2. Походження і функції банків

Зародження банківської справи припадає на 7-6 ст. до нашої ери коли у стародавньому Вавилоні деякими храмами здійснювались операції із прийому вкладів і видачі позик. Такі ж операції згодом здійснювались у Стародавній Греції та Римі, однак були уже доповнені обміном монет.

Першим банком сучасного типу вважається заснований у 1407 р. банк «Св. Григорія» у місті Генуя. Остаточне формування банків як кредитних інститутів припадає на той період розвитку товарного господарства у 17-18 ст. коли виникла необхідність у мережі спеціалізованих установ, які б регулювали і організовували заплутаний грошовий обіг і здійснювали у більш широких масштабах кредитні операції.

Отже, походження сучасної банківської справи полягає у діяльності Стародавніх банкірів та середньовічних міняйл.

Банки як універсальні кредитні установи сучасного типу вперше з’являються із заснуванням таких акціонерних банків як:

• Банк Англії у 1694 р.

• Банк Шотландії у 1965 р.

Сучасні банки являють собою самостійні господарюючі суб’єкти, які виробляють і реалізують власний продукт. Продуктом діяльності банків є формування грошової маси в економіці, а також надання різноманітних послуг, пов’язаних із видачею кредитів, здійсненням розрахунків, управлінням майном, наданням гарантій поручительств та консультацій.

Суть банків виражається у їхніх функціях. Основними серед яких є:

1. Кредитування економіки, що передбачає надання банкових позик підприємствам, державі і населенню на різні потреби;

2. Акумуляція тимчасово вільних грошових коштів в економіці, що передбачає залучення доходів і заощаджень суб’єктів ринку з метою їх прибуткового використання шляхом вкладення у різні види активів;

3. Організація платежів у господарстві, що пов’язано із використанням акумульованих на банківських рахунках коштів в якості засобів обігу і платежу;

4. Створення кредитних засобів обігу, що визначає надходження в оборот додаткових платіжних засобів в процесі первинної і вторинної емісії.

Основною характерною ознакою діяльності саме банку є виконання ним у сукупності трьох основних операцій:

- залучення коштів на вклади;

- видача кредитів;

- здійснення розрахунків.

Дані операції дозволяють здійснювати емісію грошей в процесі депозитного і кредитно-розрахункового обслуговування всіх суб’єктів ринку.

3. Центральний банк та його функції

Центральний банк – це головний орган грошово-кредитного регулювання економіки, який наділений монопольним правом емісії банкнот і основні завдання якого полягають у кредитно-розрахунковому обслуговування інших банків та держави.

Діяльність Центральних і комерційних банків почала розмежовуватись у середині 19 ст. коли зростання ролі банкнотного обігу в економіці супроводжувалося значними незручностями випуску в обіг банкнот багатьма комерційними банками, що не користувалися довірою з боку всього суспільства, у наслідок цього держава змушена була покласти завдання емісії банкнот або на один найбільш надійний комерційний банк, або створити новий емісійний банк.

Головне призначення НБУ як центрального банку – це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей.

Основними функціями Центрального банку є:

1. Функція емісії готівки і організація грошового обігу, що є монопольною функцією центрального банку яка передбачає випуск в обіг банкнот і монет, котрі є законними платіжними засобами на території даної країни.

Дана функція також передбачає виконання Центральним банком наступних

завдань із організації грошового обігу:

• виготовлення банкнот і монет;

• встановлення їх номіналів;

• визначення ознак платіжності банкнот;

• заміна старих банкнот і монет по мірі їх зношення;

• запровадження єдиних правил ведення касових операцій в економіці.

2. Функція банку банків, що полягає у кредитно-розрахунковому обслуговування Центральним банком усіх інших банківських установ і визначає його роль як міжбанківського розрахункового центру і кредитора останньої інстанції.

Виконання даної функції передбачає здійснення центральним банком таких основних операцій:

• зберігання резервів комерційних банків у певній пропорції до їхніх пасивів з метою гарантування платежів по депозитах та регулювання обсягів кредитування;

• надання комерційним банкам короткострокових кредитів для підтримання їх ліквідності у разі тимчасової нестачі коштів;

• організація міжбанківських розрахунків через кореспондентські рахунки комерційних банків;

• здійснення нагляду і контролю за діяльністю комерційних банків, що передбачає видачу їм ліцензій та встановлення єдиних правил банківських операцій.

3. Функція банку держави, що полягає в організації центральним банком кредитно-розрахункового обслуговування урядових структур та проведенні операцій із касового виконання державного бюджету та обслуговування державного боргу.

При виконання функцій банку держави центральний банк забезпечує здійснення наступних операцій:

• ведення рахунків урядових установ та здійснення необхідних платежів;

• проведення операцій з емісії і розміщення на ринку державних цінних паперів;

• видача кредитів уряду шляхом придбання державних цінних паперів;

• зберігання офіційних золотовалютних резервів країни.

4. Функція реалізації грошово-кредитної політики, що передбачає здійснення центральним банком регулювання кредитних можливостей кредитним банком, а від так і обсягу грошової маси в обігу з метою підтримання низки темпів інфляції, економічного зростання та рівноваги платіжного балансу.

Реалізація даної функції забезпечується використанням центральним банком таких інструментів як:

• мінімальні обов’язкові резерви;

• операції на відкритому ринку;

• зміна облікової ставки.

Вплив на грошову масу центральним банком за допомогою цих інструментів

визначається одним із двох типів грошово-кредитної політики – політики дорогих грошей або політики дешевих грошей.

Вищим органом управління НБУ є Рада НБУ, основним керівним органом НБУ є Правління, яке забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організовує виконання інших функцій відповідно до законодавства, та здійснює управління діяльністю НБУ.

Законодавчо-нормативною базою, яка регламентує діяльність центрального банку України є: Закон України Про банки і банківську діяльність; Про Національний банк України; Конституція України.