12. Національний характер та моральний колорит історії в творах п.Меріме

Під принципом «морального колориту» Меріме передбачає прадиве зображення традицій і побуту минулої доби.Меріме хоч і ідеалізує середньовіччя, а й вірно показує жорстокість моралі тієї епохи. І недаремно зразком для Меріме, як й у Бальзака, був У. Скотт – він також ставив цю мету;

За сюжетом новели П. Меріме — це яскраві оповіді, у яких зображено сильні характери, «цілеспрямованих людей». Серед них були новели, що змалювали сучасну Францію, але здебільшого дія відбувалася в екзотичних країнах. Використовував автор і барвисті старовинні легенди або містичні історії. Отже, новели Меріме на перший погляд — романтичні. Однак письменник підірвав цей романтизм стриманим, точним, іронічним і навіть сухим стилем оповіді. Ще один улюблений прийом Меріме — введення оповідача, який був своєрідним «Я» новеліста. Об'єктивна і дещо іронічна розповідь оповідача була водночас коментарем, який поставив під сумнів вірогідність незвичайних подій.

Письменник надає побудові своїх п'єс більшої гнучкості та різноманітності, аніж це було властиве драматургії попередніх періодів. Меріме широко використовує принцип вільної композиції. Однак найзначнішим відкриттям Меріме є встановлення безпосередньої координації між будовою художнього твору і розвитком дійсності.

Кармен

Однією з найпопулярніших новел Проспера Меріме була «Кармен» (1845 р.), але задум її виник набагато раніше — ще під час подорожі Проспера Меріме до Іспанії 1830 року. Там він зустрів прототип жіночого образу — циганку Карменсіту. Перш ніж розпочати написання твору, письменник здійснив велику дослідницьку роботу вивчивши наукові праці про історію циган, їхню мову, щоб забезпечити правдивість того «місцевого колориту» і справжнього іспанського характеру, що зображено в новелі.

Особливості новели:

• розповідь велася від імені оповідача;

• прийом оповідання в оповіданні — обрамлення;

• характеристика і опис циганського народу подано детально;

• слова іспанського та циганського походження, їх етимологія подані у великій кількості;

• героїня — внутрішньо вільна, сильна, але лякала своєю жорстокістю, упертістю. Художні особливості новел П. Меріме.

• центр уваги — внутрішній світ, показ внутрішньої боротьби;

• поєднання психологізму та ідейності;

• прийом «мовчання» про важливі події, описані в новелі;

• скупість описів (особливо природи);

• використання деталі, яка замінювала просторово-описові характеристики;

• герої з яскравими характеристиками, сильними почуттями;

• характери та психологія людей постали як результат певної епохи і національної належності та умов виховання;

• автор змалював образи через їхні вчинки, дії, не висловили своєї оцінки;

• еліпсна (двоцентрова) концепція новели.

У новелі «Кармен» («Carmen», 1845) письменнику вдалося створити один зі «світових образів», — образ Кармен, для котрої свобода дорожча за життя. Кармен

цікавить автора не як виняткова особистість, а як носій типових рис, свідомості і психології циганського народу. Кармен покликана підкреслити його головні особливості, «фізіономію», розгадати його загадку. Трагічне зіткнення Кармен і Хосе — наслідок не лише їхніх індивідуальних якостей: у їхніх особах зіштовхуються два погляди на світ, властиві різним народам.

Кармен і Хосе асоціюються з іспанцями Насправді ж, Хосе — баск, а Кармен — циганка. вони зближуються, зокрема, і на ґрунті спільної неприязні щодо іспанців.

Проблематика: 1) вільне кохання, що підкоряється лише власним законам; 2) руйнівна дія буржуазної цивілізації на людей самобутньої і давньої культури, в душах яких збереглося почуття гордої незалежності і здатність до самовідданої пристрасті.

Сюжетно-композиційні особливості. Це оповідь в оповіді. Така складна структура твору пов'язана з наміром письменника поглиблено пізнати людину в цілому, а не тільки її характер.

Своєрідність методу. Романтичне і реалістичне в новелі. На рівні сюжету – це типовий романтичний твір. Від романтизму – вибір персонажів ("цільні", природні люди, що нехтують мораллю), "місцевий колорит", тобто екзотика (дія відбувається в Іспанії) і незвичайні події.

Схожість новели з творами романтизму суто зовнішня, бо в ній головне не сюжет, а те, як він розробляється і викладається. На цьому рівні виявляється скептичне ставлення Меріме до загальноприйнятих тем, образів та прийомів романтизму: немає нічого піднесеного в образі Кармен, що добре усвідомлює і Хосе, який навіть у розпалі пристрасті об'єктивно бачить недоліки і вади своєї коханої.

На думку оповідача, треба не захоплюватися, а шукати причини вчинків героїв у їхній психології та середовищі й оточенні, що сформували їхні характери. Таку саму функцію виконує і рамкова організація оповіді. Твір починається сповіддю оповідача і закінчується (IV розділ) невеличким науковим екскурсом в етнічну історію циган.