65.Окресліть головні напрями розвитку середньої та вищої освіти в Україні після проголошення її державної незалежності.

Упродовж усього періоду існування СРСР правлячий режим особливу увагу незмінно приділяв освіті, яку розглядав як важливий аспект комуністичної ідеології. Не обминув освітньої сфери і М. Хрущов. З його ініціативи розгорнулася дискусія щодо майбутнього шкільництва, яка завершилася прийняттям у 1958 р. Закону "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР".

Згідно з цим документом було розпочато структурну перебудову загальноосвітньої школи. Вона передбачала: запровадження обов'язкової 8-річної неповної середньої освіти; перетворення середньої 10-річної школи в 11-річну; створення матеріальної бази для оволодіння школярами однієї з масових професій. Стратегічним напрямом у роботі школи в законі було визначено принцип поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання. Запроваджувався аморальний принцип факультативності української мови.

Після зміщення М. Хрущова шкільна реформа попередніх років була скасована і залишилися тільки окремі її фрагменти, як, наприклад, восьмирічна неповна середня освіта. Знову повернулися до "десятирічки". Розпочався перехід до обов'язкової середньої освіти. Посилилася політизація навчально-виховного процесу та централізація управління освітою. Згідно з "Основними напрямами реформи загальноосвітньої і професійної школи" від 1984 р. визначався комплекс завдань для підвищення якості освіти і виховання, зростання престижу професії вчителя, вдосконалення структури управління освітою, зміцнення її матеріальної бази. Запроваджувалося навчання дітей з 6 років (за бажанням батьків), 8-річні школи були реорганізовані в 9-річні, а 10-річні — в 11-річні. Однак якихось більш-менш помітних результатів ця реформа не мала.

У період перебудови своєрідною спробою розвитку здібностей у школярів стало відродження ліцеїв та гімназій.

Швидкими темпами в Україні розвивалася професійно-технічна освіта, У профтехучилищах учні здобували загальну середню освіту і професію. Щоправда, з низки причин рівень кваліфікації випускників профтехучилищ відставав від необхідного рівня виробництва.

Розширилася підготовка спеціалістів із вищою та середньою спеціальною освітою. її істотним недоліком залишалася якість підготовки спеціалістів, яка значно відставала від світової.

Загальною проблемою всієї системи освіти в Україні була її русифікація, коли українська мова досить сплановано витіснялася зі шкіл, ПТУ, вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.

66.Розкажіть про стан релігійних і міжконфесійних відносин в Україні у перші роки після проголошення її державної незалежності.

Починаючи з кінця 80х років в Україні швидко розгортався процес

релігійноцерковного відродження. Він характеризувався як поглиблен

ням рівня релігійності населення, так і кількісним зростанням релігійно

конфесійної мережі та розбудовою релігійних структур. Необхідно

підкреслити, що з кінця 80х років загальна кількість релігійних організацій

в Україні виросла у 5,8 разів (з 5689 релігійних громад у 1988 р. до 33083–

на початок 2009 р.). За цей час значно урізноманітнилася конфесійна

карта країни: з 18 різних церков, конфесій та напрямків вона збільшилася

до близько 120. Темпи приросту релігійних організацій були нерівно

мірними: найвищими – у 19881991 рр. (30% щорічного приросту), а

потім поступово уповільнилися (7% – 5%). Слід відзначити, що на

початковому етапі релігійна мережа у західних районах зростала набагато

швидше, ніж в інших, але на кінець 90х років темпи приросту поступово

зрівнялися. Серед областей України перше місце за кількістю релігійних

громад займає Львівська область, а останнє – Кіровоградська.

У релігійному відродженні велику роль відігравало відновлення тра

диційних конфесій. Найвпливовішою складовою релігійного життя Ук

раїни залишалося православ’я: на 1 січня 2009 р. воно (без врахування

старообрядницьких церков) охоплювало 16851 громаду (проти 5970 –

1991 р.), що становило близько 50 % усіх релігійних громад України.

Православні церкви активно відроджували та створювали монастирі –

так, якщо у 1989 р. їх було 11, то на 2007 р. – вже 230. Діяло 45 місій,

44 братства, виходило 149 періодичних видань. Проте православ’я про

тягом 90х років знаходилося у стані глибокої кризи, яка виражалася у

наявності трьох православних церков: Української православної церкви

в єдності з Московським Патріархатом, яка була чисельно домінуючою

(11539 громад); Української православної церкви Київського Патріарха

ту (4128) та Української автокефальної православної церкви (1184).

Головним вододілом православного середовища було питання про об’єд

нання церков у єдину Помісну православну церкву та отримання українсь

ким православ’ям повної канонічної незалежності, тобто автокефалії.

Досить активно відроджувалася Українська грекокатолицька церква,

яка займає третє за чисельністю організацій місце в Україні (3570). Після

легалізації церква відновила свою структуру. Найбільша концентрація

грекокатолицьких громад фіксувалася у Галичині та Закарпатті, але

протягом 90х років відбулося помітне поширення УГКЦ на Схід. Серед

внутрішніх проблем церкви на першому місці стояло питання отримання

нею статусу патріархату. Крім того, УГКЦ вимагала у держави повної

реабілітації її як юридичної особи. Дуже актуальним для УГКЦ було371

застосування соціальної доктрини католицизму до умов сучасної Украї

ни. Серед головних напрямків церковного будівництва УГКЦ – підне

сення богословської освіти, зміцнення церковної дисципліни, поліпшення

катехітичної праці, соціальне служіння, робота з молоддю.

Динамічно розвивалася Римокатолицька церква в Україні. На 01.01.09. р.

діяло 907 громад. Оскільки римокатолицизм в Україні мав етнонаціо

нальне забарвлення, то найбільш поширеним він був у місцях прожи

вання поляків та угорців (Львівська, Хмельницька, Вінницька, Жито

мирська, Закарпатська області). Помітною стала тенденція просування

церкви на Схід. У діяльності РКЦ з середини 90х років проявилися ще

дві тенденції: з одного боку – лінія на українізацію її богослужбової

практики, з іншого – полонізована спрямованість місійної, філантро

пічної та просвітницької діяльності.

З кінця 80х років розпочався новий етап розвитку протестантських

конфесій. На 1 січня 2009 р. в Україні діяли 8053 традиційні протестантські

громади (для порівняння, у 1991 р. – 2360). Більшість течій здійснювали

перехід до церковного статусу, що проявилося у створенні формалізованої

структури та розгалуженої організації (Всеукраїнська Спілка об’єднань

євангельських християн баптистів, Всеукраїнська Спілка церков християн

віри євангельської (п’ятидесятників), Українська Уніонна конфенція ад

вентистів сьомого дня). Відпрацьовувалася нова для вітчизняного проте

стантизму модель релігійної громади, яка поєднувала традиційну високу

дисципліну, високу релігійну зорієнтованість членів, закритість щодо

секулярних впливів із високою соціальною активністю, відкритістю до

суспільства, посиленням впливу на його життя. Проте окремі протес

тантські течії (наприклад, Свідки Єгови) зберегли риси сектантства.

Активно відроджувалися релігійні організації національних меншин.

Найбільш впливовими та чисельними серед них були організації мусуль

ман та іудеїв. З початку 90х років чисельність мусульманських органі

зацій в Україні зросла у 71 раз (з 16 у 1991 р. до 1135 на 01.01.09 р.), діяли

три самостійні мусульманські центри (Київ, Сімферополь та Донецьк).

Кількість іудейських громад зросла більш, ніж у 10 разів – з 23 у