4.3. Планувальна організація рекреаційного регіону

Найбільшим планувальним елементом у структурі рекреаційних утворень є рекреаційний регіон, який охоплює значні за площею рекреаційні райони, групові системи розселення і відокремлені рекреаційні райони; райони заміського відпочинку, курортного лікування та туризму; рекреаційні зони; природні парки; комплекси відпочинку та туризму; рекреаційні центри.

Рекреаційний регіон займає вищий ранг у структурі рекреаційних утворень. Межі рекреаційного регіону умовні і визначаються межами рекреаційних природних умов і кордонами адміністративно-економічних одиниць. Межі рекреаційних регіонів визначають, виходячи з таких умов:

- розміщення у межах великого економічного району;

- концентрація управління у великому рекреаційному центрі;

- використання принципу комплексності і різноманітності: виявлення районів з унікальними ресурсами для тривалого та цілорічного відпочинку, туризму та лікування.

- установлення радіусів доступності елементів: з головного рекреаційного центру до найбільш віддаленого елементу рекреаційної системи - до 1000-1200 км; з центрів систем населених місць до міста -центру туризму і екскурсій - до 600 км; з центрів населених місць до центрів великих рекреаційних районів регіонального значення - 100-150 км;

- забезпечення єдності мережі транспортних комунікацій з інтервалом між рекреаційними утвореннями не більше 300 км;

- наявність ландшафтно-туристичних «коридорів», що сполучають рекреаційні райони.

Яскраво виражені рекреаційні природні умови - гірські, приморські, річкові, озерні, степові і лісостепові - визначають назву або можуть бути присутніми у визначенні рекреаційного регіону. Наприклад, Кримський, Карпатський гірський; Чорноморсько-Азовський приморський рекреаційний регіон.

Процеси урбанізації впливають на види рекреаційних регіонів:

1) урбанізовані великі форми розселення з провідною промисловою функцією (наприклад, Донецький рекреаційний регіон), що вимагають організації заміської рекреації;

2) рекреаційно-урбанізовані, які мають великі рекреаційні центри, системи розселення, рекреаційні агломерації, що забезпечують короткочасний і тривалий відпочинок, туризм, лікування (наприклад, Кримський рекреаційний регіон);

3) не урбанізовані, що мають рекреаційні поселення поза активного впливу великих міст, з розпорошеною формою розселення, що забезпечують тривалий відпочинок, спеціалізований туризм і лікування (наприклад, Карпатський рекреаційний регіон).

Взаємозв'язок територій розселення в рекреаційному регіоні з територіями, що забезпечують рекреацію, розрізняється за структурою і може бути паралельно зв'язаною, суміщеною і відокремленою. Паралельно зв'язане розташування рекреаційних і урбанізованих територій набуло поширення у Кримському рекреаційному регіоні; суміщене розташування характерне для територій великих міських агломерацій Придніпровського рекреаційного регіону; відокремлене розташування рекреаційних територій вимагає покращення умов обслуговування комунікаціями в Карпатському рекреаційному регіоні.

Основними структурними елементами рекреаційного регіону є: райони, зони, комплекси, установи, урбанізовані центри, натуральна і «штучна» природа,комунікації та комунально-господарські зони.

Послідовне об'єднання рекреаційних установ в комплекси, комплексів - у зони, зони – в райони, райони – в регіони супроводжується створенням єдиної системи обслуговування та комунікацій. Створення єдиної системи спеціалізованих і поліфункціональних рекреаційних регіонів, районів, зон, комплексів і закладів дозволяє якнайповніше задовольнити потреби суспільства в рекреації.

Кількість рекреаційних регіонів залежить від ступеня освоєння рекреаційних ресурсів, динаміки процесів урбанізації та розвитку рекреаційної інфраструктури.

Сучасна потреба у вивченні рекреаційних ресурсів дозволяє виділити на території України вісім рекреаційних регіонів: Кримський, Карпатський, Подільський, Придніпровський, Слобожанський, Чорноморсько-Азовський, межами яких є як природні рекреаційні умови, так і адміністративно-територіальний розподіл.

Початковою базою для визначення можливих напрямів і масштабів організації рекреації є величина рекреаційних ресурсів. Основним завданням при цьому стає оцінка можливої ємкості територій, що володіють такими ресурсами в межах допустимої транспортної віддаленості від центрів попиту. Рекреаційні ресурси можна поділити на три групи: І. Інтенсивно використовувані завдяки високому ступеню підготовленості їх до освоєння (група А); II. Екстенсивно використовувані (група В); III. Невживані в даний час через ряд причин, у першу чергу через відсутність стійкого транспортного зв'язку з населеними місцями, а також інженерного облаштування (група С).

Рекреаційна діяльність зв'язана з урбанізацією територій (прокладка комунікацій, будівництво комплексів відпочинку та інше) і регулюється дією антропогенних навантажень - концентрацією відпочиваючих на певній ділянці природного ландшафту або перетвореного людиною середовища. Допустиме навантаження на ландшафт, а також час використання того або іншого ресурсу не мають достатньо обґрунтованого нормативного показника. Як рекреаційні ресурси, для яких визначалася допустима місткість, прийняті: ліси, узбережжя водойм (морів, річок, водосховищ), гірські місцевості. За природними умовами в Україні можна виділити п'ять зон, які визначають можливості рекреації: Полісся (зона мішаних лісів), лісостеп, степ, гори, акваторії. Розміщення адміністративно-територіальних одиниць України в тих або інших природних умовах дозволяє виділити рекреаційні регіони з відносно однорідним складом і якістю ресурсів, але різноманітними видами рекреаційної діяльності. Потенціал рекреаційної території визначають як сумарну оцінку всіх компонентів рекреаційного середовища: ресурсів, діяльності, утворень. На основі аналізу зональних природно-кліматичних умов уточнені нормативні навантаження, застосовані при визначенні потенційної рекреаційної місткості території за основними елементами природно-рекреаційних комплексів окремих туристичних районів з урахуванням чисельності населення.

Оцінка рекреаційного потенціалу регіонів за основними видами рекреації показала, що можливості України в цілому перевищують потреби її населення більш ніж у 1,5 рази. Та існує нерівномірність у розподілі природно-рекреаційного потенціалу по території України як у географічному аспекті, так і (що особливо важливо), щодо зон з різною концентрацією населення. Розрахункові дані рекреаційної місткості за масовим короткочасним, тривалим дитячому і дорослому відпочинку міського та сільського населення показали, що природно-рекреаційний потенціал Львівської, Київської та Вінницької областей настільки високий, що він набуває містоутворюючого значення. Потенційні ресурси Одеської області практично відповідають потребам населення цієї зони у масовому відпочинку, проте рівень їх освоєності дуже низький: близько 60 % належить до груп Б і С. З іншого боку, значний зовнішній попит створює наднормативне навантаження в освоєних рекреаційних зонах (група А). Аналіз компонентів рекреаційного середовища дозволяє виявити території з надмірними і недостатніми рекреаційними можливостями. Так, надмірним потенціалом володіє Кримський рекреаційний регіон, можливості якого перевищують потреби населення в 1,5 рази. Надмірний потенціал (надлишок більше 30 %) мають Карпатський і Подільський рекреаційні регіони, що дає можливості спрогнозувати їх міжнародну значущість. Збалансованим потенціалом (надлишок менше 30 % або дефіцит менше 15 %) володіють Чорноморсько-Азовський і Придніпровський регіони; тут необхідне проведення додаткових заходів. Недостатній потенціал (дефіцит більше 15 %) мають рекреаційні регіони з індустріальним розвитком – Донецький і Слобожанський рекреаційні регіони, де необхідно проводити компенсаційні заходи. В особливому екологічному положенні знаходиться Поліський рекреаційний регіон, для рекреаційного потенціалу якого характерне виділення рекреаційних районів і зон у Чернігівській, Житомирській і Волинській областях, які володіли значним рекреаційним потенціалом до 1986 р.

Рекреаційна оцінка відноситься до групи соціальних, оскільки повинна розглядати ресурси як з погляду рекреаційної діяльності, так і з позиції рекреантів. Ефективність рекреації визначається не тільки комплексною оцінкою компонентів рекреаційного середовища, але і виявленням їх ваги, значущості та відповідності рекреаційному профілю. Наприклад, наявність і вид рекреаційних ресурсів для існуючих рекреаційних комплексів (туристичних, санаторних, відпочинкови – як сукупності рекреаційних установ різних функцій, об'єднаних однією програмою. За рекреаційною значимістю перше місце займає Кримський рекреаційний регіон, природний рекреаційний потенціал (ПРП) якого складає 30 %. Він володіє значним природно-заповідним фондом – 143 одиниці (державні заповідники і господарства – 4, місцеві заповідники – 28, пам'яткм природи – 86, ботанічний сад – 1, дендропарк – 1, пам'ятки садово-паркового мистецтва – 8, заповідні урочища – 15), історико-культурними ресурсами (театри – 6, музеї – 19); рекреаційними комплексами (санаторні – 135, для відпочинку – 118, туристичні – 102). Кримський рекреаційний регіон забезпечує потреби населення у відпочинку, лікуванні і туризмі. У структурі регіону чотири рекреаційні райони з центрами: Західний берег Криму - Євпаторія, Південний берег Криму – Ялта, Південно-Східний берег Криму – Алушта, Східний берег Криму – Феодосія; автономні туристичні регіони - Бахчисарайський, Севастопольський; рекреаційні зони - «Блакитна затока», «Артек»; рекреаційна агломерація «Велика Ялта» від Фороса до Алушти; центр регіонального розселення Сімферополь (одночасно транспортний центр: аеропорт, залізниця, автотранспорт, тролейбус); транспортні зв'язки -залізничні до Сімферополя, Євпаторії, Севастополя, Керчі; автомобільні,які зв'язують всі рекреаційні елементи Кримського регіону з обмеженням руху в межах рекреаційних зон (швидкісна автомагістраль Алушта-Севастополь); вертикальні транспортні зв'язки (канатна дорога Місхор-Ай-Петрі); Кримський державний природний національний парк (між дорогами Сімферополь-Севастополь і Ялта-Севастополь); сільськогосподарські угіддя.