9. Дерев’яні рами дощаноклеєні з ригелями суцільного перерізу (форми, прольоти, висоти перерізів, вузли)

По статическим признакам деревянные рамы делят­ся на двухшарнирные и трехшарнирные.

По конструкции: цельно деревянные; клеедеревянные из прямолинейных элементов; клеедеревянные гнутые; сплошного сечения и сквозные (решетчатые).

Дощатоклееные гнутые рамы выпол­няют преимущественно трехшарнирными, что облегчает их изготовление, транспортирование и монтаж. Криволинейность карнизных узлов достигается выгибом пакета досок при склеивании с запрессовкой. Радиус кривизны составляет 2-4 м. Так как по условиям гнутья отношение радиуса кривизны к толщине слоя (доски) не может быть меньше 150, то для изготовления гнутоклееных рам при­меняют доски после фрезерования толщиной 16-25 мм.

Ввиду использования тонкого пиломатериала гнутые рамы более трудоемки в изготовлении, чем балки и арки, и требуют большего расхода древесины и клея.

Дощатоклееные рамы из прямолинейных элементов более технологичны, чем гнутые, так как собирают и склеивают из прямолинейных досок отдельно стойку и ригель каждой полурамы. Более надеж­ны рамы из прямолинейных элементов с ригелем, имею­щим консоли и опирающимся шарнирно на двухветвевые стойки.

Сечения сплошных рам делают прямоугольными, а высоту сечения трехшарнирных рам - переменной по длине (в соответствии с величиной изгибающих момен­тов), что достигается уменьшением количества досок в пакете с внутренней стороны рамы. Постепенное измене­ние высоты сечения предпочтительно с архитектурной точки зрения («эпюрность» формы), но технологически менее выгодно.

Наиболее сложным у рам П-образного очертания яв­ляется карнизный узел (соединение стойки и ригеля), где от нагрузок возникает максимальный изгибающий момент.

Карнизный узел может иметь следующие варианты решения:

• клеевое соединение на зубчатый шип

• клеевое соединение на зубчатый шип со встав­кой

• с помощью концентрических стержней и болтов

• клеевое соединение со вставкой и болтовыми стяжками

клеегвоздевое соединение с помощью боковых накладок (косынок) из фанеры, алюминия и других листо­вых материалов.

10. Дерев’яні решітчасті рами (форми, прольоти, висоти перерізів).

Решетчатые рамы применяют в здани­ях с большими пролетами, однако они более трудоемки в изготовлении и менее огнестойки. Узлы решетчатых рам (соединения элементов решетки) выполняются аналогич­но узлам ферм.

2 1. Лінійчаті та не лінійчаті поверхні. 22. Розгортні і нерозгортні поверхні.

Поверхня, яка може бути, утворена прямою лінією, називається лінійчатою поверхнею. Лінійчата поверхня являє собою геометричне місце прямих ліній.

Лінійчатою називають поверхню, утворе­ну прямою лінією. Залежно від виду та розміщення кри­вих і прямих напрямних у просторі дістають ту або іншу лінійчату поверхню.

Лінійчаті поверхні залежно від того, чи можна їх розгорнути на площину без роз­ривів і складок, поділяють на розгортні та нерозгортні. Якщо дві нескінченно близькі прямолінійні твірні перетинаються у влас­ній чи невласній точці, то поверхню вважають розгортною (рис. 1.7.3, а, б). Якщо ці твірні мимобіжні, то поверхня нерозгортна.

На рис. 1.7.3, в показано поверхню з реб­ром звороту, або торс. Тут ребром є цилін­дрична спіраль, або геліса. Лінія перетину розгортного гелікоїда з горизонтальною площиною є евольвентою кола. Такий гелікоїд назива­ють ще евольвентним. 

Розглянемо тепер нерозгортні лінійчаті по­верхні. Як було Мал. 1.7.3. показано, лінійчату поверх­ню можна дістати рухом прямої лінії по трьох напрямних лініях, в загальному випадку, кривих. Залежно від виду та положення напрям­них можна дістати без­ліч різних лінійчатих поверхонь. Одна з на­прямних, зокрема, може бути невласною. Якщо це невласна пряма напрямна, то вона задається площи­ною паралелізму, якій паралельні всі твірні поверхні.  На рис. 1.7.4 зоб­ражено дві мимобіжні прямі т та п і гори­зонтальну площину паралелізму Г, яка за­мінює невласну пряму напрямну. При не­власній Мал. 1.7.4. кривій напрямній її часто задають напрямним конусом, тоді кожна твірна поверхні паралельна відповідній твірній цього конуса.   

Поверхню, визначником якої є дві власні прямі та одна невласна, що замінюється площиною паралелізму, називають гіпербо­лічним параболоїдом,або гіпаром  її широко застосовують у вигляді комбі­націй різних відсіків при конструюванні великопрогонових тонкостінних оболо­нок — покриттів.

Якщо одну з прямих напрямних заміни­ти кривою лінією, то дістанемо так звані косі циліндри з трьома напрямними.

Якщо обидві напрямні — криві, а третя є площиною паралелізму, то утворюється поверхня яку називають циліндроїдом . Поверхні з площиною паралелізму — циліндроїд, коноїд та гіперболічний пара­болоїд називають ще поверхнями Каталана.

У нелінійчатих поверхонь лінія каркаса — крива сталого або змінного виду. Найбільш поширеними на практиці є поверхні, утворені колом або його частиною. Такі поверхні називають циклічними. Вони мають неперервний каркас кіл. Циклічна поверхня може утворюватися колом сталого чи змінного радіуса. Прикладом циклічної поверхні змінного радіуса є звичайний конус обертання, утворений рухом кола вздовж осі конуса. Площина кола при цьому весь час залишається перпендикулярною до осі, а радіус змінюється від розміру радіуса основи до нуля у вершині конуса.