30 Млн. Індивідуальних селянських господарств державі було важко

контролювати. Після поїздки до Сибіру Й.Сталін приходить до виснов

ку, що потреби індустріалізації гарантованіше задовольнити, об’єднуючи

селянські господарства у великі колгоспи.

Восени 1928 р. в УСРР було колективізовано лише 4 % селянського

землекористування. Темпи колективізації сільського господарства владу

не задовольняли. У 1929 р. покладено початок суцільної колективізації,

яка звелася до того, що селян просто насильно заганяли до колгоспів.

Заможне селянство (за офіційною версією – «куркулі»), яке чинило опір

цій політиці, було проголошене ворогом радянської влади. У січні

березні 1930 р. процес розкуркулення охопив 309 районів України (2524

тис. селян. господарств). За п’ять місяців цього ж року зареєстровано

1500 терактів, спрямованих проти представників радянської влади. За

підрахунками фахівців, тільки в 1930 р. кількість повсталих селян пере

вищила 40 тис. чол. Зрозумівши, що ситуація на селі виходить зпід

контролю, вище керівництво звинуватило у перегинах місцеву владу.

Після того, як 2 березня 1930 р. в газеті «Правда» була опублікована

стаття Й.Сталіна «Запаморочення від успіхів», селяни стали масово

виходити з колгоспів. Восени 1930 р. в останніх залишилося менше

1/3 селянських дворів.

На Україну в справі колективізації покладали особливу надію. Згідно

з директивним листом ЦК ВКП(б) «Про колективізацію» (вересень

1930 р.) вона мала значно прискорити темпи усуспільнення та протягом

1931 р. в основному закінчити суцільну колективізацію. Паралельно263

відбувався процес розкуркулення. У підсумку за роки колективізації було

експропрійовано понад 200 тис. селянських господарств.

Введення «внутрішнього паспорту» (грудень 1932 р.) зробило селяни

на невиїзним до міста. Останнє він міг зробити тільки з дозволу місцевої

влади. Тоді на селі абревіатуру партії ВКП(б) почали розшифровувати

як «второе крепостное право большевиков». Форсовані темпи колекти

візації в Україні призвели до наступного: у 1932 р. колгоспи об’єднували

майже 70 % селянських господарств, 80 % посівних площ; у 1937 р.

налічувалося 27,3 тис. колгоспів, які об’єднували 96,1 % селянських

дворів.

Радянська агітаційна машина розповідала про привабливе колгоспне

життя. Катастрофічні наслідки замовчувалися. У 19291932 рр. в УСРР

поголів’я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8 %, коней – на

33,3 %, свиней – на 62,3 %, овець – на 74 %. Річний валовий збір зерна

в 1933 і 1934 рр. становив рекордно низькі показники.

Найтрагічніший результат суцільної колективізації – голод 1932

1933 рр. Смертність на селі за перші шість місяців 1932 р. перевищила

звичайні показники на 150 тис. чол. З жовтня 1932 р. по січень 1933 р.

хлібозаготівельна комісія (голова – В.М.Молотов) викачала весь хліб.

Почалася масова смертність, поширилися випадки людоїдства і трупої

дства. Вища влада СРСР замовчувала будьяку інформацію про голод.

На кордонах республіки розміщувалися загороджувальні загони, тобто

невиїзні селяни опинилися в смертельній пастці.

Республікою прокотилася хвиля арештів. Арештовували за зв’язок з

діячами колишньої УНР, виявляючи «контрреволюційне підпілля».

1 січня 1933 р. Й.Сталін розіслав телеграми керівникам СРСР, де заз

началося: вжити суворих заходів до тих селян, хто не здасть хліб державі.

19 січня цього ж року РНК СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову «Про

обов’язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними госпо

дарствами». Під виглядом хлібозаготівель у селян забирали всю їжу.

З’явилися так звані «чорні дошки», на які записувалися села, що мали

борги перед державою. Статус «чорної дошки» означав фактично бло

каду: припинявся підвіз товарів, заборонялася торгівля, достроково стя

гувалися платежі за фінансовими зобов’язаннями.

Фахівці сперечаються щодо жертв голодомору. Найпоширеніший та

кий погляд: в межах УСРР загинуло 3,5 млн. чол., повні демографічні

втрати, включаючи зниження народжуваності, в 19321934 рр. сягали

понад 5 млн. чол. Сотні тисяч селян і козаків загинули і на Кубані.

При переході до колективізації не були використані можливості

інших форм кооперації. Грубо порушувалась законність, ігнорувалися264

права й інтереси селян. Економічна самостійність селян була ліквідова

на, найпрацьовитіша його верства знищена. В колгоспах застосовувався

позаекономічний примус, колгоспне виробництво жорстко регламенту

валося, матеріальна зацікавленість була слабкою.

Тільки відмовившись від непомірних темпів колективізації, колгоспи

поступово стали виходити з кризи. У 1937 р. у порівнянні з 1933 р.

поставки зерна державі зросли більш ніж у 1,5 рази. У 1935 р. у містах

було скасовано карткову систему.

Отже, завдяки колективізації сільського господарства країна зробила

величезний прорив в індустріалізації ціною мільйонів жертв голодомору

та насильницького розкуркулення, тривалою деградацією та дезоргані

зацією аграрного сектора. У постанові Верховної Ради України від 15

травня 2003 р. дії Радянської влади у 19321933 рр. щодо українського

народу визнаються геноцидом. У листопаді 2006 р. Верховна Рада прий

няла спеціальний Закон «Про Голодомор 19321933 рр. в Україні», де

одна з найбільших трагедій українського народу в усій його історії

визнається геноцидом.