2 Гр веде до променевої хвороби, дози в 6—8

Гр і більше майже завжди смертельні.

Слід підкреслити, що радіаційна

небезпека під час роботи з радіоактивними

джерелами справді існує і вона надзвичайно

підступна, оскільки тяжкі, часто непоправні

патологічні зміни в організмі настають під дією випромінювання

без

щонайменших

суб'єктивних

ознак, які

сигналізують про

небезпеку. Ці

зміни

нагромаджуютьс

я, наростають в

організмі, і в ряді

випадків

проявляються

лише через дуже

великий строк

(десятиліття)

після фактичного

опромінення,

коли лікувальне

втручання

виявляється

запізнілим. Тому

легковажне

ставлення до радіації абсолютно неприпустиме.

Однак це не означає, що з радіоактивними речовинами не можна працювати. Великі успіхи, досягнуті в галузі ви-

вчення властивостей різних видів випромінювання і їх фізіологічного впливу, опрацювання обґрунтованої системи

допустимих доз, розвиток методів вимірювання поглинутих доз, організація надійного захисту від випромінювання,

постійний медичний контроль осіб, які мають справу з радіоактивними речовинами, гарантують можливість роботи з

радіоактивними речовинами без ризику для здоров'я.

У приміщеннях для роботи, пов'язаної з випромінюваннями речовин, встановлюють д о з и м е т р и — прилади

для вимірювання доз випромінювання в даному місці приміщення. їх часто забезпечують пристроєм, який автоматично

подає звуковий або світловий сигнал, якщо доза випромінювання перевищить допустиме значення. Кожна людина під час

роботи з радіоактивними речовинами повинна мати при собі контрольні прилади, які показують дозу, одержану протягом

робочого дня. Для цієї мети в спеціальні касети вкладають шматочки фотоплівки і заряджену касету кладуть у кишеню. В

кінці робочого дня (або тижня) плівки проявляються і за їх почорнінням визначають дозу, одержану робітником. Як

кишенькові дозиметри використовують також інтегруючі йонізаційні камери, виготовлені у вигляді авторучок.

Щоб знизити дозу опромінення до прийнятної, навколо джерела радіоактивних випромінювань встановлюють біологічний

захист з речовин, які сильно поглинають випромінювання. Найпростішим за своєю ідеєю методом захисту є віддалення

джерела випромінювання на достатню відстань. У тих випадках, коли це неможливо, для захисту від випромінювання

використовуються перешкоди з поглинаючих матеріалів. Найпростішим є захист від альфа-випромінювань, оскільки

альфа-частинки мають мізерно малі пробіги. Бета-активні джерела навіть малої активності слід екранувати. Для

екранування від електронів з енергіями до 4 МеВ достатньо шару пластмаси в 0,25 см. Більш масивний захист необхідний

під час роботи з джерелами гамма-ви-промінювань. Джерела гамма-випромінювання звичайно вміщують у свинцеві

контейнери, а в лабораторних умовах для захисту від гамма-активних препаратів використовують «будиночки» із

свинцевих плиток. При необхідності візуального спостереження використовують віконця із спеціального скла, яке містить

свинець.

Для захисту від особливо потужних джерел випромінювання (працюючих реакторів, прискорювачів тощо) будують

захисні стіни з бетону (як дешевого матеріалу). Товщина захисних бетонних стін в окремих випадках досягає кількох

метрів.