4. Швидкість обігу грошей
Швидкість обігу грошей – це показник, який відображає кількість переходу грошових коштів від одних суб’єктів ринку до інших, що здійснюється за одиницю часу.
Швидкість обігу грошей показує число оборотів грошової маси за певний період (як правило за 1 рік). Даний показник відображає скільки разів грошова одиниця використовується на купівлю товарів чи послуг за певний період. Тобто це по суті показник кількості угод в економіці які опосередковуються грошима.
Виходячи з відомого рівняння обміну І.Фішера величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:
P Q
V = -------------
М
V – швидкість обігу грошей;
P – середній рівень цін на товари та послуги;
Q – фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовані в даному періоді;
М – середня маса грошей, що перебуває в оброті за даний період.
З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов’язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (P Q) й обернено пропорційно – з обсягом маси грошей, що є в обігу.
Американський економіст І.Фішер здобув визнання у західній економічній теорії завдяки праці «Купівельна спроможність грошей» (1921 р.). У цій книзі він обґрунтував залежність рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються під час здійснення товарообігу (трансакційних операцій).
З показником швидкості обігу грошей обернено пропорційно пов'язаний коефіцієнт монетизації ВВП – відношення грошової маси до номінальної величини валового внутрішнього продукту:
Км = М : ВВП або Км = 1: V
Км – коефіцієнт монетизації;
М – маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М2;
ВВП – річний обсяг, виробленого валового внутрішнього продукту;
V – швидкість грошей.
Чим вищим є даний показник – тим краще. Це пов’язано з тим, що збільшення даного показника показує на посилення мобільності економіки, яка досягається зростанням ступеня варіантності в поведінці господарюючих субєктів6 підвищення рівня монетизації ВВП означає, що учасники суспільного виробництва значну частину виробленого продукту схильні зберігати не в натуральній, а у вартісні формі.
На зміну швидкості обігу грошей впливають дві групи факторів:
- загальноекономічні;
- суто гроші.
До загальноекономічних факторів відносять:
- циклічний розвиток економіки;
- темпи економічного зростання;
- обсяг, структура та ефективність виробництва;
- технічний рівень розвитку банківської справи;
- розвиток інфраструктури ринків, зв’язку транспортної мережі;
- споживчі переваги різних економічних агентів.
До суто грошових факторів належить:
- форма грошей, що перебувають в обігу;
- рівень розвитку кредитних операцій;
- динаміка інформаційних процесів.
5. Закон грошового обігу
Основою нормальної організації грошового обігу в країні є підтримання грошової маси на рівні, що дозволяє забезпечити нормальний перебіг розширеного відтворення, належну ділову активність і зайнятість.
Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу К. Маркс вивів закон грошового обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на кількість обертів (швидкість обороту).
Таким чином, Закон грошового обігу – це економічна
залежність, яка означає, що маса грошей в економіці має бути адекватною реальним потребам обороту із врахуванням рівня цін та швидкості обігу грошей.
Кількість грошей для обігу і платежу визначається в умовах господарства такими умовами:
загальним обсягом товарів і послуг, що перебувають в обігу (пряма залежність);
рівнем товарних цін і тарифів на послуги (пряма залежність, тому що чим вищі ціни, тим більше потрібно грошей);
ступенем розвитку безготівкових розрахунків (обернена залежність);
швидкістю обігу грошей, зокрема кредитних (обернена залежність).
Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу набуває такого вигляду:
СЦ – сума цін товарів і послуг, які реалізуються в певний період;
К – сума цін товарі і послуг, які продані в кредит
П – сума платежів за борговими зобов’язаннями;
В – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів
О – середня кількість обігів грошової одиниці.
Отже, суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу кожної економічної системи на певний період повинна бути та необхідна сума грошей, яка потрібна всім активним суб’єктам господарювання для оплати товарів і послуг за поточними ринковими цінами.
Між загальною кількістю грошей і швидкістю їхнього обігу існує певний зв'язок. Він виявляється в тому, що зі збільшенням швидкості обігу грошей їхня кількість, яка необхідна для забезпечення обігу всієї товарної маси, зменшується, і навпаки. При зменшенні швидкості обігу грошей їхня кількість, яка необхідна економічній системі для обслуговування товарно-грошових операцій, збільшується.
Таким чином, за умови збільшення швидкості обігу грошей, реалізації товарів у кредит та безготівкових платежів, масу, яка необхідна для обслуговування грошового обігу необхідно зменшити.
За умови зменшення швидкості обігу грошей, реалізації товарів у кредит, зменшенні безготівкових платежів та збільшенні платежів за борговими зобов’язаннями масу, яка необхідна для обслуговування грошового обігу, необхідно зменшити.
Надлишкове надходження грошей в обіг призводить до їх знецінення, що виражається у наростанні інфляційних процесів.
Недостатня кількість грошей в економіці не дає можливості нормальної реалізації вироблених товарів і послуг, що в свою чергу породжує такі негативні явища, як спад виробництва і ділової активності, платіжну кризу, що в сукупності призводить до банкрутства підприємств.
Умови підтримання стабільності грошового обігу в країні визначаються співвідношенням двох головних факторів:
з одного боку реальними об’єктивними потребами економіки у грошах;
з другого це їх фактичне надходження в обіг.
Критеріями, які відображають дотримання вимог закону грошового обігу є:
забезпечення стійких темпів економічного зростання;
повне завантаження виробничих потужностей;
підтримання низьких темпів інфляції;
відсутність неплатежів між господарюючими суб’єктами.