1. Передумови і поширення реалізму

ЩО СПІЛЬНОГО МІЖ РЕАЛІЗМОМ І РОМАНТИЗМОМ?

-немає чітких хронологічних меж між реалізмом і романтизмом (1827 - трактат "Расін і Шекспір").

-спільна тематика (романтики до реалістів відчули ворожість дійсності людині).

-спільна філософська проблематика (проблема взаємин волі й необхідності).

-подібність в області поетики (реалісти використовують прийоми романтичної літератури).

Реалізм– літературно-мистецький напрям, який полягає у всебічному відображенні взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.

Реалізм прийшов на зміну романтизму. Деякий час вони розвивалися нейтрально. Проте романтизм був домінуючим художнім напрямом першої половини століття, а реалізм другої.

Реалізм відрізняється від інших, попередніх художніх систем, проте реалісти запозичували прийоми, засоби, теми у своїх попередників.

Починаючи з 30‑х рр. XIX ст. реалізм набуває класичних форм у Франції, згодом і в інших країнах.

Отже, у 30–40-і роки XIX ст. в європейських країнах під впливом філософських, соціально-економічних, естетичних чинників утверджується реалізм.

Термін «реалізм» з’явився пізніше ніж саме явище. Протягом першої половини XIX ст. для означення реальних явищ вживався термін «романтизм», а починаючи з другої половини століття поняття «реалізм» стає загальновживаним. Теоретичне обґрунтування нового напрямку міститься у працях Стендаля «Расін і Шекспір» та О. де Бальзака у передмові до «Людської комедії».

Аналітичне начало – одне з провідних в естетиці реалізму. (Приклад: перш ніж писати про почуття кохання в художніх творах, Стендаль вивчає його як учений і пише трактат «Про кохання» (1822), в якому виокремлює різні види цього почуття і простежує етапи його зародження).

У своєму трактаті «Про кохання» Стендаль виділив чотири різновиди цього почуття.— пристрасть;— потяг, фізичне кохання. честолюбство;

Універсалізм. В окремому персонажі зосереджували риси всього народу.

Критицизм. Людина - жертва суспільства.

Зображення типового. Ця література звертається до типів: звичайний, масовий, а не виняткова людина.

Однією з рис реалізму є тяжіння до правдоподібності, що виявляється в зображенні найменших подробиць життя. Вони досліджували зв'язок людини і середовища, вплив влади грошей на формування характерів.

В основному тематика творів — сьогоденне життя суспільства. Посилилася увага до внутрішнього світу людини. Аналіз і самоаналіз стали обов'язковими ознаками реалістичного психологічного роману.

Вершиною критичного реалізму стала творчість Оноре де Бальзака, автора циклу романів під загальною назвою “Людська комедія”.

Реалізмові як напряму, який утвердився в літературі 30–40х років XIX ст., відповідала певна система жанрів: прозові твори (роман, повість, фізіологічний нарис). У цей час реалізм набуває чітко визначених ознак, що дало підставу дослідникам назвати його класичним.

Реалізм 50–60‑х років ХІХ ст. відрізняється. Творці реалістичних романів передавали складні душевні порухи героїв. Представники: Г. Флобер; Куліш, Панас Мирний; Толстой, Достоєвський, Тургенєв; англ. – Ч.Діккенс, Д. Еліот, Баталер.

Декаданс(в перекладі з французького - занепад). У 80-і роки ХІХ ст. кризові суспільні явища дістали своєрідне відображення в літературі. У 1886-1889 рр. у Парижі видавався журнал “Декадент”, в якому друкувалися поети Ш.Бодлер, А.Рембо, П.Верлен. Декаданс розпадався на ряд напрямів: натуралізм, символізм, проповідь “чистого мистецтва”. Їх об'єднувала опозиція до загальноприйнятої “міщанської моралі”, настрій безнадійності, втоми і відчаю, переконаності в занепаді і загибелі культури.