28 Червня 1940 р. Румунський уряд заявив про згоду передати радянській

стороні Бессарабію і Північну Буковину. Північна Буковина і Південна

Бессарабія увійшли до складу УРСР. Частина Бессарабії і колишньої

Молдавської Автономної РСР 15 серпня 1940 р. утворили Молдавську

РСР. Як констатують дослідники, процес консолідації української нації

вступав у завершальну фазу.

Отже, незважаючи на встановлення сталінського режиму в західно

українських землях, більшість істориків дійшли висновку, що возз’єднан

ня українців у межах однієї держави є визначною подією. Однак, слід

мати на увазі, що західноукраїнські землі формально увійшли до складу

УРСР, дефакто відбулося входження їх у Радянський Союз. Західні

українці, попри їх бажання, мали тепер інтегруватися в рад. систему

49.Висвітліть складові процесу «радянізації» Західної України після її включення до складу срср, якими були його позитивні і негативні наслідки?

Після закінчення Другої світової війни, при вирішенні територіаль

них питань відбувалося форсоване інтегрування західноукраїнських зе

мель у СРСР. Для цього зі східних областей УРСР та з РРФСР у вказані

землі направлялися тисячі спеціалістів, партійнорадянських праців

ників. Підпорядковуючи все єдиній меті – уніфікації соціальноеконо

мічної і суспільнополітичної сфер буття людей, радянське керівництво

байдуже ставилося до місцевих особливостей, традицій, звичаїв. На

виробництві, в державних установах, в торгівлі, на транспорті, в системі

освіти впроваджувалася російська мова. Лише невелика частина номен

клатурних посад в обкомах партії західного регіону (12,1 %) обіймалася

місцевими кадрами. Наприкінці 1950 р. в Західній Україні функціону

вало 25 вузів, але вже у 1953 р. навчання у всіх вузах регіону велося

переважно російською мовою.

Відбулися значні зміни в економіці Західної України. У 4й п’ятирічці

здійснено суттєву реконструкцію старих заводів, відбудовано та споруд

жено понад 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Обсяг

валової продукції промисловості за п’ятирічку зріс у 3,2 рази. Темпи

промислового розвитку регіону перевищували відповідний показник Сходу

України. З’явилися нові галузі промисловості (машиноі приладобудуван

ня, взуттєва та ін.), відкривалися родовища корисних копалин, місцевий

газ почала отримувати Москва (1951 р.). Вади західноукраїнської індус

тріалізації були традиційними для СРСР: відставання легкої і харчової

промисловості; домінування кількісних показників над якісними;

відсутність закінченого технологічного циклу; залежність від центру тощо.

Методи колективізації, проведеної у східних регіонах України, були по

вністю повторені в західноукраїнських землях. Із західних областей УРСР

за 19441951 рр. було вивезено за межі республіки понад 200 тис. селян.

Згідно з постановою ЦК КП(б)У «Про заходи щодо посилення ма

совополітичної та ідеологічної роботи в західних областях України» від

жовтня 1946 р. все доросле населення регіону було взято під тотальний

контроль. Для його посилення заборонили грекокатолицьку (уніатську)

церкву, її приєднали до руської православної церкви. Грекокатоликів

радянське керівництво намагалося використати у боротьбі з ОУНУПА.

Відмова церкви від співпраці з владою стала приводом для її ліквідації.

До того ж, її звинуватили у співробітництві з фашистським окупаційним

режимом. Багато діячів церкви було засуджено до багаторічного ув’яз

нення, вислано майже кожного третього священика грекокатолицького305

віросповідання. Закарпатські єпархії теж навернені у православну віру

(1949 р.). Розпочався «катакомбний» період існування грекокатолицької

церкви, яка пішла у підпілля. Грубий тиск на церкву викликав глухий

протест більшості уніатів.

Однак, не тільки пасивні форми протесту мали місце в західноукраї

нських землях. Активні політичні і воєнні акції проти сталінського режиму

здійснювала ОУНУПА, чисельність якої за офіційними даними навесні

1945 р. складала 90 тис. осіб. Армію очолював головнокомандувач Р.Шу

хевич. До складу УПА входили групи: Північна (Волинь, Західне Полісся),

Південна (Правобережжя Дніпра), Західна (Галичина, Північна Буковина,

Закарпаття і Закерзоння), Східна (північ Житомирської, Київської, час

тково Чернігівської областей). У своїй діяльності УПА більше викорис

товувала несподівані напади на адміністративні центри, нищила комун

ікації, здійснювала замахи на представників партійнорадянського апара

ту, пропагувала ідеї ОУН. Можна виокремити періоди діяльності УПА:

19441946 рр., 1947 – перша половина 50х років. На першому етапі УПА

намагалася контролювати значні території, вела бойові дії за допомогою

мінометів та артилерії. У воєнних протистояннях спочатку з Радянською

Армією, а потім з військовими групами НКВС, чисельність УПА тільки

за 19441946 рр. зменшилася більше ніж на половину. Наприкінці 1946 р.

Українська Головна Визвольна Рада приймає рішення про докорінну реор

ганізацію УПА. Сподівання її керівництва на радянськоамериканську

війну чимдалі стають ілюзорнішими. Тому на другому етапі тактика

змінилася. Проти бійців НКВС діяли оперативні самостійні підвідділи

(1050 осіб). Дрібні загони керувалися партизанськими методами бороть

би. Близько 10 тис. повстанців під проводом М.Лебедя у 19471948 рр. з

боями через територію Чехословаччини пробилися у Західну Німеччину.

На новій території вони отримали статус «Закордонних частин ОУН».

У боротьбі бандерівців (так здебільшого їх називала офіційна пропа

ганда) з радянською системою найбільше програвало населення захід

ноукраїнських земель, бо, як правило, вдень господарювала радянська

влада, а вночі – бандерівці. За лояльність по відношенню до антагоністів

та чи інша сила не жаліла селян. Важливо відзначити, що спалені й

обезлюднені хутори і села – це справа рук як бандерівців, так і бійців

похідних груп НКВС. При цьому, не маючи значної підтримки ззовні,

повстанський рух продовжувався до середини 50х років, а в окремих

районах і пізніше. Це можна було зробити тільки за умови підтримки

руху місцевим населенням. Після загибелі 5 березня 1950 р. головноко

мандувача УПА Р.Шухевича повстанський рух іде на спад. Наступник

Шухевича – В.Коваль (Крук) у 1954 р. був схоплений органами держ

безпеки. За офіційними даними оунівці здійснили 14,5 тис. диверсій і

20. 3798306

терористичних актів. Проте, курс ОУНУПА на масовий опір західно

українського населення радянському режиму давав привід керівництву

СРСР для широкомасштабних каральних акцій у регіоні.

Ще 9 вересня 1944 р. польський Тимчасовий комітет національного

визволення та уряд УРСР підписали угоду, відповідно до якої українці,

що проживали в Закерзонні (Лемківщина, Посяння, Підляшшя, Холм

щина), мусили переїхати до Радянської України. Фахівці поділяють цю

масштабну міграцію на три етапи. На першому етапі (вересень 1944 –

серпень 1945 рр.), який відбувався здебільшого на добровільній основі,

в УРСР переселилося 81 тис. осіб. На другому (вересень 1945 – серпень