектра антималярійної дії виділяють такі групи препаратів.

1 Гематошизотропні засоби – засоби, які вибірково діють на без-статеві форми плазмодіїв на стадії шизогонії в еритроцитах. Під їх впливом шизоцити зникають із периферичної крові на 3-5-й день ліку-вання. Застосування цих препаратів у гострому періоді малярії попе-реджає і купірує напади. До цієї групи препаратів відносять хінга-мін, хінін, мефлохін. Також у вигляді комбінованих препаратів застосовують такі засоби, як гідроксихлорохін, хлоридин, бігу-маль, сульфадоксин, доксициклін.

2 Гістошизотропні засоби впливають на тканинні форми плазо-діїв. Препарати, які пригнічують прееритроцитарні форми плазмодіїв (тахіспорозоїти): бігумаль і хлоридин. Їх застосовують для попере-дження захворювання. Препарати, які діють на параеритроцитарні фо-рми плазмодіїв (брадиспорозоїти): примахін, хіноцид. Їх застосо-вують для профілактики рецидивів малярії.

3 Гамонтотропні засоби пригнічують розвиток статевих форм плазмодіїв у організмі людини (в еритроцитах): примахін, хіноцид. Препарати, які пригнічують процес спорогонії у тілі комара: бігумаль, хлоридин. Ці препарати застосовують для загальної профілактики ма-лярії.

ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ АМЕБІАЗУ

Класифікація протиамебних засобів

1 Препарати, ефективні при будь-якій локалізації амебіазу: ме-тронідазол.

2 Препарати прямої дії, ефективні при локалізації амеб у порож-нині кишечника: хініофон.

3 Препарати непрямої дії, ефективні при локалізації амеб у по-рожнині кишечника і в його стінках: тетрацикліни.

4 Препарати, які діють на амеб у стінках кишечника і в печінці: еметину гідрохлорид.

5 Препарати, ефективні переважно при локалізації амеб у печін-ці: хінгамін.

ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЛЯМБЛІОЗУ

Для лікування лямбліозу застосовують метронідазол (див. протиамебні засоби), фуразолідон (див. антибактеріальні засоби – похідні нітрофурану), амінохінол і ворміл.

ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ТРИХОМОНАДОЗУ

Для лікування трихомонадозу застосовують похідні нітроімідазолу – метронідазол (див. протиамебні засоби), тинідазол, нітротіазолу – нітазол, 6-метоксихіноліну – трихомонацид.

Із похідних імідазолу також застосовують орнідазол, мікона-зол, еконазол, нітазол, клотримазол, тенонітразол.

Із похідних нітрофурану для лікування трихомонадозу застосо-вують фуразолідон.

ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ТОКСОПЛАЗМОЗУ

З метою профілактики вродженого токсоплазмозу вагітним жінкам з позитивною реакцією на токсоплазмін призначають хлоридин або амінохінол у комбінації з сульфаніламідами.

Також під час лікування токсоплазмозу використовують пентамідин.

ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ БАЛАНТИДІАЗУ

Збудником балантидіазу є інфузорія Balantidium coli, яка парази-тує у товстому кишечнику. Лікування балантидіазу проводять за до-помогою тетрациклінів і хініофону.

ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЛЕЙШМАНІОЗУ

Для лікування вісцерального лейшманіозу найчастіше застосо-вують препарат п`ятивалентної сурми – солюсурмін, який вводять внутрішньовенно.

Із препаратів п`ятивалентної сурми для лікування лейшманіозу також використовують натрію стибоглюконат.

Також для лікування вісцерального лейшманіозу використовують глюкантим, пентакаринат, неостибазин, пентостим. Усі ці препарати – похідні п`яти-валентної сурми.

Для місцевого застосування при шкірному лейшманіозі показаний акрихін, розчином якого просочують інфільтрати. Для резорбтивної дії застосовують антибіотики групи аміноглікозидів: мономіцин, неоміцин, флориміцину

сульфат. Крім того, при шкірній формі лейшманіозу застосовують метронідазол та амінохінол.