1.3. Рекреаційні потреби в Україні та світі

Різні культурні цінності, відмінна ментальність народів, розмаїття національних характерів, способів мислення, уподобань, особливостей повсякденного життя, його соціально-економічний рівень дуже впливають на рекреаційні потреби, їх трансформацію у просторі і часі.

У цілому рекреаційні потреби в Україні формуються під впливом таких чинників, як рівень доходів населення, культурно-освітній рівень, стан здоров’я. Несприятлива демографічна ситуація призводить до постійного збільшення частки людей похилого віку зі спеціальними рекреаційними потребами. Частка населення, визнана умовно здоровою, становила у 2005 році в Україні 28,2 %. Тож основною рекреаційною потребою населення України все більше стає потреба в лікуванні. Задовольняється ця потреба лише менш як на 10 % [10]. В Україні приблизно 75 % становить виїзний туризм. Лише 4 з кожних 100 громадян України брали участь у турах по рідній землі. Фактично соціально-економічна криза і не сформованість середнього класу перетворили рекреацію і туризм на елітарне заняття, недоступне для більшості населення.

За рівнем реалізації рекреаційно-туристичних потреб усі країни світу можна поділити на декілька груп. Вони реально визначаються загальним рівнем їх соціально-економічного розвитку. Найадекватніше в наш час соціально-економічний розвиток країни характеризує показник виробництва валового національного продукту (ВНП) у доларах на одну особу. За ним усі держави планети об’єднуються у три групи: високорозвинені країни, середньорозвинені та ті, що розвиваються [2].

До високорозвинених країн Міжнародний валютний фонд (МВФ) зараховує усі країни Західної Європи, а також США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, Японію, Південну Корею, Сінгапур, Тайвань та Ізраїль. Всього до «елітного клубу» економічно високорозвинені країн належать близько 30 держав. Це в них формується попит на рекреаційно-туристичні послуги. Цей попит ґрунтується на постійному зростанні і диверсифікації рекреаційних потреб. Високорозвинені країни виступають також своєрідними «законодавцями моди» на ті чи інші рекреаційні потреби, ресурси і території. Спеціальною ознакою їх економіки є переважання частки галузей, пов’язаних з міжнародною сферою послуг, де виділяється міжнародний туризм.

Група середньорозвинених країн поділяється на країни з економічним розвитком, вищим за середній, і країни, які мають соціально-економічний рівень нижчий за середній. Вони суттєво різняться за власними рекреаційними потребами і можливістю їх реалізації. До першої групи країн належать: Греція, Бразилія, Аргентина, Уругвай, Мексика, Угорщина, Чехія, Чилі та інші. Ці держави швидко та стабільно розвиваються і поступово наближаються до групи високорозвинених країн. Рекреаційні потреби їх громадян постійно диверсифікуються. Зростає і можливість їх задоволення. Багато цих держав мають значні природні, рекреаційні і трудові ресурси, які нині активно залучаються в національний господарський комплекс. Другу групу формують країни, які характеризуються на сучасному етапі розвитку внутрішньою політичною нестабільністю. Це Білорусь, Росія, Болгарія, Україна, Молдова, Латвія, Литва, Колумбія, Парагвай, Індонезія, Філіппіни, Туніс, Марокко та інші. Тут задовольняються переважно рекреаційні потреби «еліти».

Основна частина людства в наш час живе в країнах, що розвиваються. Найбільше їх в Африці, чимало в Азії, Америці та Океанії. Переважно це колишні колонії. Ці країни фактично є ресурсними донорами розвинених країн. Рекреаційні потреби більшої частини населення не йдуть далі пасивного відпочинку після роботи в домашніх умовах.