2.4. Фольклорна основа творів західноукраїнського письменника-«молодомузівця»

Оскільки такий тип творчості як модернізм передбачає звернення митців до міфології та фольклору, то у новелах М. Яцківа як одного з перших українських модерністів, звичайно, присутня велика кількість фольклорних мотивів.

Так, дослідник творчості М.Яцківа М.Ільницький стверджує: «Багата символіка творів самого Яцківа теж базується переважно на українському фольклорі — казках, піснях, притчах, легендах, які письменник постійно записував» [83, с.16]. Здавна українці славилися своїми мелодійними піснями, тому й герої новели «Серп», які працюють на ниві, теж супроводжують свою роботу піснею. Тут присутні й образи-символи, що часто згадуються в усній народній творчості: земля (годувальниця), житній колос (образ хліба, достатку), дівочі задумливі очі (краса), руса коса (довге життя), зозуля (плин часу) тощо.

Християнський фольклорний мотив, пов'язаний із благословенням матері своїх дітей перед відходом у інший світ, використаний у новелі «Благословення». Недаремною тут видається згадка про Христа, що перед смертю благословив своїх учнів на добрі діла. Так жінка, чоловік і дитина якої померли, благословляє молодого лікаря, оскільки її син помер ще малим.

Міфологічними мотивами й образами просякнута «Поема долин». Зачин твору й подальша оповідь споріднені з казкою. Йдеться про старого батька та двох синів й онука. Вжита казкова формула: «...такі, що про них не пишуть, ні словом не згадують» [83, с.90]. Виразною є й традиційна числова символіка: «Край яру стояли три понурі скелі, наче різьблені постаті...» [Там само]. Також у творі з'являються християнські символи гріха, сили, правди, пекла, могил, курганів тощо. Спомин про темні сили, про які здавна не прийнято було згадувати в українців, мовляв, «не при хаті», втілений на мовному рівні і вкладений в уста одного з синів: «Лихий вас попутав чи яке диво!» [83, с.92]. Фольклорний образ землі постає символом життя, достатку. Недаремно пай дістається онукові-сироті Юрі, у чому простежується певна тяглість поколінь. Дід благословляє своїх синів, використовуючи традиційні у народі формули побажань (можна провести аналогію з «Благословенням»): «Коли ж бог натхнув вас на так угадку, яку я мав, коли любитеся та й маєте сумління на отсего бідного сироту, то будьте благословенні, як житній колос, щирі та здорові, як керниця, веселі, як весна, багаті, як земля» [83, с.92].

У «Лісовому дзвоні» є епізод, коли усі герої, перш ніж розійтися, зупиняються на «розходидорогах». Символ роздоріжжя завжди був концептуальним в українському фольклорі: може вказувати на заплутаність людини у життєвому вирі; на роздоріжжі прощаються; з роздоріжжям пов'язаний давній обряд ворожіння на Андрія тощо.

В новелі «Біла квітка» описаний передпоховальний християнський обряд: «Баба Матїїха м'яла хрестики в воску. Найбільший вложила покійній в ручки, менший поклала на чоло, а третій – на коліна. Потім завивала їй ніжки в білі хустинки й промовляла: «Треба рівно обв'язувати, аби біднятко не шпорталося, коли йтиме до бога»». Велике значення мають такі фольклорні елементи, введені у структуру твору М.Яцківом, як голосіння, плачі, замовляння та ін. Зображено також цілування померлої як одна зі складових поховання. Тут, як і в «Поемі долин», є згадки про містичні темні сили, чорта: «То лише дурний гадає, що в пітьмі плодяться всякі чорти...» [83, с.73] або «...по кутах знову привиджалися всякі діти і чорти» [83, с.76]. Також у розмові батька з малим Юрчиком простежується народна схильність до використання евфемізмів, заміна ними прямих понять: «А Марійка де? – Нема її, пішла до бога» [83, с.73].

Фольклорний образ ластівки, що живе на даху будинку хлопчика, свідчить про те, що там живуть добрі господарі. Вважають, що ластівка – улюблена Богом пташка, своїм щебетанням вона прославляє його, наче молитвою. Ось чому згадка про ластівку є дуже слушною, вона ніби оспівує життя дитини, яка померла.

Багата фольклорними елементами й новела «Весняний захват». У змалюванні портрету молодої дівчини Марійки використана аналогія з русалкою – відомим фольклорним персонажем. Абсолютно вмотивованою з цього погляду видається розв'язка твору, коли дівчина потрапляє у вир річкової стихії (отже, уподібнення до русалки було пророчим). Мова персонажів новели характеризується наявністю великої кількості традиційних народних звертань: царівно, русалко, зозулько, дитинко, ангеле, соколе. Вони гармонійно переплітаються з модерними: моя Музо, моя Псіхея тощо. Присутні також і порівняння фольклорного походження: «звисла на його устах, як бджола на цвіті».

Таким чином, багатство фольклорних елементів у новелістиці М.Яцківа підтверджує нерозривний зв'язок його творів з усною народною творчістю, єдність мотивів, символів, навіть схожість сюжетних ліній.