2. Попит на гроші і мотиви, що його визначають

Грошовий ринок, як і будь-який інший ринок, існує і функціонує для досягнення певного балансу між попитом і пропозицією на всі фінансові інструменти даного ринку і насамперед на гроші. Саме тому необхідно досліджувати такі вадливі категорії даного ринку, як попит та пропозиція грошей.

Попит на гроші – це потреба економічних агентів у готівкових і безготівкових коштах, які служать безпосередніми платіжними засобами.

Попит на гроші (MD) формується з таких складових:

• попит на гроші як засоби обігу (діловий, операційний або попит на гроші для здійснення угод);

• попит на гроші як засоби збереження вартості (попит на гроші як активи або спекулятивний попит).

Попит на гроші виступає як запас грошей, який хочуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, яким володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів або багатство в ліквідній формі, то це означає збільшення попиту на гроші і навпаки. Такий підхід був застосований Кейнсом, який назвав своє трактування попиту на гроші теорією переважної ліквідності.

У працях Дж. М. Кейнса представлено спрощене

тлумачення суті попиту на гроші як попит на одну з альтернативних форм багатства. Для простоти аналізу у кейнсіанській моделі попиту:

W = f (M, B),

представлено лише два компоненти. Особа може зберігати своє багатство у формі або грошей (М) або облігацій (В). При цьому гроші визначаються як актив, що використовується лише у функції засобу обігу. Йдеться про трансакційні гроші, які не приносять доходу, а облігації мають ставку, забезпечуючи їхньому власнику фіксований дохід у вигляді відсотків.

Розглядаючи попит на гроші як на одну з форм попиту на багатство, його можна представити у широкому плані такою формулою:

MD = f (rM2, rB, rE, Wn)

де попит індивіда на гроші розглядається як функція від норми відсотка на гроші:

• розміщені в строкових депозитах rM2;

• норми відсотка з облігацій rB;

• ринкової норми доходу на акції rE;

• дохід від іншої форми багатства Wn, в яку індивід інвестував грошові заощадження.

Мета попиту на гроші:

• створення запасу купівельних і платіжних коштів;

• накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що може давати прибуток власникові у вигляді відсотків;

• можливість накопичених запасів грошей підпорядковуватись двом вищевказаним цілям.

Звідси випливають і групи мотивів попиту на гроші з боку

економічних суб'єктів

Мотиви, що визначають попит на гроші поділяються на три види:

- трансакційний мотив;

- застережний;

- спекулятивний.

Трансакційний мотив визначає потребу в грошах пов’язану із необхідністю їх використання в якості засобів обігу і платежу. Тобто для здійснення поточних господарських операцій, котрі обслуговують оборот ВВП. У кількісному виразі трансакційний попит на гроші визначається фактичним обсягом реалізованих товарів і послуг за даний період часу. Зв'язок між сумою грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівнянні кількісної теорії грошей тобто рівня І.Фішера (MV=PQ). Саме із даного рівняння обміну випливає рівняння попиту на гроші

MD = PQ / V

P – рівень цін; Q – обсяг випуску продукції; V – швидкість обігу грошей.

Рівняння показує, що трансакційний попит на гроші залежить від таких факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкість обігу грошей. Підвищення цін і зростання реального обсягу виробництва (ВВП) підвищують попит на гроші, зростання швидкості обігу грошей, навпаки, зменшує трансакційний попит. Якщо швидкість обігу грошей та рівень обсягу випуску у реальному вираженні стабільні, то кількість грошей, необхідних для обслуговування угод в економіці, змінюється пропорційно рівню цін.

Таким чином даний попит на гроші відображає ту кількість грошей, яку економічні суб’єкти хотіли б мати для фінансування операцій.

Застережний мотив визначає попит на гроші для покриття непередбачуваних витрат пов’язаних із певними нерегулярними платежами або для придбання товарів і послуг у майбутньому. Даний мотив визначає потребу у грошах виходячи із функції як засобу нагромадження. Він означає бажання суб’єктів ринку мати можливості у майбутньому розпоряджатися частиною свого багатства у вигляді грошей. У кількісному виразі застережний мотив як трансакційний залежить від величини ВВП.

Спекулятивний мотив визначається бажанням суб’єктів ринку тримати гроші у вигляді певного резерву для того, щоб більш вигідно їх вкласти у майбутньому, а ніж за обставин в даний момент часу. Спекулятивний мотив залежить від дохідності інших не грошових форм зберігання активів таких як:

• акції;

• облігації

• строкові депозити в банках.

Дана дохідність у кількісному виразі визначається величиною ринкової норми процента. Чим вона вища тим спекулятивний попит на гроші є нижчим і навпаки, чим нижча дохідність інших активів і чим нижчою є ринкова норма процента тим менша зацікавленість економічних агентів вкладати в них гроші, а від так тим вищою буде величина спекулятивного попиту на гроші.

Спекулятивний попит на гроші – це певний резерв грошей, за допомогою якого економічні суб’єкти прагнуть застрахувати себе від можливих втрат у результаті коливань ринкової конюктури та відображає обернену залежність величини попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки номінальної ставки відсотка.

Таким чином величина трансакційного і застережного мотиву попиту на гроші визначається величиною ВВП країни. А величина спекулятивного – ринковою процентною ставкою.

З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, а значить - на динаміку попиту на гроші.

Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Зміна обсягу валового національного продукту, у свою чергу, визначається двома самостійними чинниками - динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати при незмінному обсязі реального виробництва, і навпаки, останній може зростати при незмінному рівні цін чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Вплив кожного з цих чинників є прямо пропорційним - у міру зростання цін чи/та збільшення фізичного обсягу виробництва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні попит буде скорочуватися.

При макроекономічному підході до аналізу попиту на гроші з'являється третій чинник - швидкість обігу грошей. Чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші, і навпаки.

При мікроекономічному підході до аналізу попиту на гроші швидкість обігу грошей зникає з поля зору. Замість неї використовується чинник зміни норми процента.

Сучасна теорія грошей, крім цих чинників, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнктури ринку та ін.

Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між всіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші в кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вверх ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.

З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон'юнктури ринків, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, і попит на гроші скоротиться.

Попит на гроші як засіб збереження вартості (Г") залежить обернено пропорційно від величини номінальної ставки відсотка, тому що володіння готівкою і чековими вкладами, які не приносять відсотків, викликають у власника грошей певні альтернативні втрати у порівнянні з використанням заощаджень у вигляді цінних паперів. Ось чому розподіл фінансових активів на готівку і облігації залежить від величини ставки відсотка: чим вона вища, тим нижчий курс цінних паперів і вищий попит на них, тим нижчий попит на готівку.

Загальний попит на гроші можна графічно виразити так:

Кількість грошей в обігу (умов. гр. од.)

На цьому малюнку функціональна залежність загального попиту на гроші залежить від номінальної ставки відсотка та обсягів номінального ВНП і набуває вигляду кривої, що опускається вниз. При цьому, якщо діє висока відсоткова ставка, то крива стає майже вертикально, оскільки майже всі заощадження вкладаються у придбання цінних паперів, попит на гроші обмежується лише операційним попитом і вже не знижується під тиском зростання відсотка.