2. Основні типи грошових систем
Грошові системи сформувалися в ХVІ-ХVІІ ст. з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з'явилися раніше.
Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їхньою взаємодією, які зумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.
Тип грошової системи – це порядок організації грошового обігу в країні, який визначається формою грошей, що перебувають в обігу в даний період часу.
У результаті еволюції товарного господарства та властивих йому економічних відносин грошові системи поступово змінювалися, набуваючи різних форм.
Система обігу повноцінних грошей являє собою систему металевого грошового обігу у якій гроші функціонують як товар у вигляді благородних металів, а всі кредитні гроші підлягають обов’язковому розміну на ці метали. Обов’язковість такого розміну не залежить від того чи власне самі метали виконують грошові функції.
Схема Системи обігу повноцінних грошей має наступний вигляд:
Система обігу повноцінних грошей
МонометалізмБіметалізм
Мідний
Срібний
Золотий
Система паралельної валюти
Система подвійної валюти
Золотомонетний стандарт
Золотодевізний стандарт
Система кульгаючої валюти
Золотозлитковий стандарт
В залежності від того який метал був прийнятий за основу грошового обігу система обігу повноцінних грошей поділяється на:
І. Біметалізм;
ІІ. Монометалізм.
І. Біметалізм – це грошова система у якій роль загального еквівалента виконувалась двома благородними металами: золотом і сріблом. При цьому банкноти в обігу могли вільно розмінюватись на обидва ці метали.
В залежності від того, яким чином встановилося співвідношення між двома металами розрізняють три основні форми біметалізму:
1. Система паралельної валюти. Історично першим
різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто при здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, що були пов’язані з існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, а значить — двох мір вартості, двох систем цін.
2. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Щоб спростити ситуацію, держава встановлювала у законодавчому порядку обов’язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування. Такий різновид біметалізму дістав назву «система подвійної валюти».
Система подвійної валюти – при якій світове співвідношення між двома металами фіксується державою, а прийом в оплату золотих і срібних монет здійснюється економічними агентами за цим жорстким співвідношенням.
Але встановлене фіксоване вартісне співвідношення часто не збігалося з реальним ринковим. Це було пов’язано із нерівномірністю зростання продуктивності праці при видобутку золота та срібла та призводило до того, що вартість одного грошового металу завищувалася, а іншого — занижувалася. Той метал, який був за законом недооціненим, витіснявся з обігу металом, вартість якого за законом була завищена.
3. Система кульгаючої валюти – при якій держава відмовляється від карбування монет із якогось одного грошового металу, тоді як в обігу одночасно використовувались і золоті і срібні монети.
Це означає, що один із металів карбувався у закритому порядку, тобто тільки державою із її металу., а другий метал карбувався у відкритому порядку на монети для всіх власників відповідного грошового металу.
В умовах законодавчого фіксування цінового співвідношення між двома металами державою мало місце явище яке отримало назву «Закону Коперника-Грешема» ідея якого у 1526 р. була остаточно сформована англійським банкіром і державним діячем Томасом Грешемом. Згідно з законом в системі з валютою що складається з «гарних» та «поганих» грошей (держава встановлює рівну цінність обох) «погані» гроші швидко витісняють «гарні» гроші. Це відбувається оскільки люди намагаються позбутись «поганих» грошей під час розрахунків, а «гарні» залишити для себе, оскільки більше цінують «гарні» гроші. Тобто "Гірші гроші витісняють з обігу кращі". В результаті «хороші гроші» вилучаються у скарб або вивозяться закордон, де за них можна вилучити більшу суму.
Система біметалізму була поширеною в Європі у ХVІ – ХVІІІ ст.. Однак вона мала два важливі недоліки:
1. Функціонування двох металів протирічить самій природі грошей, як загального еквівалента.
2. Подвійні цінові пропорції ускладнюють товарообмінні операції, що стримує розвиток виробництва.
Однак біметалізм не відповідав потребам розвинутого ринкового господарства, бо використання як міри вартості двох металів суперечило суті цієї функції грошей. Загальною мірою вартості може бути лише один метал.
На початку другої половини ХІХ ст. кілька європейських країн вдалися до спроби зберегти біметалізм з допомогою укладання міжнародної угоди - так званого Латинського монетного союзу. На конференції 1865 р. була укладена угода між Францією, Бельгією, Італією та Швейцарією для підтримки стабільності грошового обігу на базі біметалізму. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошових систем. На території країн Латинського монетного союзу зберігалися вільне карбування монет із золота та срібла при підтриманні твердого співвідношення між золотими та срібними монетами (1 : 15,5), однаковий металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет одних країн-членів на територіях інших. Такий союз мав зміцнити позиції країн-членів відносно інших європейських країн, насамперед Великобританії та Німеччини. Але він проіснував не довго. Знецінення срібла наприкінці ХІХ ст. через здешевлення його виробництва призвело до того, що фактичне ринкове співвідношення золотих та срібних монет за вартістю становило 1 : 20, 1 : 22. Як наслідок, недооцінені за законом золоті монети почали переходити зі сфери обігу до скарбів. Це врешті-решт призвело до розпаду Латинського монетного союзу.
ІІ. Монометалізм – це грошова система у якій роль загального еквівалента виконує лише один благородний метал.
Історично існувало три типи монометалізму: