Забезпеченість факторами виробництва
Сільське господарство є головною галуззю економіки М'янми. Більша частина рису вирощується в дельтах рр. Іраведі і Сітауну. Крім того, розвинене рибальство і лісове господарство. Головним джерелом білків тваринного походження в країні служить риба. Населення здавна віддає перевагу прісноводній рибі, але промисел поступово переміщається в прибережні морські води. Продукція рибальства майже повністю реалізовується.
Добуваються нафту і газ, олово, цинк, свинець, вольфрам, срібло, жeлезo, дорогоцінне і напівдорогоцінне каміння. На ТЕС виробляється 2, електроенергії, 1 / 3 на ГЕС
Найрозвиненіша харчова промисловість (очищення рису, виробництво цукру, масла). Текстильні підприємства випускають бавовняну і шовкову пряжу і тканини.
Забезпечення країни на регіональному та глобальному рівні
М'янма є членом ООН з 1948, Всесвітнього банку, Міжнародного валютного фонду, Всесвітньої торгової організації, Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Крім того, вона входить до групи економічної співпраці БІМСТЕК (Бангладеш, Індія, М'янма, Шрі-Ланка,Таїланд) і підтримує тісні економічні відносини з Китаєм.
Асоціація держав Південно-Східної Азії (англ. Association of Southeast Asian Nations, ASEAN, АСЕАН) — це геополітична та економічнаміжнародна організація, до якої входять 10 краïн, розташованих в Південно-Східній Азіï.
Соціально-культурний потенціал
Освіта і наука. Країна має дуже давню національну культуру, писемність виникла ще в 11 — 12 століттях. Основним типом шкіл були буддійські школи. У другій половині 19 століття вони майже всі були закриті англійськими колонізаторами. На початку 20 століття під тиском національно-визвольного руху англійські колонізатори змушені були відкрити деякі державні школи. Починаючи з 1948, коли Бірманський Союз вийшов зі складу Британської імперії, розгорнулась боротьба за загальне обов'язкове початкове навчання, за доступність і єдність шкільної освіти. 1955/56 було: початкових шкіл — 11 075 (1 186 288 учнів), неповних середніх — 415 (143 448 учнів), середніх — 221 (41 252 учнів). В системі освіти провідну роль відіграє Рангунський університет (заснований 1920), побудований за типом англійського, з шістьма коледжами (1956 було понад 12 тисяч студентів). Є ряд професійних навчальних закладів, де готуються кадри для різних галузей народного господарства. Ще 1911 в Рангуні створено Науково-дослідне товариство Бірми, яке вивчає історію, етнографію і мови, має свій друкований орган.
Архітектура й образотворче мистецтво М'янми зв'язані з мистецтвом Індії. У 10—13 столітті тут створився свій стиль, близький до мистецтва сусідніх країн — Таї та Кхмеру. Розвиток традицій індійського мистецтва бачимо в храмах давнього міста Паган. Провідний архітектурний тип — ступа. Самобутню форму храму-ступи вироблено в 10 столітті. Це широке дзвоноподібне завершення на квадратно-уступчастій основі (наприклад так званий Вуликовий храм у Пагані). Головним пам'ятником національного бірманського мистецтва є храмовий ансамбль Шві-Дагон у місті Рангуні. Нижня його частина забудована храмами-ступами, великими статуями Будд і фантастичних істот, у виконанні яких є дещо спільне з мистецтвом Південного Китаю (багатоярусні ажурні пірамідальні дахи, примхливі орнаменти). Проте обличчя відтворюють цілком місцевий етнічний тип, а декоративна дерев'яна різьба позбавлена химерності. Коні, люди, візки невимушено розташовані на фоні рослинного орнаменту, вони цілком реалістичні. Завершує ансамбль колосальна ступа головного храму, що формою нагадує дзвін; красиво перерізаний посередині, він закінчується шпилем. Мистецтво Бірми було підпорядковане пропаганді ідей буддизму.
Сучасні художники М'янми звертаються до зображення навколишнього життя, до народних тем (художник Маун Тун Тін та інші). Зберігаються і розвиваються традиції прикладного мистецтва, пам'ятники давнини дбайливо реставруються.
Музика М'янми національно своєрідна, має вікові традиції. Народні мелодії і ритми зазнавали певного впливу музики сусідніх країн (Китай, Індія), але зберегли національну самобутність. З народних оркестрів найпоширеніший саїнг, в складі якого близько 30 барабанів (1956 гастролював у Москві). Для народних танців М'янми характерне поєднання різних ритмічних малюнків музики і танців. Розвивається професіональна музика. Відома пісня на тему бірмано-радянської дружби композитора У По Увей.
’’’Література’’’ в М'янмі зародилася в середні віки: найдавніші писемні пам'ятки належать до 11 — 12 століть; розвивалася двома мовами: «палі»— священною, нині мертвою мовоюбуддизму, і бірманською. Крім того, М'янма має багату, але мало досліджену народну творчість. До 19 століття класична література мала виключно релігійний (буддистський) характер. В ній усталилися певні жанрові форми (пйо, джатак, ечин та інші). З 15 по 19 століття найповніше розвивалася поезія; найвидатніші поети — Шін Магатілавунта (15 століття), Таунгбіла(17 століття), Сейндачоту (18 століття) та інші. В народі була з давніх часів дуже популярна драма; відомі драматурги 18—19 століть: М'яваді Мінджі У Са, У Чін У, У Поун Нья та інші. Проза почала розвиватися лише на початку 20 століття, коли з'явилися перші романи бірманських авторів: У Чі, Маун Ба Тіна, У Ла, У Луна (пізніше відомого як Такін Кодо Хмаїнг), а також переклади європейських письменників.
В 20—30-х роках 20 століття посилився національно-визвольний рух, що викликав бурхливий розвиток національної літератури, поклав початок новій літературі. Серед інтелігенції виник просвітительський рух «Кхісан» («Вік експериментів»). 1937 передові письменники заснували видавництво «Нагані» («Червоний дракон»), що ставило перед собою політичну мету. Обидві групи об'єдналися й створили асоціацію письменників, яка відіграє велику роль у культурному і громадському житті країни. Популярні сучасні письменники: Такін Кодо Хмаїнг,Мінтувун, Ма Ма Ле, Дагон Тая, БамоТінАун,Таду,Тукха, Аун Лін та інші.