3. Принципи організації кредитних відносин

Принципи організації кредитних відносин утворюють вихідні, початкові засади взаємовідносин між кредитором і позичальником у процесі передачі вартості у тимчасове користування.

Основними принципами є:

1. Принцип поверненості означає необхідність обов’язкового повернення позичальником одержаної у тимчасове користування вартості. Можливість даного принципу для кредитора пов’язана із тим, що він тільки тому надає позику що очікує на повернення переданих цінностей. Для позичальника значення даного принципу зумовлене необхідністю так організувати свою діяльність, щоб забезпечити вивільнення отриманої у тимчасове користування вартості та її повернення кредиторові. При цьому передана позичальнику вартість, здійснюючи кругооборот у його господарстві повертається до свого вихідного пункту – кредитора.

2. Строковість кредитування передбачає становлення періоду користування позиченими коштами і кінцевого терміну їхнього повернення кредиторові. Необхідність становлення такого строку зумовлена тим, що кредит видається на задоволення тільки тимчасових потреб, що визначаються особливостями діяльності конкретного позичальника.

Принцип строковості передбачає повернення позики не в будь-який зручний для позичальника час, а у строго визначений термін зафіксований угодою між сторонами.

3. Принцип платності полягає у тому, що кредит

надається позичальнику за певну плату яка визначається у вигляді процентів.

Для позичальника принцип платності є стимулом для найбільш ефективного використання отриманих у позику коштів так, як окрім власного прибутку потрібно ще й мати дохід для сплати процентів.

4. Принцип забезпеченості кредиту означає наявність певних умов для повернення позичальником вартості отриманої у тимчасове користування. Такими умовами можуть бути:

• Наявність у позичальника певних товарно-матеріальних цінностей еквівалентних вартості позики на придбання яких вона і видається;

• Загальна можливість позичальника вернути кредит за рахунок надходження майбутніх доходів або реалізації рухомого чи нерухомого майна.

Даний принцип виражає необхідність захисту майнових інтересів кредитора при порушені позичальником взятих на себе зобов’язань. Розмір майнового забезпечення встановлюється на рівні, що перевищує розмір позики, на випадок зниження ринкової ціни застави.

5. Принцип цільового характеру кредиту полягає в тому, що суб’єкти, що виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь визначити на яку ціль будуть використані кошти.

Для кредитора основними критеріями при визначенні цілей кредиту є належна дохідність та мінімальний рівень ризику за тими операціями на здійснення яких видається позика.

Дотримання такого принципу забезпечується контролем кредитора за здійснюваними позичальником операціями.

Такими чином, усі принципи кредиту тісно пов’язані між собою, оскільки випливають із сутності кредиту і в комплексі можуть забезпечити її реалізацію.

4. Форми і види кредиту

Форми кредиту – це зовнішні прояви кредитних відносин, що визначаються об’єктом, тобто матеріальною основою тих позичених цінностей, які передаються від кредитора до позичальника.

Основними формами кредиту є:

1. Товарна форма кредиту передбачає передачу кредитором позичальнику товарно-матеріальних цінностей у тимчасове користування. Погашення кредиту наданого в товарній формі може здійснюватися як у вигляді товарів так і у вигляді грошей.

Практичне застосування товарної форми кредиту може передбачати такі способи як:

• реалізація товарів і послуг з відстроченням платежу;

• розміщення державних позик, що погашаються у товарній формі;

• прокат речей;

• оренда нерухомого майна;

• лізинг обладнання.

2. Грошова форма кредиту передбачає, що передача вартості у тимчасове користування і її повернення кредиторові відбувається виключно через рух грошових коштів у готівковій чи безготівковій формі.

Дана форма є найбільш поширеною і використовується усіма суб’єктами кредитних відносин.

Це пов’язано із тим, що:

1. Саме гроші є загальним еквівалентом при обміні товарних цінностей;

2. Гроші є найбільш ліквідним активом та універсальним засобом платежу при здійсненні будь-яких кредитних операцій.

Види кредиту – це організаційно – економічні способи побудови кредитних відносин в залежності від того хто є їхнім суб’єктом.

Залежно від суб’єктів кредитних відносин усі види кредиту поділяються на 5 наступних:

1. Банківський кредит – це форма організації кредитних відносин одним із учасників яких виступає банк. При цьому банк може бути як позичальником так і кредитором, відповідно залучаючи кошти на вклади та надаючи їх у позику.

Банківський кредит надається як правило тільки у грошові формі.

Особливістю банківського кредиту є продуктивне використання позичальником отриманих коштів з тим, щоб отримати прибуток та сплатити належні банку проценти.

За термінами користування:

- короткострокові (до1 року);

- довгострокові (більше 3 років).

За забезпеченням:

- забезпечені заставою (майном, цінними паперами);

- гарантовані (банками, чи майном третьої особи);

- іншим забезпеченням (поручительством чи свідоцтвом страхової компанії);

- незабезпечені (бланкові – кредит, який надається без забезпечення – лише під зобов’язання повернути кредит і як правило надійним позичальникам).

За методами надання:

• у разовому порядку ( видаються на підставі документів які позичальник подає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позиці. Банки надають такі кредити клієнтам, поточні рахунки яких відкриті в іншому банку);

• відповідно до відкритої кредитної лінії ( надаються клієнтам, які мають постійні кредитні відносини з банком. Тобто, з позичкового рахунку оплачуються розрахункові документи в межах встановленого кредитним договором ліміту кредитування без погодження з банком розміру кожної позики і без оформлення її документами);

• гарантійні (надається тоді, коли банк узяв на себе зобов’язання надати клієнту в разі потреби позику протягом певного періоду у визначеному розмірі).

За терміном повернення:

- строкові – кредити, які надані на визначений у договорі термін;

- до запитання – кредити, що видаються на невизначений термін і які на вимогу кредитора повинні бути повернуті у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у термін, визначений ним самостійно;

- пролонговані – це кредити, в яких продовжено термін погашення позики через фінансову неспроможність позичальника. Пролонгація позики оформляється додатковою кредитною угодою і супроводжується встановленням вищої процентної ставки;

- прострочені – кредити, які не погашені позичальником у передбачений кредитним договором термін. Такі кредити

обліковуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну ставку.

2. Комерційний кредит – характеризує відносини між підприємством із приводу продажу товарно-матеріальних цінностей з відстрочкою платежу. При цьому підприємство постачальник товарів є кредитором, а підприємство покупець – позичальником.

Значення комерційного кредиту для економіки полягає у стимулюванні збуту, прискорення реалізації товарів та кругообороту капіталів підприємств.

Даний вид кредиту включає:

По-перше, комерційний кредит, тобто кредит, що надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари і оформляється векселем, що сплачується через комерційний банк;

По-друге, дебіторсько-кредиторську заборгованість, що виникає між суб’єктами діяльності і не на добровільних засадах, а ніби примусово, незалежно від їхнього бажання; причиною виникнення такої заборгованості є розрив у часі між передачею товару і грошей, оскільки рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається;

По-третє, тимчасову фінансову допомогу, яку надають своїм підприємствам органи галузевого управління на засадах повернення.

Перевагами використання комерційного кредиту є:

• оперативність надання коштів у товарній формі;

• технічна простота оформлення;

• активізація механізмів мобілізації вільних товарних ресурсів;

• широкі можливості маневрування обіговими коштами;

• взаємна фінансова підтримка;

• економія обігових коштів;

• розвиток позичкового ринку.

3. Державний кредит відображає таку організацію кредитування одним із суб’єктів якого виступає держава.

Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет дефіцитний, а також для регулювання економіки

Зазвичай держава у кредитних відносинах є позичальником мобілізуючи кошти для покриття бюджетного дефіциту, що здійснюється шляхом випуску цінних паперів.

Метою державного кредиту – погашення дефіциту державного бюджету.

Основною формою державного кредиту є грошова.