6. Основні напрями антиінфляційної політики

Інфляція негативно впливає на суспільство в цілому. Погіршується економічне становище:

• знижуються обсяги виробництва, оскільки коливання та зростання цін роблять непевними перспективи розвитку виробництва;

• відбувається переливання капіталу з виробництва в торгівлю та посередницькі операції, де швидший обіг капіталу та більший прибуток, а також легше ухилитися від сплати податків;

• розширюється спекуляція в результаті різкої зміни цін;

• обмежуються кредитні операції;

• зменшуються фінансові результати держави.

Розгортання інфляційних процесів призводить до такого загострення економічних та соціальних суперечностей, що держави починають вживати заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обігу.

Основними формами боротьби з інфляцією є грошові реформи та антиінфляційна політика.

Грошова реформа – повне або часткове перетворення грошової системи, що здійснює держава з метою впорядкування та налагодження грошового обігу.

Антиінфляційна політика представляє собою комплекс заходів спрямованих на регулювання економіки з метою зниження рівня інфляції в країні.

Усі заходи антиінфляційної політики поділяються на дві групи:

І – перша група охоплює заходи, що спрямовуються проти інфляції попиту і проводяться шляхом реалізації дефляційної політики.

Дефляційна політика – це здійснення державою комплексу регулятивних заходів, щодо обмеження платоспроможного попиту на ринку через механізм дії грошово-кредитної і фінансової системи.

Основними елементами дефляційної політики є:

• бюджетна політика, передбачає досягнення збалансованості доходів і витрат державного бюджету або зведення до мінімуму бюджетного дефіциту.

• фіскальна політика передбачає збільшення оподаткування доходів з метою обмеження платоспроможного попиту підприємств і населення;

• грошово-кредитна політика спрямована на обмеження кредитування економіки, підвищення рівня процентної ставки і скорочення грошової маси в обігу;

• валютна політика передбачає підвищення вартості національної грошової одиниці відносно іноземних валют.

ІІ друга група охоплює заходи, які спрямовуються проти інфляції витрат і проводиться шляхом обмеження впливу факторів, які викликають ріст затрат виробництва, а також дії економічних умов, що спричинюють ріст цін.

Основними заходами даного напряму антиінфляційної політики є:

• політика доходів, передбачає заморожування заробітної плати або визначення граничних меж її зростання;

• цінова політика передбачає встановлення державою певних фіксованих цінна ті чи інші групи товарів і послуг;

• структурна політика, завданням даної політики є сприяння ліквідації збиткових і малорентабельних підприємств у державному секторі, приватизація державної власності і заохочення притоку іноземних інвестицій;

• антимонопольна політика передбачає встановлення державного контролю за виробничими витратами і цінами монополій;

• зовнішьно-торгова політика використовує митно тарифні інструменти для стимулювання імпортних операцій і посилення конкуренції на внутрішньому ринку;

• політика податкового стимулювання виробництва включає заходи із зниження податків на підприємницьку діяльність.

Таким чином, мета антиінфляційної політики держави полягає в тому, щоб установити контроль над інфляцією і досягти прийнятних її темпів для народного господарства.