4.2. Ідейно-художні особливості новели у французькій літературі

На межі 19-20 ст. Франція подарувала світовій літературі чимало видатних митців, серед яких особливо відзначився Гі де Мопассан як письменник, якого вважають натуралістом і декадентом, відомий в основному завдяки своїм новелам. Його творам притаманні сильні акценти іронії, сатири та суспільної критики.

Гі де Мопассан цілком слушно вважається одним із найоригінальніших письменників-психологів. Головною рисою світогляду письменника був філософський і соціальний песимізм. Людина, на думку Мопассана, – це недосконала істота, яку не можуть виправити ні революції, ні реформи.

Серед багатьох творів новела «Пампушка» принесла Гі де Мопассану успіх. Тема франко-пруської війни розкрита через звичайний побутовий анекдот, який тільки геніальність Мопассана могла перетворити на великий витвір мистецтва.

Новела «Пампушка» – взірець мистецтва композиції. Починається новела картиною відступу французької армії. Наслідки потрясіння мешканців схожі на «стихійне лихо, великі й руйнівні землетруси, перед якими безсилі вся мудрість і могутність людини». Жах потроху вгамовується, і люди звикають до нових порядків. «Проте... матроси і рибалки не раз витягали з річки розбухлі трупи німців у мундирах, то вбитих ударом ножа чи кулака, то з пробитою каменем головою, то просто скинутих у воду з моста». Тиха помста, позбавлена ореолу слави, здійснюється безупинно. Перехід із всесвітнього рівня на побутовий відбувається непомітно для читача.

Далі оповідання укладається у за геніально просту схему: перша сцена з їжею – зупинка на пропускному пункті; друга сцена з їжею – це повторення ситуації першої, але з протилежним знаком. Від епізоду до епізоду зростає відраза до буржуа, з одного боку, і співчуття до повії – з другого. В останній сцені обидві емоції посилюють одна одну. Таке дзеркальне розташування частин дає Мопассанові змогу використати всю гаму контрастів, загострити сатиричне звучання новели і – головне – геніально показати трагедію Пампушки.

Письменник викриває лицемірство та егоїзм буржуа, які пишаються своєю належністю до вищих, «освічених» класів, своїми принципами, але насправді живуть за найпримітивнішими тваринними інстинктами. Автор навмисне скрізь підкреслює фізіологічну сторону мотивів їхніх вчинків. Уже перша сцена з їжею доводить, чого варта їхня класова гідність: одного запаху смаженої курчатини достатньо, щоб їхня моральна стриманість до жінки легкої поведінки подалася. Вельмиповажні пані виявляють до Пампушки «привітну поблажливість вископоставлених дам, яких не може скомпрометувати жодне знайомство». А на повний шлунок можна й поговорити про патріотизм французів та жорстокість прусаків. Уся подальша поведінка «благородних» супутників повії ще краще доводить їхню вульгарність та підступність. Не випадково, твердить Мопассан: французи програли війну, коли в країні такі патріоти, як дебревілі, ламадони і корнюде. Найбільш патріотичною і найменш буржуазною в новелі постає Пампушка. Це сумний висновок, бо він, на думку автора, не лишає ніякої надії на вдосконалення людини і суспільства.