2.15. Круїзи і туристичні потяги

Чимала кількість західних туристів обирає в якості щорічного відпочинку круїзи і подорожі на туристичних потягах. Круїзи також вельми популярні серед молодих північно-американців, як весільні подорожі. Туристичні потяги – розвага елітарна (зважаючи на їх ціну), тому основні клієнти тут – люди середнього і старшого віку.

Круїзи можна поділити на річкові, морські й океанічні, з двома видами маршрутів: «порт А – порт В» або «порт – об’єкт – порт». Як правило, круїзи цікаві не стільки самі по собі, скільки у поєднанні з іншими формами рекреації. Так, круїз по Рейну – найчастіше річковий «винний» тур із зупинками у невеликих німецьких містечках з давніми традиціями виноробства. Круїз по Нілу – поїздка до Каїру для огляду унікальних пам’яток історії та культури Давнього Єгипту – пірамід і сфінксів.

Круїзи по Середземному морю обов’язково передбачають відвідування великих портів і огляд культурно-історичних пам’яток. Певною мірою це і форма торгового туризму. Океанічні круїзи – нерідко подорожі до екзотичних тропічних островів з дво-триденним відпочинком на пляжах під час зупинок. Останніми роками з’явилися круїзи в Антарктичні води – яскравий приклад подорожей у район із самими екстремальними природними умовами. Крім подорожей на величезних круїзних судах типу «Морської принцеси», яка вміщує більше тисячі відпочиваючих, вельми популярні і міні-круїзи на приватних яхтах – власних або орендованих на декілька днів або тижнів. Такі міні-круїзи розвинені практично у всіх місцях, де тільки є відповідні водні простори: і на півдні Німеччини (Боденське озеро), і на Блакитному узбережжі Франції, і в Іонічному й Егейському морях. Цей вид відпочинку деколи більше схожий на спортивне заняття (адже для самостійного управління навіть невеликою яхтою потрібні відповідні навики і непогана фізична підготовка). Свідоцтвом популярності якого є щорічні міжнародні змагання.

Подорожі на туристичних потягах – достатньо дороге задоволення. Як правило, такий потяг являє собою «готель на колесах» найвищого класу. Купе для пасажирів складаються з декількох секторів – «вітальні», спального та гігієнічного. Обов’язковий вишуканий, але прибраний вагон-ресторан, де часто працюють найкращі місцеві кухарі. Цей вид відпочинку розвинений переважно у колишніх колоніях Великобританії: Індії, на півдні Африки. Відповідний цьому також інтер’єр потягів: ностальгійний колоніальний стиль кінця позаминулого – початку минулого століття. Час прийняття їжі відповідає консервативним британським стандартам: перший, другий сніданок, обід, чай о 17.00, вечеря у супроводі вже забутих ритуалів і атрибутів: коктейлів, гавайських сигар, смокінгів, вечірніх суконь.

Мандрівки на турпотягах звичайно короткочасні – від однієї до трьох діб – і є складником інших, довших турів. Так, при відвідинах Південної Африки західні туристи часто користуються послугами «Blue Train» – турпотяга, що регулярно курсує між Преторією і Кейптауном: подорож займає добу, маршрут проходить через найбільш мальовничі місця ПА. Інший подібний потяг привозить туристів з Йоханенсбурга до водоспаду Вікторії. Потяг з Південної Африки (ПА) до Зімбабве відзначається тим, що органічно вписується у загальну атмосферу турів до водоспаду Вікторія. Після прибуття на місце туристи зупиняються у вишуканому і романтичному, недавно відреставрованому готелі «Вікторія-Фолс». Інтер’єр відрізняється елегантними плетеними меблями, старовинними картами на стінах, підготовкою персоналу, грою оркестру в обідній залі (мелодії фокстроту) – все це нагадує про минулу колоніальну велич. Турпотяг посувається по рейках залізниці, прокладеної століття тому «від Кейптауна до Каїра», не покидаючи меж Британської імперії. Висадивши туристів біля водоспаду, потяг прямує далі на північ, перетинаючи бурхливу Замбезі у безпосередній близькості до самого водоспаду. Залізничний міст став уже невід’ємною частиною класичного краєвиду, заради якого у Зімбабве з року в рік приїжджають десятки тисяч туристів.

Описані вище види рекреації – круїзи і турпотяги, а також відпочинок на відомих курортах – важлива складова західного туристичного бізнесу. Їх стійка популярність переважно базується на тому, що пропоновані рекреаційні послуги максимально відповідають фіксованим «брендам» цих видів відпочинку у масовій свідомості, а також очікуванням і вимогам безпосередніх споживачів цих послуг [13].

3. РЕГІОНАЛЬНА РЕКРЕАЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

3.1. Рекреаційне районування світу та України

Провідний фахівець у галузі рекреаційного районування О. Бейдик в основу рекреаційно-туристичного районування поклав чотириступеневу ієрархічну систему одиниць: макрорайон – мезорайон – підрайон – мікрорайон. Кожна наступна таксономічна одиниця входить як складова до попередньої. Таким чином макрорайон складається з мезорайонів, а ті – з підрайонів і т. ін. [4]

У цілому у світі виокремлюється вісім рекреаційних районів найвищого таксономічного рангу, тобто макрорайонів. До них належать: Європа, Азія, Північна Америка, Південна Америка, Центральна Америка та басейн Карибського моря, Африка, Австралія й Океанія, Антарктида. [10]

До складу Європейського макрорайону входять 13 мезорайонів:

1. Прибалтійський (Литва, Латвія, Естонія, Польща);

2. Центральний (Чехія, Словаччина, Угорщина);

3. Причорноморський (Румунія, Болгарія, Україна, Молдова);

4. Адріатичний (Сербія, Чорногорія, Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія);

5. Піренейський (Іспанія, Португалія, Андорра, володіння Великої Британії – Гібралтар);

6. Апенніно-Мальтійський (Італія, Ватикан, Сан-Марино, Мальта);

7. Греція;

8. Франція та Монако;

9. Німеччина та країни Бенілюкс (Бельгія, Нідерланди, Люксембург);

10. Альпійський (Швейцарія, Австрія, Ліхтенштейн);

11. Велика Британія та Ірландія;

12. Країни Європейської Півночі (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія);

13. Білорусь і Європейська частина Росії.

Всесвітня туристична організація пропонує власну схему рекреаційного районування. Вона виокремлює 5 регіонів і 14 субрегіонів: Європа (Північна, Західна, Центральна (Східна), Південна Середземноморська)); Азія об’єднується з Тихоокеанським регіоном і поділяється на Північно-Східну, Південно-Східну, Південну Азію, Океанію; Американський регіон об’єднує Північну Америку, країни Карибського басейну, Центральну Америку та Південну Америку; у складі Африки виокремлюються Північна Африка і регіон пустелі Сахара; виділяється також окремо регіон Близького Сходу.

Відповідно до сучасного стану економічного, історичного, культурного та географічного розвитку країн світу найоптимальніша історико-географічна типологізація Безуглого В. В., Козинця С. В. (2003 р.), в якій виділяються 18 регіонів світу. Так, Європу поділяють на Західну, Північну, Південну, Східну (Центральну) та Південно-Східну. Азію поділяють на Північну та Центральну, Південно-Західну, Південну, Південно-Східну, Східну. Америку поділяють на Північну та Латинську. Африку поділяють на Північну, Західну, Центральну, Східну, Південну. Та окремий регіон Австралії й Океанії. [2]

Диференціація світу на історико-географічні регіони найбільш природна. Вона дає змогу універсального їх вивчення з урахуванням природних, історичних, культурних, господарських та інших особливостей, що має не тільки загальнонаукове, а й прикладне рекреаційне значення.

За даними світового досвіду відзначають такі тенденції у формуванні рекреаційних територій: а) розвиток урбанізованих рекреаційних територій на базі курортних населених пунктів або цілих курортних агломерацій (курорти і курортні місцевості, приморські рекреаційні райони); б) розвиток рекреації на міжсельбищних територіях шляхом створення рекреаційних парків. В Україні базою для їх створення можуть бути природні національні та ландшафтні парки.

Рекреаційні території класифікують на:

1. урбанізовані, в сільській місцевості, міжсельбищні, проміжні;

2. за метою: для короткочасної та тривалої рекреації;

3. тривалістю: постійні, сезонні, тимчасові;

4. за напрямом: природно-рекреаційні, аграрно-рекреаційні, індустріально-рекреаційні, змішані тощо.

Рекреаційна територія являє собою частину земельного фонду, задіяну для організації туризму, лікування та відпочинку. Загальна площа рекреаційних територій усіх функціональних типів становить в Україні близько 3 % її території. Питома вага потенційно-рекреаційних територій у структурі земель у цілому по Україні складає 20 %: максимальна – в Закарпатській і Рівненській областях (понад 50 % території), мінімальна – в південних і східних областях, крім Херсонської (менше 20 %) [22].

Одиниці рекреаційного районування. Районування визначається як процес виявлення показників, за якими здійснюється територіальний поділ для певних видів діяльності (схема районування). Районування території проводиться на основі певних ознак, що відображають поширення певного явища.

Рекреаційне районування – це поділ території на одиниці, що відрізняються між собою рекреаційною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів та особливостями їх використання та охорони. У сучасному вигляді даний термін сформульований у 90-х роках ХХ ст.

Одиницями рекреаційного районування є: рекреаційний регіон (рекреаційна зона) → рекреаційний район → рекреаційний підрайон → рекреаційний вузол → рекреаційний центр → рекреаційний заклад.

Рекреаційний регіон (зона) – територіальна рекреаційна система, яка включає підсистеми тривалого відпочинку, санаторно-курортного лікування і туризму, а також управління обслуговуванням і транспортом. Рекреаційний регіон (Кримський, Карпатський, Дніпровсько-Дністровський) та інші. Досить часто вживається стосовно наднаціонального рівня – Чорноморський, Середземноморський, Карибський. Головною одиницею рекреаційного районування є район. За В. Преображенським рекреаційний район – одноманітна за характером рекреаційного використання територія, яка відрізняється від інших цілим комплексом ознак. Рекреаційний район – цілісна у транспортному відношенні територія з однаковим профілем курортів, центрів туризму, зон відпочинку та природно-географічними умовами. Серед останніх – унікальність і наявність стандартного набору певних властивостей.

Функціонування рекреаційного району підпорядковане завданню максимального задоволення рекреаційних потреб споживачів шляхом ефективного використання ресурсного потенціалу території. Частина рекреаційного району, яка охоплює один або кілька курортів із зонами відпочинку і центрами туризму в межах адміністративних районів має назву рекреаційного підрайону. Рекреаційний підрайон – цен один чи декілька курортів однакового профілю з зонами відпочинку і центрами туризму в межах адміністративного району (Судацький, Алуштинський). Рекреаційний вузол – курортополіс «Трускавець», Одеська група курортів, Велика Ялта. Рекреаційний центр – прикладами можуть бути Ворохта, Кирилівка, Коктебель. Рекреаційним пунктом можуть бути окремий санаторій, будинок відпочинку, кемпінг.

Базовим елементом при рекреаційному районуванні та заснуванні курортів є рекреаційний заклад – спеціалізована установа для короткочасного та тривалого розміщення людей у процесі задоволення їх рекреаційних потреб. До рекреаційних закладів належать: санаторії та пансіонати з лікуванням; санаторії-профілакторії; будинки та бази відпочинку, а також загальнокурортні та інші лікувальні, спортивно-оздоровчі й оздоровчі центри, у т. ч. дитячі; туристичні готелі; бази, мотелі, кемпінги; будинки мисливців, рибалок, будинки творчості. [22]

Схеми рекреаційного районування України. Рекреаційне районування бере свій початок від 60-х років ХХ ст., здійснювалося у вузькогалузевому розрізі (курортологічне, рекреаційно-кліматичне для спортивного туризму та інше) і виходило з розосередження на даній території тих чи інших природних рекреаційних ресурсів і визначення зон з умовами, найсприятливішими для розвитку відповідних видів туризму. Лише у 70-х роках у зв’язку з розвитком комплексної географії під керівництвом Преображенського В. С. [15] уперше розроблено схему рекреаційного районування, де в межах України виділялися Кримський, Одеський, Азовський прибережний та Дніпровсько-Дністровський рекреаційні райони.

Питання туристичного районування України з 70-х років ХХ ст. розроблялося науковцями Київського науково-дослідного та проектного інституту містобудування, Інституту географії НАН України, а також Київського, Львівського, Чернівецького, Сімферопольського університетів.

Першою з таких спроб стала «Схема перспективного розвитку туризму УРСР», за якою виділялося 4 туристичні регіони (зони): Кримський, Карпатський, Дніпровсько-Дністровський, Азово-Чорноморський. Професор М. П. Крачило (ЧНУ) виділяв такі регіони: Кримсько-Одесько-Азовський, середня смуга Європейської частини РСР у 1987 р. [9] І. В. Смаль у 2004 р. виділяв такі регіони: Поліський, Західний, Центрально-Східний, Приморський, Кримський [21]. Автором ще однієї схеми рекреаційного районування України є професор Бейдик О. О. (2004 р.). Він виділив 5 ресурсно-рекреаційних районів і розташував їх за рейтингами. Найвищий рейтинг має Причорноморський ресурсно-рекреаційний район (АР Крим, Одеська, Миколаївська і Херсонська області).

Карпатсько-Подільський район (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька та Вінницька області) має високий рейтинг.

Середній рейтинг характерний для Полісько-Столичного району (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Полтавська, Черкаська області).

Харківському ресурсно-рекреаційному району (Харківська і Сумська області) властивий низький рейтинг.

Найнижчий рейтинг має Придніпровсько-Донецький район (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Донецька і Луганська області) [4].

В. Стафійчук у 2006 р. пропонує подальший розгляд регіональних особливостей геопросторової організації рекреаційного господарства України у розрізі суспільно-географічних районів: Волинського, Карпатського, Подільського, Столичного, Північно-Східного, Центрального, Придніпровського, Донецького, Причорноморського, Кримського. Доречно пристати до запропонованої схеми рекреаційного районування території України, оскільки:

1. Ця схема найбільше може задовольнити мету будь-якого районування – у зв’язку з координацією розвитку рекреаційного господарства з іншими галузями національного господарства.

2. Вона забезпечить оптимальне функціонування рекреаційних систем.

3. Мережа суспільно-географічних районів значно відтворює територіальний поділ рекреаційного потенціалу.

4. Адміністративні області, що розташовані в межах певного суспільного району, мають спільні проблеми щодо сучасного стану санаторно-курортного господарства та програми розвитку перспективних напрямів, тенденцій та закономірностей рекреаційного освоєння і раціонального використання рекреаційних ресурсів [22].

Попри всі розбіжності і суб’єктивний момент у дослідженні даного питання кожний автор запропонованих схем виділив Карпатський і Кримський рекреаційні регіони, що підтверджує їх унікальність і місце у структурі рекреаційного господарства країни.

Характеристика рекреаційних регіонів України

1. Карпатський регіон досить розвинений і надзвичайно перспективний у рекреації. Завдяки наявності унікальних різноманітних рекреаційних ресурсів, розвитку інфраструктури та вигідному географічному положенню рекреаційні об’єкти району надзвичайно популярні серед вітчизняних і зарубіжних туристів. У регіоні знаходяться:

1) 56 % ресурсів мінеральних вод України: тут представлені усі їх типи, (крім радонових), у тому числі унікальні типу Нафтуся, вуглекислі, сульфідні тощо.

2) Усі родовища озокериту і значна кількість цінних родовищ торфових грязей.

3) Соляні шахти і солоні озера Солотвино, що мають унікальні лікувальні властивості та мало освоєні в рекреаційному відношенні печери Буковини.

4) Сприятливі для оздоровлення та різних видів літнього та зимового відпочинку кліматичні умови передгірських і гірських районів.

5) Численні пам’ятки природи, історико-культурні ресурси (13 % зареєстрованих в Україні), місцевий етнічний колорит, що створює можливості для розвитку «зеленого туризму».

В. Євдокименко виділяє в межах Карпатського регіону 18 рекреаційних районів. Санаторно-курортне господарство є базовим для організації рекреаційної діяльності у Прикарпатському, Ростоцькому, Воловецько-Міжгірському, Свалявсько-Мукачевському районах і має важливе значення для більшості інших районів. При розвиненості в районі цієї галузі рекреації, порівняно з іншими регіонами України, вона вимагає значного інвестування на потреби реконструкції та розвиток інфраструктури, підвищення її якості. У цьому плані саме курортне господарство покликане забезпечити подальший соціально-економічний розвиток краю і розв’язати проблему сезонності рекреаційно-туристичної діяльності.

2. Кримський рекреаційний район – головний рекреаційний район міжнародного значення в Україні. Він має унікальні, компактно розміщені ресурси, що забезпечують розвиток як природничо-орієнтованих (лікувально-оздоровчий, спортивний, екологічний тощо), так і соціокультурних видів туризму (пізнавальний, етнографічний, науковий та інше). Район займає площу, яка становить 5 % території України, але при цьому дуже неоднорідний за специфікою рекреації й освоєністю рекреаційних ресурсів. Регіон характеризується наявністю:

1) найбільших в Україні експлуатаційних запасів мінеральних вод (21 тис. м³ за добу, сульфідні, термальні запаси, що використовуються лише на 5 %);

2) 26 % розвіданих запасів мулових органо-мінеральних сульфідних грязей (використовуються лише 3 родовища, в яких зосереджено близько третини запасів) єдиного в Україні Булганацького родовища сопкових грязей;

3) унікальних у межах Чорноморського басейну кліматичних умов Південного Берега Криму (ПБК), а також природних можливостей для організації гірськолижного відпочинку;

4) поєднання у межах компактної території унікальних ландшафтів, об’єктів природно-заповідного фонду та багатовікової культурно-історичної спадщини.

Санаторно-курортна мережа розосереджена на території регіону надзвичайно нерівномірно залежно від розміщення природних лікувальних ресурсів. Малорозвиненою вона залишається на північному сході, у степовій частині півострова, при наявності сформованих курортних зон у районі Судака, Євпаторії, Феодосії, Алушти, Ялти, розташованих на південному і західному узбережжі з піщаними і гальковими пляжами. На Крим припадає приблизно 27 % місць в установах організованої рекреації, хоча величина і якість фонду розміщення досі є серйозною проблемою для рекреаційного господарства.

3. Надзвичайно важливий рекреаційний регіон України Причорноморський (14 % площі і 10 % населення України). Його основними рекреаційними ресурсами є:

1) тепле море, численні пляжі, насичене ароматом степових трав і морськими солями повітря;

2) 72 % розвіданих запасів сульфідних лікувальних грязей (переважна більшість родовищ не використовується, у тому числі найбільше з родовищ – лиман Алібей (14 % усіх запасів);

3) близько 8 % запасів мінеральних вод різних типів (бромні, йодисті, радонові);

4) надзвичайно різноманітна історико-культурна спадщина (11 %), етнічна своєрідність населення окремих територій;

5) значний (за кількістю лікувальних закладів та їх місткістю) санаторно-курортний фонд.

Природно-географічними особливостями зумовлена концентрація санаторно-курортного господарства у вузькій прибережній смузі, тоді як решта території забезпечує потреби району у сільськогосподарській продукції. У регіоні сформувався потужний Одеський рекреаційний район і поки що малоосвоєні курортні зони Коблевого, Очакова, Миколаєва, Голої Пристані, Скадовська, Арабатської стрілки.

4. Столичний район має найбільшу площу (15 % території України), посідає друге місце після Донецького за чисельністю населення, що визначає надзвичайно високі його рекреаційні потреби. Вони частково можуть бути задоволені завдяки:

1) сприятливим кліматичним умовам і наявності численних водних об’єктів;

2) широкому залученню до рекреаційної сфери лісових масивів, об’єктів природно-заповідного фонду;

3) експлуатації джерел мінеральної води (радонових), загальні запаси яких становлять лише 2 % від загальноукраїнських;

4) наявність найпотужнішого (19 %) і надзвичайно різноманітного історико-культурного потенціалу.

Однак наявний рекреаційний потенціал, розвиненість інфраструктури (6 % місць в установах організованої рекреації) та напружена екологічна ситуація не дають змоги повною мірою реалізувати потребу населення в лікуванні, оздоровленні та відпочинку.

5. Перевага Донецького району полягає в оптимальному співвідношенні основних факторів розвитку рекреації. Ця територія найбільш густонаселена в Україні і сильно урбанізована, що зумовлює найвищу потребу населення в різних видах відпочинку, для задоволення якої достатньо наявних ресурсів. Головними рекреаційними ресурсами є:

1) мінеральні води (11 % загальноукраїнських запасів – друге місце серед регіонів України), бромні, радонові та інші.

2) лікувальні грязі озер (Ріпне, Сліпне);

3) особливості мікроклімату лісових масивів басейну Сіверського Донця в північній частині району і на узбережжі Азовського моря, особливо сприятливого для розвитку дитячої рекреації;

4) розвинена санаторно-курортна база (14 % від загального українського показника), дитячі оздоровчі табори та бази відпочинку.

Локалізація району в межах степової зони з незначною довжиною узбережжя Азовського моря, надзвичайно висока концентрація екологічно небезпечних виробництв (гірничо-видобувна, металургійна та хімічна промисловість), дефіцит чистої прісної води, небагата історико-культурна спадщина (найбільш цінними є пам’ятки античної культури), зумовили зосередження санаторно-курортних закладів у крайніх північних і крайніх південних районах регіону. Найбільш відомі курорти – Слов’янськ, Святогірськ, Кремінна, Маріуполь.

6. Перевагами Придніпровського району, порівняно з попереднім, є його ширший вихід до Азовського моря, знаходження на його території Дніпра в його нижній течії, а також значно більша кількість культурно-історичних пам’яток,особливо елліністичного періоду і козацької доби. До інших ресурсів краю відносяться:

1) родовища лікувальних грязей (Молочний Лиман, Солоний Лиман, озера Велике, Красне, Кирилівське);

2) різні типи мінеральних вод (бромні, йодні, радонові та ін.);

3) кліматичні умови, сприятливі для проведення таласо-, геліо- та аеротерапії. Найвідоміші курорти регіону – Бердянськ, Приморськ, Кирилівка, Солоний Лиман.

7. У перспективі на найважливіший рекреаційний регіон країни може перетворитись Подільський, де вже сьогодні успішно розвивається пізнавальний, паломницький, водний (подорожі на байдарках), сільський і спелеотуризм. Подальший розвиток рекреаційної сфери в регіоні може бути забезпечений за рахунок:

1) сприятливих кліматичних умов;

2) значних експлуатаційних запасів мінеральних вод (радонова з підвищеним вмістом органіки – типу Нафтуся, інші), торфових лікувальних грязей (родовище Настасіївське та інші);

3) водних рекреаційних ресурсів басейнів Дністра та Південного Бугу;

4) мальовничих ландшафтів Кременецьких гір, Подільських Товтр;

5) об’єктів природно-заповідного фонду (в районі знаходиться національний парк «Подільські Товтри»);

6) спелеоресурсів (можливість їх використання як туристичних об’єктів і з лікувальною метою);

7) унікальних історико-культурних ресурсів (Кам’янець-Подільський, Почаїв та інші);

8) найсприятливіших екологічних умов.

Сьогодні в районі функціонують такі популярні курорти, як Хмільник, Сатанів, Заліщики, Немирів. Розвивається санаторно-курортна зона в Гусятині, Микулинцях та інших.

8. Певну складність становить оцінка рекреаційного потенціалу Північно-Східного району – єдиного серед районів України, розташованого в межах трьох природних зон: мішаних лісів, лісостепу і степу. Це надзвичайно урізноманітнює його ресурси, серед яких:

1) сприятливі кліматичні умови як для зимових (на півночі), так і літніх (на півдні) видів рекреаційних занять;

2) мінеральні джерела загальнодержавного значення (бромна, йодна, радонова);

3) мальовничі лісові пейзажі, долини річок, простори найпівнічніших в Україні степів;

4) практично необмежені ресурси для розвитку сільського туризму, загальноукраїнським центром якого є Диканька;

5) цінна історико-культурна спадщина скіфського періоду, козацької доби, українського національного відродження кінця ХІХ – початку ХХ століття, а також етнокультурні особливості території.

Відносно стабільна екологічна ситуація в перспективі може сприяти розвитку, крім уже відомих курортів (Миргород, Березовські мінеральні води, Рай-Оленівка), інших рекреаційних центрів – Путивля Високого та інших, які перебувають у стадії становлення [22].