1. Історія розвитку буріння свердловини.

Перша свердловина, для видобутку прісної води була споруджена в 1126 році на території Франції у провінції Артуа. Згодом, за назвою провінції Артуа, колодязі і свердловини, споруджені для видобутку води, почали називати артезіанськими.

Для водопостачання Одеси в 1831 році було пробурено чотири свердловини глибиною від 36 до 189м. У наступні роки на воду бурили свердловини в Сімферополі, Керчі, Ризі, Петербурзі та інших містах.

Відомості про початок використання нафти та інших вуг­леводів у побуті відсутні, але очевидно, що це мало місце ще в стародавні часи. На перших порах нафту використовували як лікувальний засіб. Нафту і природний бітум використовували також як будівельний матеріал. У Карпатах місцеве населення використовувало нафту для лікування ревматизму і шкірних хвороб, дублення шкіри, виготовлення колісних мастил, освітлення і, навіть, як зброю. Нафта також слугувала як антисептик для дерев’яних і як консервант для металевих конструкцій та як кріпильний матеріал у будівництві.

У літературних джерелах про видобуток нафти біля Дрогобича вперше згадується у 1617 році. В 1721 році Жанчинський писав, що в Слободі Рунгурській і на Покутті на Станіславщині, біля Стебника і Ясениці Сільної на Львівщині видобували нафту з природних джерел і вживали її для мащення возів, вичинення шкіри, а також палили в лампадах замість масла.

Розширення сфери використання нафти спричинило вдосконалення техніки її видобутку. Використовуваний раніше спосіб збирання нафти в місцях її виходу на поверхню зем­лі вже не забезпечував потребу в ній. Виник ямний (або копаночний) спосіб видобутку нафти. Для її видобутку копали неглибокі (до 2 м) ями, стінки яких закріплювали дерев’яними кілками. На дні ями накопичувалась нафта, яка просочувалась через грунт. Нафту з ям періодично вичерпували у міру її накопичення.

У 1937-1940 рр. А. Островським, Н. Григоряном, А. Богдановим та іншими була розроблена конструкція вибійного електричного двигуна - електробура, а в 1966 році М. Гусман, С. Никомаров, Ю. Захаров та інші запропонували гвинтовий вибійний двигун.

2. Способи буріння глибоких свердловин, їх порівняльна характеристика.

Руйнувати гірську породу можна: механічним, фізико-хімічним, електро-іскровим, термічним та ін. Найбільше застосовується – механічний. За характером взаємодії породоруйнівного інструменту або долота з вибоєм всі способи механічного буріння поділяються:

1) ударне: - ударно-канатне;- ударно-штангове;

2) обертальне:-роторне;-з використанням вибійних двигунів

3) ударно-обертальне

При ударному способі буріння долото здійснює зворотно-поступальний рух вздовж осі свердловини. При ударно-канатному руйнування породи відбувається під дією долота, яке висить на канаті, які піднімають над вибоєм на невелику висоту (40-50см) і потім різко спускають. Руйнування породи відбувається внаслідок удару долота об вибій. Утворений шлам періодично видаляють, опускаючи замість долота спеціальний пристрій желонка. Цей спосіб використовують при бурінні свердловин на воду на невелику глибину. Ударно-штанговий нагадує попередній, проте тут долото спускають на кінці бурильних труб. Бурильні труби мають канал, яким подається рідина до вибою. При обертальному руйнуванні породи здійснюється в результаті одночасної дії осьового навантаження на долото і крутного моменту. Під дією навантаження долото заглиблюється в породу, а крутний момент сколює. Переваги:

• долото в постійному контакті з породою;

• долото обертається навколо своєї осі;

• утворений шлам безперервно видаляється на земну поверхню.

При роторному руйнування породи відбувається в результаті силової дії долота, яке з поверхні обертається бурильною колоною, на усті свердловини розташований ротор, який бурильну колону. При використанні вибійних двигунів долото обертається за допомогою двигуна, я кий розташований над долотом . При ударно-обертовому способі долото не тільки обертається, але й одержує ударний імпульс від гідро- чи пнемо ударника.