30. Домашня робота учнів, її дидактичні ф-ї і правила організації

Домашня робота виконує такі дидактичні функції:

1)розширення, поглиблення і закріплення знань, умінь, отриманих під час уроків,

2)формування умінь і навичок самостійної навчальної діяльності,

3)розвиток самостійності мислення, індивідуальних нахилів і здібностей учнів.

Для того, щоб домашня робота була ефективною, необхідно:

1. Слід звернути увагу учнів на особливості д/з і дати рекомендації як його виконати, попередити про можливі труднощі, вказати шляхи їх подолання.

2. Раціонально визначати обсяг і складність д/з .

3. Індивідуалізувати і диференціювати домашні завдання за обсягом і змістом.

4.Використовувати різноманітні домашні завдання

5. Систематично перевіряти виконання домашніх завдань.

6. Формувати в учнів навички і прийоми раціонального виконання д/з.

Для попередження таких помилок необхідно ознайомити учнів з основними правилами виконання домашніх завдань.

1 д/з необхідно виконувати в день їх одержання,

2 Виконання д/з потрібно починати з повторення теоретичного матеріалу,

3 Приступаючи до виконання д/з, варто переглянути вправи в зошиті

4 Виконувати д/з найкраще за декілька циклів

5 Дуже важливо щоб для виконання д/з в учня були постійне місце і певний час дня.

34. Порівняльний аналіз моделей виховання.

Виділяють: директивну модель виховання: базується на засадах ортодоксального християнства та соціально-педагогічного детермінізму, виховання уподібнюється скульптором, які за допомогою певних методів і засобів з необробленої брили творить досконалий образ, заздалегідь сформований у його уяві. Вихованець – пасивний матеріал. Ці моделі від вихованців вимагають виконання розпоряджень і вказівок педагога, визнання його ведучої ролі, як людини, що покликана спрямовувати їхній розвиток. Ґрунтується на припущенні, що для повноцінного життя в суспільстві люди повинні засвоїти певні соціальні ролі. У контексті директивного виховання педагогічна взаємодія здебільшого набуває форми прямого впливу виховання на вихованця. При цьому наставник не приховує своєї позиції. Директивне виховання, яке часто асоціюється з насильством авторитаризмом, не обов’язково передбачає застосування примусу до вихованців, придушення їх ініціативи і самостійності. Тільки в своїй крайній, репресивній формі воно проявляється у жорсткому контролі, диктаті і насильстві над дитиною головна проблема – полягає в фундаментальній неузгодженості природних інтересів дітей і виховних завдань дорослих. Безпосередні інтереси дітей часто не збігаються з вимогами педагога культурні цінності та норми, які вихованець засвоює в процесі виховання, він сприймає найчастіше як чужі нав’язані йому ззовні, а не як свої власні.

Модель прихованого впливу. В контексті цієї моделі виховання розуміється як маніпуляція – прихований вплив педагога на вихованця, з метою формування у ньому бажаних якостей. Маніпуляція здійснюється вчителем, який приховано створює для учня ситуацію успіху в певній діяльності або ж починає урок з цікавої розповіді з чого заінтересовує дітей матеріалом, який інакше б здавався їм нудним. Домагаючи своєї мети вихователь прагне непомітно для дитини викликати в неї наміри, які не збігаються з її актуальним прагненням. В результаті здійснюється приховане програмування думок і прагнень дитини, а з іншого боку – вона не усвідомлює педагогічного впливу і не знає кінцевої мети вихователя. Ідея про цю концепцію висловлювалась багатьма відомими педагогами. Сухомлинський вважав, що „однією з умов високої ефективності педагогічного впливу є обстановка невимушеності цього впливу.

Іншими словами, учневі не слід у кожний момент знати, що вчитель його виховує. Ця модель виховання створює у порівнянні значно сприятливіші умови для стимулювання активності дитини, розвитку її самостійності, індивідуалізації її виховання. Стверджує, що це виховання не забезпечує перетворення вихованця в повноправного партнера вихователя, а їхні взаємини – у справді суб’єктно-об’єктні”.

Модель виховання сприяння. Вихователь повинен не вести дитину за собою і навіть не спрямовувати її розвиток, а йти за нею, підтримувати її в самореалізації, допомагати їй по розв’язанню власних проблем. Перше завдання, яке вирішує вихователь – знайомство з дитиною, налагодження контакту, продуктивного спілкування, що ґрунтується на взаємній повазі і довірі. Наступне завдання – зрозуміти вихованця. Учитель намагається делікатно і ненав’язливо проникнути у внутрішній світ учня, з’ясувати його потреби і здібності, розкрити його потенційні можливості, зрозуміти актуальні інтереси, мотиви, якими він керується у своїй поведінці, визначити життєві проблеми, які хвилюють дитину. У процесі сприяючого виховання педагог і вихованець виявляються рівноправними суб’єктами, відносини між ними набувають суб’єктно-суб’єктного характеру. Від внутрішнього світу дитини, її потенціалу, інтересу і проблем залежить мета виховання і засоби її досягнення.

Різниця між розглянутими моделями виховання, полягає не в мірі симпатії, любові, поваги вихователя до вихованця, а в джерелах визначення і способах реалізації виховних впливів.