2. Номіналістична теорія грошей

Номіналістична теорія грошей полягає у запереченні товарної природи грошей і трактуванні їх як умовних знаків позбавлених внутрішньої вартості. Тобто гроші не мають товарної природи, а є умовним знаком, вартість якого визначається найменуванням і встановлюється державою.

За цією теорією гроші виникають як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише найменуванням.

Основні ідеї теорії були сформульовані у 17-18 ст. а її головними представниками є англійські вчені Джордж Берклі та Джеймс Стюарт.

Основні положення номіналістичної теорії є:

1. Гроші – це ідеальні рахункові одиниці, умовні знаки, за допомогою яких визначаються мінові пропорції товарів та здійснюється їх обмін;

2. Гроші самі по собі не мають ніякої внутрішньої вартості;

3. Вартість грошей визначається номіналом, тобто тим, що на них позначено;

4. Гроші створюються державою;

5. Головними функціями грошей є засіб обігу і платежу.

Ідеї теорії наприкінці 19 почат. 20 ст. розвинули німецькі економісти Георгій Кнапп, Фрідріх Бендіксен думка яких зводилась до того, що

- гроші це не економічна, а юридична категорія;

- гроші це свідоцтво про послуги надані їхнім власником суспільству які дають право на отримання взаємної послуги.

На думку Г. Кнаппа гроші були певним символом, за

допомогою яких держава нав’язувала своїм громадянам власну волю. Тобто цінність грошової одиниці, встановлює держава, а тому інфляція не пов’язана зі змінами грошової маси, індекси цін не відображають зміни купівельної спроможності грошей, а валютний курс є результатом політики держави.

У період економічної кризи 1929-1933 рр. номіналізм набув подальшого розвитку як теоретична основа для виправдання відмови від золотого стандарту. Так, Дж. М. Кейнс (Трактат про гроші, 1930 р.) назвав золоті гроші “пережитком варварства”. Ідеальним він вважав паперові гроші, які більш еластичні, ніж золото, і мають забезпечити постійне процвітання суспільства. Практична мета номіналізму Дж. Кейнса полягала в теоретичному обґрунтуванні скасування золотого стандарту, переходу до паперово-грошового обігу і регулювання економіки за допомогою управління інфляційним процесом.

Позитивним моментом є визнання її представниками можливості і необхідності заміни повноцінних грошей в обігу знаками вартості.

Негативними рисами є:

1. Ігнорування товарної природи грошей і їх роль як міри вартості;

2. Трактування грошей більш як юридичної, а не економічної категорії.

3. Суть та основні положення кількісної теорії грошей

Кількісна теорія грошей належить до числа найстаріших доктрин в історії економічної думки. Період зародження датується ХVІ ст., коли бурхливе зростання товарних цін в Європі наполегливо вимагало пояснення причин цього явища. Найбільш розповсюдженою була теорія в період ХVІІІ – ХІХ ст.. і полягала в тому, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються кількістю грошей в обігу.

Вперше ідеї цієї теорії висунув французький економіст Жан Боден, а пізніше ці ідеї обґрунтовували англійські вчені Джон Локк, Девід Юм, Джон Стюарт Міль.

Основні положення кількісної теорії зводяться до того, що:

• гроші не мають внутрішньої вартості, яка визначається виключно їхньою купівельною спроможністю;

• купівельна спроможність грошей встановлюється на ринку при їхньому обміні на товари. Це означає, що у процес обігу товари вступають без ціни, а гроші без вартості і лише при їх обміні товари отримують ціну а гроші вартість;

• рівень товарних цін є прямо пропорційним до кількості грошей в обігу, тобто чим їх більше тим вищі ціни;

• саме кількість грошей в обігу впливає на ціни, а не навпаки;

• купівельна спроможність грошей є обернено пропорційною до їхньої кількості, тобто чим більше грошей перебуває в обігу, тим менша їх вартість;

• зміна кількості грошей в обігу має універсальний характер, тобто вона однаково впливає на ціни усіх товарів і послуг.

Найбільш детально вихідні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим англійським ученим Девідом Юмом в трактаті «Про гроші» у 1752 році. Він висунув і обґрунтував принцип, який у сучасній літературі називається «постулатом однорідності»: подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня всіх цін, виражених у грошах, але не зачіпає цінових співвідношень окремих товарів.

Таким чином, в міру розвитку форм грошей структура грошової маси стає далеко не однорідною, оскільки залучає не тільки готівкові кошти, а й банківські вклади. По різному реагують на збільшення грошової маси й ціни на різні групи товарів, які зростають нерівномірно.