39. Форма виховання. Типологія форм виховання, їх характеристика. Технологія підготовки і проведення виховного заходу

У цілісному педагогічному процесі важливе місце посідає процес виховання (виховний процес). Поняття «виховання» в даному контексті вживається у педагогічному значенні — як цілеспрямована виховна діяльність педагогів (класних керівників) у загальноосвітньому навчальному закладі з метою вирішення конкретних виховних завдань. Місце і роль процесу виховання можна зрозуміти, зіставляючи поняття «формування особистості», «соціалізація особистості» і «виховання».

Виховання є компонентом загальнолюдської культури. Культурні досягнення складалися протягом тисячоліть, а засвоїти їх учень повинен за гранично короткий термін. З цієї позиції процес виховання слугує цілеспрямованою допомогою дитині в її входженні в сучасну культуру. Він неможливий без організованої взаємодії, співробітництва, партнерства вихователів і вихованців. Головною суттю взаємодії вихователя і вихованця є її спрямованість на активну різноманітну діяльність останнього, його самореалізацію і самоствердження в цій діяльності.

Форми виховання. Типологія форм виховання, їх характеристика

Виховний процес, як будь-яке соціально-психологічне та культурологічне явище, має форму. Форму виховного процесу можна визначити наступним чином. Форма виховного процесу - це доступний зовнішньому сприйняттю образ взаємодії дітей з педагогом, що склалася завдяки системі використовуваних засобів, шикуються в певному логічному забезпеченні методу роботи з дітьми.

Форма як частина процесу виховання залежить від цілей, змісту, методів і одночасно обумовлює їх здійснення, втілення в конкретній справі. Тому форми виховання залежать від конкретних педагогічних ситуацій, і тому вони такі різноманітні, носять творчий характер і часом індивідуально неповторні. Тим не менш, наука повинна їх класифікувати, охарактеризувати. Виділено різні типи форм виховної роботи за кількістю учасників:• індивідуальні - бесіди, заняття вихователя з одним вихованцем; • групові - кілька учасників (гурток, тимчасова група, клас) знаходяться в безпосередньому контакті; • масові - кілька класів, школа, район, вся країна проводять свята, конференції, зльоти, походи і тому подібні заходи. Виділено також форми роботи за основним видом діяльності, ми їх назвали трохи вище: форми пізнавальної діяльності, трудової, суспільно корисної, естетичної, фізкультурно-оздоровчої, ціннісно-орієнтаційної. Свого часу М. І. Болдирєв виділив форми виховної роботи залежно від методу виховного впливу: • словесні - зібрання, збори, лінійки, лекції, конференції, зустрічі, усні газети, радіожурналі; • практичні - походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси, суботники, тимурівська робота тощо; • наочні - музеї, виставки, вітрини, стенди, стінні газети та ін..Сучасний дослідник пропонує ділити форми позаурочної виховної роботи в школі з виховної задачі і виділяє три групи: 

1) форми управління та самоврядування шкільним життям - збори, лінійки, мітинги, годинник класних керівників, наради органів самоврядування та ін;2) пізнавальні форми - екскурсії, походи, фестивалі, усні журнали, інформації, газети, тематичні вечори, студії, секції, виставки та ін; 

3) розважальні форми - ранки і вечори, «капусники» та ін.

Визначимо такі методи педагогічного впливу, покладені в основу типологізації форм виховної роботи: слово (раціональне слово, переконання словом, яке, звичайно, може бути забарвлене емоцією і викликати емоції вихованців, переживання (спільні переживання, переважно соціально-моральні, естетичні), робота (спільна робота, ширше - різна діяльність, будь-яка праця, в тому числі суспільно корисна діяльність), гра (головним є гра, спільний відпочинок, змістовне розвага), психологічна вправа (головним засобом впливу є елементи психологічного тренінгу, методи практичної психології, індивідуальної та групової психотерапії: лекції, бесіди, дискусії, психологічні вправи, консультації). Звідси п'ять типів форм виховної роботи зі школярами: словесно-логічні, образно-художні, трудові, ігрові, психологічні.

 На жаль, класифікації не охоплюють всього різноманіття форм виховної роботи. У досвіді педагогів з'являються нові форми, часто під впливом телебачення, що не завжди можна оцінювати позитивно: навряд чи потрібно влаштовувати конкурс «міс, містер школи» або «любов з першого погляду» у дитячому літньому таборі. Гарантією від вульгарності тут повинна бути вихованість і культура вчителя

Технологія проведення виховного заходу

Перший етап − цілеспрямування (постановка мети і завдань). Зміст етапу: Визначення місця і мети виховної діяльності в житті колективу.

Формулювання конкретних виховних завдань, варіантів діяльності.

Виявлення пропозицій щодо змісту виховної діяльності.

Обговорення мети майбутньої діяльності. Висунення та обговорення варіантів майбутньої діяльності.Визначення потреби особистісного розвитку учнів на основі аналізу результатів психолого-педагогічної діагностики. Виявлення кола проблем психосоціальної дезадаптації школярів. Визначення місця школярів у системі міжособистісних відносин. Визначення мети і завдань виховного впливу.

Другий етап − колективне планування виховного заходу. Зміст етапу:

Добір ефективних форм виховного заходу. Колективне обговорення запропонованих варіантів колективної справи. Вибір майбутньої творчої справи на загальних зборах колективу. Поділ учнів на мікрогрупи (5-7 осіб). Висунення ідей, пропозицій щодо змісту майбутньої справи у мікроколективах. Добір мікроколективом найбільш цікавих пропозицій.

Діяльність вихованців: Розробка плану колективної справи.

Вибори керівного органу − Ради заходу. Стимулювання творчої діяльності членів мікрогруп, формулювання ними пропозицій.

Зіставлення різних думок, пропозицій. Обґрунтування та розвиток пропозицій. Діяльність вчителя: • Узагальнення пропозицій, формування команди виконавців. Третій етап − організація (підготовка) виховного заходу. Зміст етапу: Уточнення, конкретизація плану підготовки й проведення колективного заходу. Організація безпосереднього виконання розробленого плану. Заохочення ініціативи кожного учасника.

Виконання ділянки роботи в мікроколективах.Керівництво та координація Радою заходу роботою мікроколективів.

Висунення пропозиції щодо можливих варіантів проведення заходу, добір кращих варіантів.Внесення пропозицій щодо варіантів вирішення завдань, усунення труднощів, які виникають.Надання підтримки учням в разі утруднень.Позитивна оцінка кожного успіху учнів.Четвертий етап − безпосереднє проведення виховного заходу.Зміст епату:Реалізація розробленого керівним органом конкретного плану (сценарію) з усіма корективами, внесеними його учасниками в процесі підготовки.

Участь у заході в певній ролі відповідно до сценарію.Створення позитивного емоційного настрою під час проведення заходу. Стимулювання самостійного пошуку виходу зі складних ситуацій. П’ятий етап − підведення підсумків, оцінка результатів заходу. Зміст етапу:Підведення підсумків виконання виховних завдань.

Систематизація та узагальнення висловлених думок щодо проведеного заходу.Аналіз підсумків проведеного колективного заходу у мікроколективах. Діяльність вихованців:Представлення результатів колективної справи у формі анкети-оцінки, стінгазети, фотогазети тощо.

Навчання школярів оцінювати й аналізувати результати своєї діяльності.

Діяльність вихователя: • Розробка разом з учнями критеріїв оцінювання результатів колективної діяльності.Шостий етап − організація післядії.

Зміст етапу:Виконання рішень, ухвалених загальними зборами.

Внесення змін у творчі доручення мікроколективам.Підготовка статті за матеріалами колективної творчої справи.Розробка пропозицій щодо наступної колективної діяльності.Визначення на основі проведеного аналізу наступної діяльності колективу.Внесення необхідних коректив у наступну колективну творчу справу.Навчання учнів формулювати висновки, вносити корективи в діяльність.

41. Колектив. Його ознаки. Педагогічне керівництво формування колективу. Колектив – група людей, які об’єдналися для досягнення особистісно і суспільно значущої мети. Це така форма організації дітей, яка задовольняє їхні життєві потреби й одночасно є могутнім чинником морального виховання.Серед основних ознак групи, що визначають її як колектив, виділяють такі:Наявність суспільно значущої мети та діяльності, спрямованої на її досягнення;Чітка організаційна структура: наявність органів самоврядування, визначеність прав і обов’язків, сформованість відносин взаємозалежності (відповідальність перед іншими членами колективу);Дружні стосунки, взаєморозуміння та згуртованість, ціннісно-організаційна єдність колективу, тобто схожість у ставленні до мети спільної діяльності та найважливіших для групи цінностей;Високий рівень значущості колективу для його членів: задоволення від перебування у ньому, гордість за нього, емоційна ідентифікація з групою;Захищеність особистості в групі.

У своєму розвитку колектив проходить кілька органічно взаємопов’язаних стадій. Однією із найбільш пошириних у вітчизняній педагогіці є тристадійна модель колективної динаміки, яку розробив А. С. Макаренко.Перша стадія характеризується недостатньою організованістю, розрізненістю учнів, лише формально об’єднаних в один класс. Учитель виступає організатором коллективу, єдиним джерелом вимог до учнів.На другїй стадії в класі виділяються учні (актив), які підтримують вимоги вчителя і готові до співробітництва з ним. Вони не тільки самі погоджуються з нормами поведінки, яких вимагає педагог, але й переконують у необхідності їх дотримання інших учнів классу. Отже, джерелом вимог поряд із педагогом виступає також актив классу.

Третя стадія х-ться високим рівнем згуртованості групової самосвідомості, єдиною системою групових норм (громадська думка), дотримуватися яких повинен кохний член коллективу. Формується ціннісно-орієнтаційна єдність коллективу. Дитячий коллектив стає суб’єктом виховного впливу, джерелом вимог до поведінки своїх членів. Учні дотримуються єдиних норм поведінки і засвоюють їх один від одного. Виникає атмосфера взаємної доброзичливості, вимогливості, колектив стає фактором, який спонукає дітей до самовиховання.

Таким чинном, колектив проходить у своєму становленні шлях від одноосібної вимогливості вихователя до саморегуляції кожною особистістю своєї поведінки на основі єдиних групових норм.

44. Самовиховання. Важливим фактором становлення особистості є самовиховання – свідома д-сть людини, спрямована на вироблення, удосконалення чи зміну своїх якостей у відповідності до соціальних чи індивідуальних цінностей, орієнтацій, інтересів. Специфіка самовиховання полягає в тому, що воно серед усіх інших факторів розвитку у найбільшій мірі спирається на індивідуальні особливості людини, її нахили і потреби. Завдяки цьому особистості вдається виявити для самої себе домінуючі задатки, які у майбутньому можуть визначити її життєвий шлях, забезпечити максимальний розвиток фізичних, інтелектуальних і моральних якостей. Свідоме рішення зайнятись самовихованням з’являється в особистості тоді, коли вона стає здатною оцінювати свої достоїнства і вади, коли виникає усвідомлене прагнення вдосконалювати свої позитивні якості і долати негативні. Потреба бути повноцінною, гармонійно розвинутою особистістю закладена в людині генетично, і, підкріплена прикладами та вимогами соціального середовища, вона стає могутнім стимулом самовдосконалення. Така усвідомлена та емоційно забарвлена потреба вперше з’являється у підлітковому віці (12-14 років). Підлітковий та юнацький вік особливо сприятливий для самовиховання. В цей період у школярів активно формується самосвідомість, виникає гостра потреба у самопізнанні й самоствердженні, розвитку власної особистості, розпочинаються пошуки власного шляху в житті. Юнаки і дівчата намагаються виділитись з поміж інших, але нерідко допускаються на цьому шляху помилок. Прагнучи до свого ідеалу, але не вміючи послідовно працювати над собою, вони іноді лише «напускають» на себе його зовнішні ознаки і звертають на себе увагу штучністю поведінки. Завдання педагогів полягає у тому, щоб допомогти учням пізнати себе, стимулювати їхнє прагнення до самовдосконалення, допомогти виробити програму самовиховання і ознайомити з конкретними методами роботи над собою.

Самовиховання школярів тільки тоді стає важливим фактором розвитку їхньої особистості, коли його забезпечує правильна педагогічна організація. Пряме, відкрите спонукання учнів до самовиховання, як правило, непродуктивне. Спрямування самовиховання учнів не повинно зводитися до нав’язування їм мети вихователя. Дещо умовно можна виділити 4 основні етапи педагогічного керівництва самовихованням учнів.СПОНУКАЛЬНИЙ. Основне завдання педагогів полягає в тому, щоб викликати в учнів бажання пізнати себе, визначити сильні та слабкі сторони своєї особистості, сформувати прагнення до самовдосконалення. Саме такі роздуми та прагнення забезпечують внутрішню енергію, необхідну для досягнення успіхів. ЦІЛЬОВИЙ. Завдання педагога на цьому етапі полягає в тому, щоб допомогти кожному школяреві накреслити мету та розробити програму самовдосконалення. Програма самовиховання передбачає систему або план роботи над собою, що розгортається у просторі і часі. У процесі реалізації вона може зазнавати певних змін і уточнень. У програмі самовиховання визначаються конкретні завдання, спрямовані на досягнення накресленої мети. Напр. : виробити упевнену поставу, спокійні, рішучі манери, уміння говорити енергійно, вдумливо аргументувати свої думки, здатність приймати самостійно рішення та ін.. Важливо допомогти учням уникнути однобокості у визначенні завдань самовховання. Досить часто підлітки зосереджують свою увагу лише на одязі, формах тіла, фізичних якостях, це не погано, але й це не гарантує досягнення вищого рівня особистісної зрілості. Програма самовиховання враховує не лише перелік завдань, але й визначення конкретних дій, спрямованих на їх розв’язання. Напр. що зробити, коли, де? Та ін. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ДІЙОВИЙ. Завдання педагога полягає в тому, щоб допомогти учням реалізувати їхні наміри. Цей процес надзвичайно складний. Пригадаймо, скільки разів кожен з нас планував якусь роботу, але так і не довів розпочату справу до завершення. Тому особливо важливим елементом цього етапу є прийняття рішення. Це практично завжди вольовий акт. Важливе завдання вихователя полягає в тому, щоб ознайомити учнів з методами самовиховання: методами самопізнання (самоспостереження, самоаналіз, самооцінювання), методи саморегуляції (само переконування, самокритика, самопримус, самоконтроль, само наказ, самонавіювання) і методами самостимолювання (само підбадьорення, само заохочення, самопокаркння).КОНТРОЛЬНО-РЕГУЛЮЮЧИЙ. На цьому етапі учні аналізують наслідки роботи над собою і вносять поправки до програм самовдосконалення. З цією метою необхідно ознайомити школярів з методами самоконтролю, самоаналізу та самозвіту.

42. Роль сімї у розв.особист. Оскільки виховання-головна сфера діяльності старших поколінь, то до батьків обставини життя ставлять вагомі соціально-психологічні й педагогічні вимоги. А саме: почуття високої відповідальності перед собою й людьми за виховання дітей в ім'я майбутнього; фізичне здоров'я батьків, що має забезпечити народження здорового потомства й створити належні умови для розвитку й виховання дітей; генетична грамотність;*достатня психолого-педагогічна культура; любов до дітей; володіння справжнім авторитетом; знання досвіду народної педагогіки у вихованні дітей; створення в сім'ї умов для всебічного гармонійного розвитку особистості; здатність формувати в сім'ї культ Матері й Батька; добре розвинені почуття материнства й батьківства.Найважливішою якістю батьків, зокрема матері, є розвинене почуття материнства. Без цієї якості не відбудеться справжня сім'я, не сформується соціально-психологічне багатство дитини.Суттєву роль у виховній роботі батьків відіграє батьківський авторитет, який, за висловом A.C.Макаренка, містить у собі "все батьківське і материнське життя -роботу, думку, звички, почуття, прагнення"1.Авторитет (від лат. autoritas-влада, вплив)-це відмінні особливості окремої особи, групи чи організації, завдяки яким вони заслуговують на довіру й можуть здійснювати вплив на погляди й поведінку інших людей у будь-якій галузі життя. Батьківський авторитет відіграє особливо велику роль у сімейному вихованні.Адже діти ще не мають достатнього соціального досвіду. Відбувається активний процес соціального успадкування. Тому прояви авторитету батька та матері можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом. Виділяють два види авторитету: істинний (справжній) і фальшивий. Істинний авторитет містить усю гаму красивого повноцінного життя батьків. Він об'єднує певні особливості їх поведінки. Виховання дітей -справа надзвичайно важлива і складна, це окрема галузь нашого життя. Діти - майбутні громадяни України. Вони творитимуть її історію. Діти - це майбутні батьки й матері, які також стануть вихователями своїх дітей. За словами А. Макаренка:«Наші діти -це наша старість. Правильне виховання -- це наша щаслива старість, погане виховання -- це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша вина перед іншими людьми, перед всією країною». Виховати дитину правильно набагато легше, ніж перевиховувати. Поговоримо про найголовніше -про взаємини батьків і дітей, про те, як встановити і постійно підтримувати з дітьми родинний контакт, як поводити себе в різних ситуаціях, як виховувати в дітей високе почуття власної людської гідності та дбайливе ставлення до гідності кожної людини. Розглянемо коротко окремі положення педагогічної науки та важливість оволодіння нею батьками.Педагогічна культура батьків насамперед передбачає психолого-педагогічні знання, педагогічну етику, педагогічний такт, культуру поведінки і культуру спілкування, високу моральність і духовне багатство матері та батька. Один лише перелік того, чим повинні володіти батьки, виховуючи своїх дітей, зобов'язує їх досконало знати головні завдання сімейного виховання.Індивідуальне виховання -це делікатна й тонка справа, а тому треба володіти талантом індивідуального впливу, так званим педагогічним дотиком, відчувати, якою дитина є зараз і якою вона може стати в майбутньому.Найбільша помилка в сімейному вихованні -це застосування до дітей фізичних засобів впливу та надмірна суворість у взаєминах з ними.Велику роль у культурі спілкування й виховання дітей відіграють такі правила: *Ставлення до дітей не повинно бути авторитарним і деспотичним.*Вияв батьківської любові не повинен бути надмірним, бо це тільки завдає шкоди дітям.*Батьки мають бути для дітей прикладом в культурі спілкування з іншими людьми.*До кожної дитини необхідно підходити індивідуально, відповідно до її характеру та особливостей.*Треба любити дітей, поважати їхню гідність, бути справедливими й тактовними у стосунках з ними.*Щоденно знаходити час для спілкування з дітьми, цікавитися їхніми успіхами й невдачами, радити, допомагати і пам'ятати, що спілкування з дітьми нічим замінити не можна.

45. пон.про важкових.типи дітей.корекц.важкових. ВАЖКОВИХОВУВАНІСТЬ -у широкому розумінні-поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими стикається педагог під час організації і здійснення виховного процесу.У вузькому розумінні термін "В." використовується для позначення максимально наближеного до норми рівня відхилень у поведінці дитини, яка потребує відповідної уваги й зусиль вихователя для його подолання. В. зумовлюють певні психофізіологічні особливості дитини, недостатня вікова розвиненість її мотиваційно-вольової сфери, психічних процесів; соціально-психологічні вади розвитку її особистості.А. Невський в основу класифікацій кладе поведінку дітей:1.важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки і дисципліну. Їм властиві грубощі, брехливість, нечесність тощо.2.педагогічно-занедбані підлітки, які негативно ставляться до навчання й суспільно-корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну і правила поведінки, постійно проявляють негативні моральні якості особистості.

3.підлітки-правопорушники, які перебувають на обліку в інстанціях у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ.4.неповнолітні-злочинці, які скоїли кримінальні злочини порушили правові норми й направлені судом до виправно-трудових колоній.В.М. Галузяк і М.І. Сметанський залежно від причин дезадаптації виділяють такі типи важких учнів:1.педагогічно-занедбані учні, у яких опір педагогічним впливам зумовлений не сформованістю особистості, низьким рівнем морального розвитку.2.учні, у яких опір педагогічним впливам зумовлений певними особливостями психічного розвитку.3.Учні, опір яких зумовлений невмілими діями вихователя (оманлива або ситуативна важковиховуваність).4.Власне важковиховувані діти, у яких опір педагогічним впливам викликаний сформованими захисними механізмами.Психолог.корекц.-метод комплексного психологічного впливу на мету, мотиви та структуру поведінки суб'єкта, а також на розвиток певних психічних функцій: пам'яті, уваги, мислення. Головним завданням є навчання та тренінг, засвоєння нових навичок поведінки, спілкування, запам'ятовування тощо.

На відміну від корекції, психотерапія -це комплексний лікувальн. вербальний і невербальн.вплив на емоції, судження та самосвідомість людини при психічних, нервових та психосоматичних захворюваннях. Методи клінічної психотерапії -гіпноз, Навіювання та самонавіювання, раціональна терапія. Ці методи мають на меті пом'якшення чи ліквідацію Хворобливої симптоматики.Консультативна роб.психолога спрямована на те, щоб за допомогою спеціально організованого процecy спілкування актуалізувати в клієнта додаткові психологічні сили та здібності, які можуть забезпечили спосіб виходу з важкої життєвої ситуації. При цьому типі надання допомоги увага зосереджується не стільки на захворюванні, скільки на ресурсах особистості клієнта, його можливостях.Індивідуальна психокоригуюча робота проводиться в найпростішому варіанті в ході психодіагностики: дитина заохочується при правильному виконанні завдань, з нею разом виробляється оптимальна стратегія навчання, здійснюються спроби корекції самооцінки. Показання для індивідуальної (а не групової) психокоригуючої роботи: дошкільний вік дитини; аявність істотних дефектів зовнішності або тяжких соматичних захворювань; ситуації «швидкої допомоги» (виявлені в ході обстеження інтенсивні агресивні та аутоагресивні тенденції); інтимний характер проблеми (потерпілі від сексуального насильства, дисморфоманії тощо); кризи втрати сенсу буття; шизоїдна акцентуація та психопатія.Ідивідуальна психокорекція може проводитися за різними теоретичними підходами: ігрової терапії, психодрами, когнітивної терапії, логотерапії, нейролінгвістичного програмування та ін. Застосування психоаналізу та галотропного дихання, а також деяких вдів тілесно-орієнтованої терапії недоцільне в роботі з дітьми та підлітками, може призвести до вельми (Негативних психологічних наслідків, потребує надзвичайно високої кваліфікації психолога. Ігрова терапія застосовується при роботі з дітьми молодшого віку (3-10 років), може бути використана щодо дітей старшого віку за наявності в них затримок психічного розвитку або тяжких порушень спілкування.Ігрова терапія допомагає при таких порушеннях: трихітиломанія (висмикування волосся), порушення (слідкування, агресивна поведінка, порушення емоційного стану після стресу, труднощі в навчанні та мовному розвитку, заїкання, висока тривожність, занижена самооцінка тощо. Г. Лендрет вважає, що ігрова терапія не допомагає при аутизмі та шизофренії, але й погіршень при цьому не викликає. Ігрова терапія потребує «спеціального устаткування»: м'яких та військових іграшок, ємкостей з піском та водою, ляльок, що зображають членів сім'ї, лялькового дому, фарб, пензлів, паперу тощо.Тривалість занять -30-45 хвилин. Мета занять -дати можливість дитині у формі гри розрядити свої переживання, дати вихід нагромадженим негативним емоціям, формувати оптимальні навички спілкування та взаємодії.Провідну роль у процесі терапії відіграє позиція психолога, його стиль спілкування. Психолог має: створити для дитини атмосферу безпеки; розуміти та приймати світ дитини; заохочувати вираження емоційного світу й не оцінювати почуттів дитини; створити відчуття дозволеності; полегшити дитині прийняття рішень, але не приймати їх за неї; забезпечити дитині можливість брати на себе відповідальність та розвивати почуття контролю.