52.Розкажіть про умови відновлення та розвиток освіти в Радянській Україні після звільнення її від німецько-фашистських окупантів.

Вслід за визволенням радянської території від німецько-фашистських військ влада розгортала роботу з нормалізації життя та відновлення промислового та сільськогосподарського виробництва, що було неможливим без спеціалістів різної кваліфікації, кількість яких за роки війни значно скоротилась. Однією з умов швидкого відродження господарства стало завдання відновлення роботи вузів країни та випуску кваліфікованих фахівців.

Радянські науковці розглядали питання історії освіти України, її повоєнне відродження в контексті загальних процесів у вузах СРСР. У роботах радянських дослідників Є.В. Чуткерашвілі [2], К.Т. Галкіна [3], присвячених проблемам розвитку радянської вищої школи, питання української вищої освіти розглядалися фрагментарно, не було визначено особливостей розвитку української вищої та шкільної освіти, його специфічних рис. Після проголошення незалежності вітчизняні дослідники звернулись до вивчення історичного досвіду та традицій освіти України. Проблеми повоєнного відновлення освіти України сформульовані у статті Б. Чижевського [4]. Однак період повоєнної відбудови навчальних закладів різного рівня в Україні ще недостатньо досліджений істориками. Мало приділялось уваги повоєнному відновленню педагогічної вищої освіти, яка є вагомою складовою підготовки висококваліфікованих спеціалістів.

Негайне повернення студентів у вузи, навчання в яких було припинене війною, та збільшення кількості зарахованих абітурієнтів на перші курси повинні були забезпечити випуск фахівців, необхідних для повоєнної відбудови держави. Однак постає питання: чи була достатня кількість молоді, яка могла стати абітурієнтами вузів, тобто мала необхідну для цього закінчену повну середню освіту та матеріальні можливості для здобуття вищої освіти? Війна припинила шкільне навчання у багатьох районах держави, тому невідкладне відродження шкільного навчального процесу стало одним із першочергових завдань влади. У свою чергу, поновлення навчання у школах вимагало нормалізації підготовки педагогічних кадрів у вузах країни.

Після війни перед урядом СРСР гостро постала проблема нестачі кадрів у шкільних закладах. Педагогічні вузи України з 1943 р. почали поступово відновлювати навчання студентів та готувались до проведення вступних іспитів абітурієнтів. Згідно з "Законом про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства УРСР на 1946-1950 рр." педагогічні вузи УРСР до кінця п'ятиріччя були зобов'язані збільшити кількість студентів у порівнянні з довоєнним часом та випустити 40,7 тис.

53.Визначте особливості політико-ідеологічних і культурних процесів в урср у перші післявоєнні десятиріччя (1945-1964 рр.).

Одним з елементів радянізації західноукраїнських земель та встанов

лення тотального ідеологічного контролю над місцевим населенням була

заборона грекокатолицької (уніатської) церкви, а також приєднання її

до руської православної церкви. Радянська влада активно боролася з

Українською грекокатолицькою церквою (УГКЦ) тому, що остання

була одним з важливих чинників суспільнополітичного життя західно

українського регіону. В умовах української бездержавності УГКЦ посту

пово перетворилася на традиційного посередника між українцями і

офіційною владою, духовну опору національновизвольного руху. Коли

почали формуватися перші загони УПА, митрополит А.Шептицький

благословив справу та розпорядився надіслати до загонів священиків

капеланів. Останні мали організовувати богослужіння для повстанців і

виконувати іншу духовну опіку.

До встановлення радянської влади в Західній Україні УГКЦ склада

лася із 3040 парафій, 4440 церков, духовної академії, 5 духовних семі

нарій, 2 шкіл і 127 монастирів. Грекокатолицька церква об’єднувала

понад 5 млн. віруючих. Поки тривала війна, радянська політика відносно

грекокатоликів була поміркованою. У листопаді 1944 р., одразу після

смерті митрополита А.Шептицького, на спеціальну вимогу радянського

керівництва їздила делегація грекокатолицької церкви на чолі з ігуме

ном К.Шептицьким. Про те, що радянська влада поважала А.Шептиць

кого, свідчить хоча б той факт, що на його похоронах був вінок й від

радянської влади.

Загострення відносин між Заходом (перш за все США) і Сходом

(перш за все СРСР) переросло у «холодну війну». Наступник А.Шеп

тицького митрополит Й.Сліпий намагається знайти спільну мову з ра

дянським режимом. Під час зустрічі з представниками влади греко

католики проголошують звернення Й.Сліпого «До духовенства і вірую

чих», де містилися заклики до учасників оунівського руху «вернутися з

неправильного шляху». Крім того, передали 100 тис. карбованців у фонд

Червоного Хреста на оборону країни. Представники УГКЦ певною

мірою засвідчили свою лояльність до радянської влади, але зауважили,

що у західноукраїнському регіоні будьякі нововведення необхідно ро

бити поступово і обережно.

Сталін та його оточення планувало використовувати грекокатолиць

ку церкву в боротьбі радянського режиму з ОУНУПА. Відмова церкви

піти на співробітництво стала формальним приводом для її ліквідації.

Радянське керівництво прийняло рішення ліквідувати провідну конфесію308

Західної України. 15 березня 1945 р. було схвалено пропозицію Ради у

справах Російської православної церкви при Раднаркомі СРСР про

організацію у Львові за рахунок грекокатолицької церкви православної

єпархії, якій було передано спочатку один з грекокатолицьких соборів.

У ніч на 12 квітня органами НКВС були заарештовані митрополит

Й.Сліпий, єпископи М.Будка, М.Чарнецький, Г.Хомишин, І.Лятишевсь

кий. З метою послаблення впливу церкви на віруючих продовжувалися

арешти інших церковних діячів.

Також у квітні 1945 р. в газетах «Радянська Україна» і «Вільна Україна»

було надруковано статтю В.Росовича (псевдо Я. Галан) під назвою «З

хрестом чи ножем», яка у гострій формі критикувала уніатів, й зокрема

покійного А.Шептицького. Уніатську церкву звинуватили у співпраці з

німецькофашистським окупаційним режимом та так званими українсь

кими буржуазними націоналістами (мається на увазі ОУНУПА). Відзна

чимо, що Я.Галан був ідейним комуністом, але іноді достатньо жорстко

критикував радянську владу за посилення насильницької русифікації в

регіоні.

Наступний крок було зроблено знову за допомогою преси. У травні

1945 р. в пресі з’явився відгук «Ініціативної групи з возз’єднання греко

католицької з православною церквою». Цей захід очолив грекокато

лицький священик, професор Львівської духовної академії Г.Костель

ник. У цьому напрямі було розгорнуто роботу. На сьогодні більшість

істориків вважає створення цієї «ініціативної групи» справою найвищого

радянського керівництва, яке спочатку спробувало розкласти церкву

зсередини.

810 березня 1946 р. у Львові відбувся собор Української греко

католицької церкви. У соборі св. Юра зібралися 216 делегатівсвяще

ників (за іншими даними – 214) і 19 мирян. Головне рішення собору

зводилося до наступного: «… відкинути настанови Берестейського Со

бору з 1596 р., ліквідувати унію, відірватися від Ватикану і повернутися

до нашої батьківської святої православної віри і Руської православної

церкви». Уніатські приходи було передано православній церкві (на

початок 1949 р. – 73 храми). З огляду на канонічне право, собор не мав

правочинності, оскільки на ньому не було жодного єпископа.

Одним з рішень вказаного вище собору передбачалося кожному

священику дати письмову згоду на перехід до православної церкви. Їм

розіслали відповідні повістки. Хто не погодився, того арештовували

органи МВСМДБ та депортували до Сибіру. Фахівці підрахували, що

майже кожного третього священикауніата було вислано.

Після того, як поза законом опинилася грекокатолицька церква

Галичини, радянське керівництво почало проводити подібну кампанію309

в Закарпатті. У повоєнний період до липня 1947 р. від української єпархії

цього регіону відібрали 73 церкви, 15 священиків вислали до Сибіру,

трьох убили, 36 втекли. У цьому ж році вчинили замах на мукачівського

українського єпископа Г.Ромжу. Влаштована автокатастрофа «не допо

могла», тому єпископа пізніше отруїли в лікарні. В Мукачівській єпархії

закрили усі грекокатолицькі церкви. Наслідком цих акцій було те, що

Ужгородську унію 1646 р. анулювали, а місцеву єпархію навернули у

православне віросповідання. Рішення про це закріпили Мукачівським

собором від серпня 1949 р., на якому в урочистій обстановці проголосили

«добровільне возз’єднання мукачівської єпархії з російською православ

ною церквою».

Радянська влада не цікавилася думками і бажаннями віруючих греко

католицького віросповідання. Переважна більшість віруючих протесту

вала, але цей протест не переходив у активні форми. Уніатська церква,

перебуваючи у непростому становищі, не зникла, а перейшла в підпілля.

Дослідники називають період діяльності грекокатоликів з 1946 по