4.1. Психологізм німецької новели на тлі соціальних перипетій поч. 20 століття

Скарбниця світової літератури завжди поповнювалась творами видатних німецьких письменників. Європейську літературу 20 століття неможливо уявити без великого німецького письменника Томаса Манна. Його кращі романи та новели належать до найвищих художніх досягнень.

Томас Манн ввійшов у літературу в ті часи, коли в ній переважав декадентський вплив, коли значне місце посіла антигуманістична проповідь Ніцше, коли оспівували смерть, тримали орієнтацію на реалізм і висували на перший план «чисте мистецтво». Найбільш модним словом було «модерн», тобто – сучасний, новий.

Його інтерес до психоаналізу, романтизму, навіть до мистецтва та музики, були окремішніми моментами на тлі його служіння бюргерству. Бюргерство — основна тема його творчості. І якщо часом у його творчості бюргер і художник вступали між собою в конфлікт, кінцева правда для Томаса Манна була на боці бюргера, справжньої інтелігентності. Саме в той рік, коли молодий автор писав перші свої новели (1894), він познайомився з творами Ніцше, і знайомство це виявилось дуже важливим і взагалі для його духовного розвитку, і зокрема для тематики й стилю ранніх його новел. Чим приваблювала письменника філософія Ніцше? Протестуючи проти брехливої моралі буржуазного суспільства та проти немічного, позбавленого значних ідей декадентського мистецтва, вона сама була махровою квіткою декадансу, отруйною, як показав досвід 20 століття, квіткою, що булла позбавлена позитивної, цілісної ідеї, називаючи істину, справедливість усього лише втішливими ілюзіями людства, убачала єдине виправдання для життя, котре не визнає моралі і є безжалісним, утім, представляючи собою явище естетичне. Чим приваблювала філософія Ніцше? Протестом, але не тільки цим. Людині, котра побачила на прикладі своєї родини, що ланцюг бюргерських чеснот не такий уже й непорушний, імпонувала рішучість, з якою ця філософія протиставляла мораль і життя. А крім того, для юнака, уже, судячи з його перших новел, який зіштовхнувся з жорстокістю життя в сфері, що посідає у свідомості людей його віку особливо велике місце, одкровенням було саме це переконане протиставлення моральності ідеї вищої, безжалісної «правоти бутя». Але любов молодого Томаса Манна до філософії Ніцше була, при всій її проникливості, любовю без довіри. «Я майже нічого не приймав у нього на віру, — писав він, згадуючи про ті часи, — і саме це надавало моїй любові до нього глибини». Зміст цього визнання, як ми побачимо згодом, яснішає при знайомстві з першими кроками Томаса Манна в літературі – новелами, написаними в 90-х роках, хоча імені Ніцше в цих новелах ми не знайдемо. Т.Манн відкрив себе ще раніше, ніж Ніцше, і це відіграло найважливішу роль у формуванні його уявлень про зразок художньої форми.

Характерними ознаками творчого стилю видатного письменника Томаса Манна була несквапність розповіді та дуже детальний опис власне процесу осягнення розумом дійсності, що сполучалися з аналітичним підходом, елементами іронії та емоційністю. Бачимо ми всі ці ознаки й у новелі «Маріо і чарівник».

Томас Манн описував зіткнення ідей, а не тих реальних сил, що стояли за ідеями. Наслідок цього – певна умоглядність його художніх творів. Але інший наслідок такого "лабораторного" методу, такої звички розумового художника оперувати ідеями, показувати їх образно, через конкретні ситуації, відкриваючи читачеві глибокі психологічні взаємозв'язки ідей, — це підвищена чутливість Томаса Манна саме до їхніх взаємозв'язків, його уміння побачити часом хитку межу між красою і жорстокістю, мистецтвом і варварством, щирим поривом і низькою демагогією.

Сюжет новели можна переказати кількома словами: подружжя з дітьми приїздить на курорт у містечко Торре, де у них на очах Маріо вбиває гіпнотизера під час виступу. Але саме особливості стилю Т.Манна дозволяють письменникові зробити з такої майже незначної події складну картину передвоєнної доби в Європі.

Як завжди, дуже детально письменник змальовує саме містечко та подробиці, що на перший погляд не мають відношення до самого сюжету. Але це не так – Т.Манн створює моральний портрет того суспільства, де вже на чистому небі відчуваються ознаки майбутньої грози, де панує брехня, лицемірство та накопичується ненависть, і навіть діти, що зазвичай легко знаходять між собою спільну мову, вражені загальною хворобою. Письменник нічого не згадує про засилля пропаганди й агітації, яку потім публіцисти неодноразово порівнювали з масовим гіпнозом, але читачам не важко здогадатись, що саме через це «пляж був переповнений юними патріотами». Не обов'язково відверто висловлювати якусь думку – достатньо до неї підвести, що Т.Манн робить з великою художньою майстерністю.

Отже, нормальне буденне життя курортного містечка, в якому навіть «атмосфері не вистачало якоїсь чистоти, невимушеності», і коли восьмирічна дівчинка голенькою пробігає по пляжу, місцеві жителі ладні подати до суду: «цю свободу було сприйнято, як виклик», але при цьому заможнішим курортникам дозволено усе, наприклад, через їхні примхи можуть виселити з готелю тих, хто не належить до знаті.

На цьому тлі й відбувається катастрофа (саме так визначає характер події сам Т.Манн), більше того – її породжено цією атмосферою.

Так, вбивство гіпнотизера не сприймається як трагедія, навпаки, ця катастрофа здається схожою на звільнення від усього неприродного, від прихованого насильства над волею та душами людей.

У невеликому творі Т.Манн, німецький письменник, гуманіст 20 століття, зумів відтворити тривожну атмосферу передвоєнної епохи – перед початком Другої світової війни.