9 Членів Ревізійної комісії, яких було обрано на вказаному з’їзді, реп

ресовано 100 осіб. До червня 1938 р. постраждало й 17 членів українсь

кого радянського уряду.

За підрахунками фахівців жертвами репресій тільки за період з 1933

по 1938 рр. стали 360 тис. громадян України. Постраждали усі верстви270

суспільства. Слід зауважити, що багато з тих, хто раніше доклав чимало

зусиль до виявлення «ворогів народу», у 19371938 рр. самі стали жер

твами терору (С.Косіор, П.Постишев та ін.). Співавтори сталінського

«великого терору», діячі, які очолювали НКВС України, теж стали

жертвами репресій (В.Балицький, І.Леплевський, О.Успенський).

Усього в республіці було знищено 1193 працівників НКВС, які свого часу

працювали в цьому наркоматі на керівних посадах.

Таким чином, в Україні, як і загалом в СРСР у 2030х рр. було

встановлено тоталітарний режим. Усунувши з політичної арени пред

ставників інших політичних сил, більшовики на чолі з Й.Сталіним

встановили тотальний контроль над усіма ланками суспільного життя,

створивши, за словами видатного українського історика С.Кульчицько

го, своєрідне «державосуспільство». За допомогою комуністичної ідео

логії партійнодержавний апарат для зміцнення своєї влади вдався до

різних форм репресій (розкуркулення, депортації, викриття «шкідниць

ких організацій» тощо). Доля мільйонів людей була понівечена. Україна

зазнала величезних демографічних втрат, було знищено цвіт інтелігенції,

заблоковано розвиток громадянського суспільства, зруйновано гено

фонд. В атмосфері страху, наклепів, насильства виховувалось ціле по

коління людей.

47.Визначте особливості суспільно-політичного і національного руху на західноукраїнських землях у складі Польської держави в 1920-ті - 1930-ті роки.

У період між закінченням Першої (листопад 1918 р.) і початком

Другої світової війни (вересень 1939 р.) західноукраїнські землі входили

до складу Польщі, Румунії і Чехословаччини. Східна Галичина і Західна

Волинь належали Польщі, Північна Буковина та придунайські землі –

Румунії, Закарпаття – Чехословаччині. 7 мільйонів українців проживало

на цих землях. У пошуках кращої долі частина українців емігрувала до

Америки. Усього за міжвоєнний період виїхало близько 200 тис. чоловік.

На теренах Східної Галичини і Західної Волині (125,7 тис. кв. км)

проживало 5,6 млн. українців. За Ризьким мирним договором 1921 р.

Польща була зобов’язана поважати права українського населення. Закон

від 26 вересня 1922 р. надав самоврядування Львівському, Станіславсь

кому і Тернопільському воєводствам. Однак, лише за 19191922 рр.

100 тис. українців було заарештовано, з яких 27 тис. померло. Законом

1924 р. було заборонено вживати українську мову в урядових установах.

Після того, як до влади повернувся Юзеф Пілсудський, у польському

суспільстві посилилися авторитарні тенденції.

«Східні креси» (так у Польщі називали західноукраїнські землі) були

переважно сільськогосподарським регіоном. Під час економічної кризи

19291933 рр. західноукраїнське населення зазнало значного удару. Саме

в цей час найбільшого впливу на суспільство досягла Комуністична

партія Західної України (КПЗУ). Влітку 1932 р. близько трьох десятків

тис. селян Ліського, Добромильського, Сокальського і Турківського

повітів підняли повстання, яке придушила регулярна польська армія.

Розправи з селянами отримали назву пацифікації.

Нелегальні методи боротьби використовували представники Україн

ської Військової Організації (УВО), яку було засновано у 1920 році.

УВО влаштувала замахи на життя маршала Ю.Пілсудського (1921 р.),

президента Польщі С.Войцеховського (1924 р.). У січнілютому 1929 р.

у Відні на базі УВО та окремих націоналістичних угруповань виникла

Організація Українських Націоналістів (ОУН). Головою Проводу ОУН

став Є.Коновалець. Головною метою діяльності вважалася революційна

боротьба до встановлення суверенітету на українських землях. Ідеоло

гічним підґрунтям організації був «інтегральний націоналізм», основи

якого розроблені Д.Донцовим. Українська нація визнавалася абсолют

ною цінністю, передбачалося встановлення національної диктатури,

особливе значення приділялося соборності (національній єдності). Пе

ріод з 1926 по 1937 рр. став часом пошуків компромісу між владою та

поміркованими українськими політичними силами. Найчисленніша

українська партія УНДО (Українське народнодемократичне об’єднан275

ня, лідер – В.Мудрий) у жовтні 1935 р. бере курс на «нормалізацію» від

носин з владою. Українська буржуазія отримує низку поступок в еконо

мічній сфері, але, побоюючись позицій Німеччини в українському пи

танні, уряд у 1937 р. повертається до доктрини однонаціональної держави.

Основними місцями проживання українців у Румунії були: Північна

Буковина, Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бесса

рабії. Деградація господарства, безробіття ще більше посилилися у 1929

1933 рр. Грабіжницька аграрна реформа зменшила розміри селянських

володінь майже втричі. Фахівці поділяють перебування українських

земель під владою Румунії у міжвоєнний час на три періоди: 1918

1928 рр. і 19371940 рр. – періоди реакції, 19281937 рр. – період відносної

лібералізації.

У періоди реакції відбувалася неприхована румунізація українського

населення, коли українців вважали «румунами, які забули рідну мову».

Школи закривалися, українська церква переслідувалася, українські землі

роздавалися офіцерам румунської армії. Повстання проти румунського

свавілля придушувалися. Найвідоміше повстання – Татарбунарське

1924 р., в якому взяли участь 6 тис. осіб.

Період з 1928 р. був відносним полегшенням життя українців Румунії.

На Буковині з’явилася Українська національна партія, на чолі з В.За

лозецьким. Партія була представлена у парламенті, заснувала низку

періодичних видань, які виходили українською мовою. У Румунії діяли

також Комуністична партія Буковини та «революційний табір», який

сформувався в середині 30х років.

Перехід до авторитаризму в Румунії відбувся ще у 1933 р., коли було

прийнято реакційні закони та набрали силу фашистські організації.

Після того, як король Кароль ІІ у 1938 р. заборонив діяльність політич

них партій, у Румунії було встановлено військову диктатуру. Нелегально

діяли лише комуністи в Бессарабії, а на Буковині існувала добре закон

спірована Буковинська націоналістична організація на чолі з О.Зиба

чинським.

Розпад АвстроУгорської імперії поставив на порядок денний питан

ня про майбутню долю Закарпаття. Існувало декілька варіантів його

вирішення. Однак, 12 листопада 1918 р. на засіданні Американської

Народної Ради карпатських русинів у Скрентоні (США, Пенсільванія)

було вирішено приєднати ці землі до ЧехоСловацької республіки. Відпо

відно до Тріанонського мирного договору Закарпаття під назвою «Підкар

патська Русь» увійшло до ЧехоСловаччини (у 30ті роки назва держави

буде писатися без дефісу). Спочатку мова йшла про надання краєві

широкої автономії, але пізніше про це забули.

У 20тих роках Закарпатті було проведено аграрну реформу та інші

заходи щодо покращення життя, але його мешканці отримували найниж276

чу в країні зарплату. 9 % населення Чехословаччини приходилось на

Закарпаття, однак 0,07 % виробничих потужностей розміщувалося на цій

території. Край представляв собою аграрносировинний придаток, май

же 90 % селянських господарств якого знаходилося у борговій кабалі.

У суспільнополітичній сфері становище було дещо кращим. Майже