4. Неокласичні напрями кількісної теорії грошей

У 20 ст. положення класичної кількісної теорії грошей були пристосовані до умов обігу нерозмінних на благородні метали знаків вартості. У зв’язку з цим були сформульовані неокласичні напрями кількісної теорії. Найбільшого поширення серед яких набули два варіанти:

- трансакційний;

- варіант касових залишків (кембріджська версія).

Трансакційний варіант кількісної теорії полягає в обґрунтуванні кількісних пропорцій, щодо впливу маси грошей в обігу на рівень товарних цін. Його засновником є американський економіст Ірвінг Фішер. Даний варіант розкриває фактори які безпосередньо впливають на купівельну спроможність грошової одиниці. Теорія Фішера заснована на співвідношенні двох пов’язаних між собою явищ: добутку кількості грошей і швидкості їх в обігу та добутку рівня цін і кількості реалізованих товарів. Взаємозв’язок між цими факторами був сформульований Фішером у вигляді рівняння:

M V=P Q

M – маса грошей, що перебуває в обігу протягом певного періоду;

V – швидкість обігу грошової одиниці;

P – рівень товарних цін;

Q – фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовані за цей період.

З рівняння обміну випливає, що будь-яка зміна кількості грошей має приводити до відповідних змін рівня цін, реального обсягу виробництва, швидкості обігу або їх комбінацій.

Фішер, як і інші неокласики, відштовхувався від моделі досконалої конкуренції та поширював свої висновки на економіку, в якій існували монополії, а ціни значно втратили еластичність. Одна з помилок І.Фішера полягає в тому, що розглядаючи тривалі відрізки часу він умовно прийняв змінні величини V і Q за стабільні, після чого залежними змінними величинами залишилися тільки дві – кількість грошей і ціни. Хоча насправді кількість товарів і швидкість обігу грошових одиниць змінюються й істотно впливають на грошовий обіг і ціноутворення. У «трансакційному варіанті» Фішера гроші виступають тільки як засіб обігу і платежу.

Трансакційна версія була доповнена кембріджською версією кількісної теорії.

Варіант касових залишків (кембріджська версія)

Варіант касових залишків визначає вплив зміни маси грошей на рівень товарних цін виходячи із потреб нагромадження грошей окремими суб’єктами ринку.

Дана теорія була розроблена у працях таких англійських економістів як: Альфред Маршалл, Артур Пігу, Деніс Робертсон.

Кембріджські економісти основну увагу зосередили на мотивах нагромадження грошей в окремих економічних

суб’єктів, а саме:

• необхідності в запасах засобів обігу і платежу для здійснення поточних платежів (трансакційний мотив);

• необхідності в резерві грошей для покриття непередбачених витрат (мотив обачності).

Згідно даної теорії загальна кількість грошей в економіці визначається як сума касових залишків до яких належать: сума готівки на руках у населення і сума коштів на поточних рахунках підприємств і населення.

Кожен суб’єкт ринку – підприємство чи фізична особа самостійно вирішує яку частину свого доходу утримувати у безпосередньо грошовій формі, тобто у формі касових залишків.

Чим меншою є ця частина (тобто чим менші нагромадження), тим більше суб’єкти ринку будуть витрачати грошей і тим більше виростуть ціни. І навпаки, чим більшими є касові залишки, тим меншими є витрати, а від так меншим буде попит і рівень товарних цін.

Дана залежність виражається за допомогою формули, що має назву рівняння Пігу.

M = k P Q

M – грошова маса

P – рівень товарних цін

Q – фізичний обсяг виробництва;

k – коефіцієнт, що показує частку доходів яку суб’єкти ринку бажають утримувати в грошовій формі.

Кембриджський варіант кількісної теорії доповнює трансакційний варіант новими методологічними підходами:

• зосереджена увага на мотивах накопичення грошей конкретними суб’єктами ринкової економіки;

• сутність грошей розглядається не тільки як засіб обігу, алей як засіб збереження вартості та нагромадження;

• береться до уваги психологічна реакція суб’єктів господарювання стосовно використання готівки;

• розглядається проблема попиту на гроші, що важливо для дослідження грошової рівноваги.