3.2.4. Африка

Північна Африка. Рекреація і туризм. Природно-кліматичні умови є сприятливими для розвитку туризму і відпочинку. На узбережжі Червоного моря розташовані всесвітньо відомі пляжі. Туристів приваблюють курорти субтропічного узбережжя Середземномор’я, численні історико-культурні пам’ятки античності й арабських халіфатів у Тунісі, Марокко, Лівії, Мавританії.

Основним рекреаційним районом є Єгипет, де більшість визначних пам’яток зосереджено у дельті та долині Нілу. Одні з найбільш відвідуваних центрів – Місто Мертвих (Каїр), величезний цвинтар, поховання на якому належать до ІІ тисячоліття до н.е., а також музей Єгипту, де знаходиться значна колекція експонатів Давнього Єгипту, в тому числі скарби гробниці Тутанхамона, у Гізі – піраміди й Сфінкс, у Луксорі та Карнаці – руїни давньоєгипетської столиці ІІІ тисячоліття до н.е. Щорічно Єгипет відвідують 3 млн. туристів, що забезпечує державі 3 млрд. доларів доходу.

До списку культурної спадщини ЮНЕСКО внесено 38 об’єктів:

- в Алжирі (7) – доісторичні наскельні малюнки Тессилі, руїни Тімгада, долина Мзаб, мечеть Бені-Халімад, історичний центр м. Алжира;

- у Єгипті (6) – давня столиця Мемфіс і його некрополі з пірамідами, стародавні Фіви та їх некрополі, пам’ятки Абу-Сімбела, ісламський Каїр;

- у Лівії (5) – розкопки Сабрата, історичний центр Гадамеса, наскельні малюнки в горах Тадрарта;

- у Мавританії (5) – середньовічна архітектура центрів оазисів та ін.;

- у Марокко (7) – середньовічні столиці Марракеш, мечеть ХІІ ст.;

- у Тунісі (8) – руїни Карфагена, історичні центри міст Туніса, Велика Мечеть (690 р.), амфітеатр Ель-Джем, національний парк Ішкель.

Країни Північної Африки приймають переважну більшість туристів, які відвідують африканський материк.

Західна Африка. Рекреація і туризм. Розмаїття природних умов регіону, самобутня культура народів, племен, залишки архітектурних пам’яток колоніальної епохи, морські узбережжя Сенегалу і Гамбії, численні національні парки з рідкісними видами флори та фауни зумовлюють привабливість Західної Африки для іноземних туристів. Місцеві католицькі паломники часто відвідують найбільший у світі костел у Ямусукро, побудований у 1990 р. за зразком базиліки св. Петра у Ватикані.

До списку культурної спадщини ЮНЕСКО занесено 16 унікальних об’єктів:

- у Беніні (1) – королівський палац у місті Абомеї, яке було столицею Дагомеї в XVII–XIX ст.;

- у Гані (2) – традиційні оборонні й цивільні будівлі народності аманті, історичні будівлі Аккри;

- у Гвінеї та Кот-д’Івуарі (3) – природний заказник гір Німба, національний парк Комое;

- у Сенегалі (4) – національні парки Джоудж і Ніоколо-Коба;

- у Малі (3) – центри середньовічних міст Томбукту;

- у Нігері (2) – природні ландшафти Тенере та національний парк Нігеру;

- у Нігерії (1) – культурний ландшафт Сукура.

Незважаючи на наявність передумов для розвитку туризму в багатьох країнах регіону соціально-економічні проблеми, воєнно-політичні конфлікти у деяких з них (С’єрра-Леоне, Ліберія, Кот-д’Івуар та ін.), несприятливі кліматичні умови (високі температури за значної вологості повітря) тощо, обмежили зростання туристичної сфери.

Центральна Африка. Рекреація і туризм. Країни регіону найвідсталіші за рівнем соціально-економічного розвитку в Африці. Слабко розвинута тут і туристична інфраструктура. До того ж північна частина регіону страждає від частих посух. Це обмежує розвиток туризму, і мандрівників можуть привабити лише екзотична тропічна й екваторіальна природа, нечисленні історико-культурні об’єкти, серед яких давні фортеці та форти в Анголі, національні парки з мальовничими озерами, залишки міста давньої культури сао у Чаді тощо.

До списку ЮНЕСКО належать 7 об’єктів:

- Демократична Республіка Конго (ДРК) (5) – національні парки Вірунга, Салонга та лісова резервація Окапі;

- Камерун (1) – тваринна резервація Джа.

Розвиток туризму в регіоні стримується військово-політичними конфліктами (Ангола, ДРК, Чад), а також складним епідеміологічним станом території (поширення малярії, СНІДу тощо).

Східна Африка. Сприятливі рекреаційні ресурси. В Ефіопії, Танзанії, Кенії та ін. існує мережа всесвітньовідомих заповідників і національних парків (Нгоронгоро, Серенгеті тощо), в яких охороняються унікальні природні ландшафти та африканські тварини. Щорічно їх відвідують сотні тисяч туристів. Рекреація і туризм. Територія Східної Африки характеризуєтья різноманітними ландшафтами: пустелі й ліси, савани і гірські масиви з вертикальною поясністю, серед яких найвищі в Африці – Кіліманджаро та Кенія. Останніми десятиліттями країни регіону стали активно розвивати такий вид туризму, як “сафарі”. Цьому сприяють унікальна природа регіону, багатство фауни (слони, чорні носороги, бегемоти, буйволи, антилопи, зебри, жирафи, леви, гепарди, павіани, крокодили тощо), які охороняються у системі всесвітньо відомих заповідників та національних паркв: Маунт-Кенія, Найробі в Кенії, Серенгеті, Нгоронгоро і Кіліманджаро у Танзанії, Рувензорі в Уганді та ін. До визначних природних пам’яток відносять мальовничі озера Тана, Ньяса, водоспади Блакитного Нілу, чудові пляжі і сірчані джерела у Кенії і Танзанії. Поблизу “туристичної столиці” Замбії – міста Лівінгстона – знаходиться славнозвісний водоспад Вікторія на р. Замбезі, який був відкритий Давідом Лівінгстоном у 1855 р. Річка падає тут з базальтового виступу з висоти 120м, завширшки понад 2 км. Історико-культурних пам’яток на території регіону збереглось порівняно мало. Найвідоміші з них – давняя португальська фортеця Форт-Іісус (Форт-Джасус) у м. Момбаса (Кенія), замки м. Гондера та 22-метрова монолітна стела в м. Аксум (Ефіопія).

До списку культурної спадщини ЮНЕСКО занесено 21 об’єкт:

- в Ефіопії (7) – вирізьблені у скелях церкви Лалібели, стели Тійо, стародавній Аксум, археологічні розкопки долин Аваша й Омо, історичні пам’ятки Фазиль-Геббі, національний парк “Зимієн”;

- у Замбії (1) – водоспад Вікторія;

- у Кенії (3) – національні парки Маунт-Кенія та Лейк Туркана, історичний центр м. Ламу;

- у Малаві (1) - національний парк Лейк Малаві;

- в Уганді (3) – національні парки Бвінді та Рувензорі;

- у Танзанії (6) – національні парки: Серенгеті (14,5 тис.км²), Селіус Гейм (54 тис.км²), Нгоронгоро і Кіліманджаро, руїни центрів середньовічних султанатів Кілва і Санга-Манара.

Попри сприятливі природні та історико-культурні чинники для розвитку туризму, в окремих країнах регіону, особливо в північній його частині, туристична діяльність стримується наявністю осередків військово-політичної напруженості (Сомалі, Єритрея, Руанда тощо).

Південна Африка. Рекреація і туризм. Регіон має сприятливі природні й культурно-історичні ресурси для розвитку рекреації. Туристів приваблюють піщані пляжі на Сейшельських і Коморських островах, Маврикії, у Мозамбіку, ПА (колишня ПАР), гірські масиви, особливо Столова гора поблизу Кейптауну, відомий водоспад Вікторія на р. Замбезі (між Замбезі та Зімбабве). Всесвітньо відомими є національні парки Чобе у Ботсвані, Етоша у Намбії, Калахарі – Хемсбок і парк Крюгера у ПА. Парк Крюгера є одним з найдавніших національних парків світу (заснований у 1898р.), його площа до 2 млн.га. Серед визначних культурно-історичних пам’яток – національні музеї історії, колекції археологічних, палеонтологічних та антропологічних експонатів у ПА та Ботсвані, давні палаци племінних королів (Мадагаскар, Свазіленд, ПА). Величезні прибутки від туризму дає і спеціально побудований у ПА центр розваг – місто Сан-Сіті.

До списку спадщини ЮНЕСКО занесено 14 об’єктів:

- Зімбабве (4) – водоспад Вікторія на р. Замбезі, національний парк Мана-Пуле із зоною сафарі, монументи Великого Зімбабве та руїни Камі (XII–XVII ст.);

- Мадагаскар (2) – національний парк, королівський пагорб;

- Мозамбік (1) – острів Мозамбік (1508–1907 р.р. – адміністративний центр Португальської Східної Африки);

- ПА (4) – парк святого Луки, остів Роббен, район знахідок викопних решток перших людей у Стерк-фонтейні, інших; національний парк Драконової гори;

- Сейшельські Острови (2) – Альдабра-атол і природна резервація долини Малі.

В останнє десятиріччя активно нарощує свій туристично-рекреаційний потенціал ПА, розвиваючи не тільки пізнавально-розважальні види туризму, а й діловий туризм, бере участь у проведенні міжнародних симпозіумів і самітів (наприклад, самміт ООН 2002 р.).