19321933 Рр.), міністра внутрішніх справ, керівника кампанії пацифі

кації Б.Перацького і директора української академічної гімназії у Львові

І.Бабія. Своїми ворогами оунівці вважали тих, хто виступав за норма

лізацію відносин з польським урядом. Жертвами націоналістів нерідко

ставали українці, які не бажали з ними співпрацювати.

У другій половині 30их років ОУН стала проводити масове вербування

до своїх лав, щоб поширити свій вплив на українське суспільство. Чи

сельність зростала, а з нею й можливість проникнення в організацію

поліцейських агентів. Після вбивства Б.Перацького були ув’язнені у Березі

Картузькій сотні оунівців. Серед них найбільш активні діячі галицького

проводу – С.Бандера, М.Лебедь, Я.Стецько, І.Климів, М.Климишин.

В організації все більше поширювалися чутки про зраду, про зрос

тання в її лавах поліцейських агентів. Здебільшого це не відповідало

дійсності, але відчуження між молодими бойовиками, які діяли на

території Польської держави, і старшими за віком представниками, що

переважно перебували в еміграції, почало невпинно зростати.

Напередодні Другої світової війни ОУН нараховувала 20 тис. осіб,

хоча окремі дослідники вказують на 40 тис. членів. Посиленню ОУН

сприяли піднесення національної свідомості, розчарування в легальних

методах боротьби, західних демократіях, радянській системі. У 1938 р.

Є.Коновальця було вбито радянським агентом П.Судоплатовим. Наступ

ним лідером організації став Андрій Мельник, який мав надію на те, що

боротьба гітлерівської Німеччини з СРСР допоможе українському націо

нальному рухові здійснити свої плани.

Фактично після вбивства Є.Коновальця ОУН розпалася на дві час

тини. Радикальні національні сили, очолювані С.Бандерою, вважали за

необхідне створити підпільну армію і вести боротьбу за українську

державність, маючи орієнтиром західні країни. Прихильники А.МельниB

ка намагалися довести, що створення підпільної армії може викликати

каральні заходи з боку фашистської Німеччини. У серпні 1939 р. при

бічники А.Мельника провели свою конференцію в Римі, на якій його

офіційно було проголошено керівником ОУН.

У лютому 1940 р. прихильники С.Бандери організували конференцію

в Кракові. Рішення Римської конференції було визнано таким, що не279

відповідає дійсності. Націоналістична молодь оголосила себе законним

керівництвом, отримавши назву ОУН – Р (революціонери) або ОУН –

Б (бандерівці). Прихильники А. Мельника стали називатися мельни

ківцями.

Незважаючи на постійні коливання офіційного курсу польського

керівництва в «українському питанні», процес асиміляції українського

народу продовжувався. Могли змінюватися темпи, методи та засоби

впровадження тих чи інших урядових заходів, але сутність від того не

змінювалася. Виникнення і діяльність ОУН стало своєрідною відповіддю

на цей процес. Діяльність ОУН проявлялася у різних формах, викори

стовувалися різні засоби, але, враховуючи постійний урядовий тиск,

українські націоналісти здебільшого застосовували нелегальні засоби

боротьби. Поступово у міжвоєнний період ОУН стане чинником, який

не враховувати офіційній владі вже неможливо. Ця організація деста

білізувала внутрішню ситуацію в Польщі та підтримувала в українському

народі войовничі та революційні настрої.

48.Дайте оцінку процесу возз’єднання українських земель у складі УРСР -СРСР, якими були його позитивні і негативні наслідки?

Відповідно до радянськонімецьких угод СРСР мав також вступити

на східні землі Польщі, тобто в Західну Україну і Західну Білорусь.

Німецька сторона активно продовжувала експлуатувати «українську тему»,

поширюючи через свої інформаційні служби, дипломатичні канали

повідомлення про неспокійне становище серед українського населення.

Найзапекліші сутички українських озброєних формувань з польськими

військами сталися у Львівському і Волинському воєводствах. 17 вересня

1939 р. польському послу в Москві було зачитано ноту: Польська держава

і уряд перестали існувати, тому радянська влада бере під свій контроль

життя «єдинокровних братів українців і білорусів». Того ж дня радянські

війська перейшли радянськопольський кордон.

У Західній Україні порізному зустріли Червону Армію. Радість з

приводу об’єднання українських земель, сподівання на соціальні зміни

в одних, настороженість і невпевненість щодо подальших дій радянсь

кого керівництва переважали в інших. Відповідно до договору про

дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. між СРСР і Німеччиною

переважна більшість території Західної України увійшла в межі СРСР.

Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя опинилися під німець

кою окупацією.282

Рішення Установчих Народних зборів Західної України про воз

з’єднання Західної України з УРСР було затверджено Верховними Ра

дами СРСР 1 листопада і УРСР 14 листопада 1939 року. Під тиском СРСР