10.4. Педагогічні погляди т.Г.Шевченка (1814-1861)

10.4.1. Мета і зміст освіти в народній школі. Т.Г.Шевченко видатний український поет, художник, мислитель хоча й не залишив для сучасників і нащадків педагогічних праць, однак більшість його прозових і поетичних творів має чітке виховне навантаження, в них порушуються актуальні педагогічні питання цінності виховання. Ролі батьків у формуванні особистості дитини, прищеплення любові і пошани до праці і трудівників. Літературна спадщина Кобзаря насичена значимими для національного виховання народними традиціями , символікою, фольклором. Сама постать народного просвітителя, його відданість Батьківщині й народу, волелюбність і велика жага до життя є зразком у вихованні сучасних дітей та молоді.

За твердим переконанням Т.Г.Шевченка, яке митець висловив у творі „Прогулка с удовольствием и не без морали”, з школи має виходити «… освічена, пряма й сердечна людина, яка добре розуміє і глибоко співчуває усьому людському… Освіта повинна збагачувати, а не обкрадати серце людське”.

У своїх творах „Сон”, „І мертвим, і живим…”, „Наймичка”, „Близнецы” та ін. Кобзар пропагував досягнення української етнопедагогіки, традиції родинного виховання, возвеличував роль жінки-матері як першої виховательки, виступав охоронцем рідного слова, обстоював позицію щодо створення доступної для всіх народної школи, мета якої – виховувати повагу до людей, любов і відданість Батьківщині: „Навіть якби була Вітчизна моя найбідніша, малозначуща на землі, і тоді б вона здавалась мені кращою від Швейцарії і всіх Італій”.

Як представник революційно-демократичного напрямку громадсько-педагогічного руху, просвітитель вважав, що народна школа як демократичний соціальний інститут, забезпечуючи право людей на всебічний гармонійний розвиток, може бути засобом поліпшення суспільного життя. Членство Т.Г.Шевченка в Кирило-Мефодіївському братстві, таємничій політичній організації, зумовило звернення просвітянина до проблеми поширення якісної освіти серед широких кіл народу. Актуальний і надзвичайно цінним є міркування славетного Кобзаря про роботу школи з попередження національного нігілізму серед молоді, що призводить до її повного духовно-морального спустошення:

Не дуріте самі себе,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

І свого не цурайтесь.

Тих, хто зрікся свого народу, його історії і мови, забув про матір, за Т.Г.Шевченком:

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають,

Чужі люди проганяють.

„І мертвим і живим…”

10.4.2. Питання сімейного виховання. Усвідомлюючи цінність громадського виховання, Т.Г.Шевченко особливого значення надав традиційному для української культури чиннику становлення особистості – впливу родини, батьків. З великим натхненням поет висловлювався про матір:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим…

… І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим.

„У нашім раї на землі”

На думку Т.Г.Шевченка, людина тоді морально витривала і готова до складання життєвих випробувань, коли її дитинство пройшло в середовищі люблячих сердечних батьків, коли голова родини – батько з теплотою і вимогливістю готує дитину до виконання громадських обов’язків, а мати – перша вихователька сама показує високу міру вихованості. Спільну трудову діяльність у сімї митець розглядав як основу виховання дітей, засіб формування здорового морального клімату в сім’ї.

10.4.3. Ідея всебічного виховання особистості. Просвітитель у своїх творах показав власне бачення ідеї всебічного розвитку особистості: єдність розумового, морального, естетичного і трудового виховання. Усі ці напрями інтегрує моральна чеснота – свідоме почуття патріотизму, яке виявляється у прагненні людини прислужити своїй Батьківщині, народу.

Програма розумового виховання, за Т.Г.Шевченком, має на меті сформувати вміння самостійної мислительної діяльності, досвід роботи з книгою. Зміст початкової освіти просвітянин вважав за необхідне доповнити вивченням основ історії, географії та етнографії, відомостей з історії та культури інших держав і народів. Серед дидактичних міркувань педагогічної ретроспекції вимагають наступні (виділенні А.Сбруєою і М.Рисіною):

• ідея Т.Г.Шевченка про підтримку, розвиток і заохочення пізнавальних інтересів учнів, стимулювання їх розумової діяльності: „Для натури звичайної заохочення – як дощ для пастовня. Для натури слабкої, заснулої… одна проста увага, слово ласкаве засвічує її, як вогонь згаслу лампаду”;

• ідея практико-орієнтованого навчання. Знання мають засвоюватись не механічно, а свідомо, з розумінням того, де їх можна застосувати до потреб професії чи повсякденного життя. така людина стає суспільно активною, набуває гнучкості і динаміки мислення, естетичного смаку;

• ідея емоційної основи навчання: „Ботаніці і зоології необхідне захоплення… А захоплення може прийти тільки через глибоке розуміння краси, безкінечності, симетрії і гармонії в природі”.

Розглядаючи в єдності моральне та естетичне виховання, митець справедливо зазнавав, що „прихильники прекрасного” рідко бувають поганими людьми, музика ушляхетнює людські почуття, допомагає „до старості фізичної зберегти всю юнацьку свіжість духовну”.

Головною рисою характеру особистості Т.Г.Шевченко вважав працьовитість: „Людина працьовита – найщасливіша людина в світі”. Людина, не навчена працювати наполегливо, натхненно, перетворюється у вмістилище огидних вад: „Немає мерзенності, цінності, на яку б вона не була здатна”.

Першочергову роль у народній школі, на думку Т.Г.Шевченка, має особа вчителя, справу якого вважав найвищою мірою благородною і серйозною. Народний учитель любить дітей, прагне розвивати їхні індивідуальні і творчі здібності, здатний до самопожертви, відданий своєму народу, Батьківщині. Саме таким педагогм був для Т.Г.Шевченка І.П.Котляревський, змальований у повісті „Близнецы”.

10.4.4. Навчальні посібники Т.Г.Шевченка. Особистісним сприйняттям забарвлене ставлення видатного поета до проблем організації недільних шкіл для дорослих і підлітків, започаткованих прогресивно налаштованим студентством і професорами Київського університету з осені 1859 р. з архівних документів відомо, що Т.Г.Шевченко активно долучався до забезпечення створюваних шкіл навчальною літературою українською мовою, якої бракувало. Передусім він надіслав до чотирьох київських недільних шкіл 50 примірників свого „Кобзаря”. У 1861 р., витримавши подвійну цензуру, побачив світ Шевченків „Буквар южнорусский”. Було видано 10000 примірників, кожна книжка коштувала символічну плату – 3 копійки.

Буквар містив алфавіт (літери друковані і писані), вправи для читання (уривки з псалмів, українські народні думи, прислів’я, приказки тощо), числа до 100, неповна таблиця множення. Написаний підручник був українською мовою, але буквами російського алфавіту. Загалом зміст букваря був насичений матеріалом патріотичного і морально-етичного навантаження, у текстах розповідалося про соціальну несправедливість, жорстоко засуджувалося царське свавілля.

Альманах „Живописна Україна”, створений Т.Г.Шевченком під час перебування у засланні, часто використовувався у земських народних школах як посібник з географії та історії.

На жаль, передчасна смерть зупинила просвітительську діяльність великого Кобзаря. Упродовж всього життя Т.Г.Шевченко наполегливо опановував культурну спадщину людства, займався самоосвітою, надаючи виключного значення знанням для долі кожної людини. Виховна вила Шевченкових творів, його загальний культурний феномен є невичерпним джерелом у становленні національно свідомих нових поколінь української молоді.

Запитання та завдання для самоконтролю.

1. Назвіть особливості розуміння Т.Г.Шевченком ідеї народності виховання.

2. Які завдання родинного виховання виділив Т.Г.Шевченко?

Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Доберіть з творів Т.Г.Шевченка тези, що ілюструють шанобливе ставлення поета до жінки-матері.

Література

1. Забужко О.С. Шевченків міф України: Спроби філософського аналізу. – К.: Знання, 1997. – С.3-8.

2. Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогіки в схемах і таблицях. – Суми: СПДІ, 1998.

3. Чавдаров С.Х. Педагогічні ідеї Т.Г.Шевченка. – К.: Радянська школа, 1953. – С.21 – 45.

4. Шевченко Т.Г. Твори: В 5 т. – К.: Знання, 1984 – 1985.