68 Квітня (ст.Ст.) у Києві працював Всеукраїнський національний

Конгрес, який виробив програму дій ЦР. У його роботі брало участь

понад 900 депутатів з майже всіх українських етнічних земель. Конгрес

обговорив питання щодо: 1) мети ЦР – це досягнення широкої націо

нальнотериторіальної автономії для України у складі Російської Феде

ративної республіки; 2) методу досягнення автономії – це мирний

демократичний шлях; 3) прав національних меншин – принцип: Україна

для всіх, хто живе в Україні; 4) обрання нового складу ЦР (118 осіб).

Головою було обрано М. Грушевського, а заступниками – С. Єфремова

та В. Винниченка. Тобто, ЦР стала легітимним всеукраїнським представ

ництвом із правом вирішувати насущні національні питання. Друкова

ним органом ЦР стала газета «Нова Рада».

58 Травня у Києві зібрався I Український військовий з’їзд

(700 депутатів). З’їзд підтвердив повноваження ЦР і постановив дома

гатися миру без анексій і контрибуцій. За згодою Російського Генераль

ного штабу був створений Генеральний військовий комітет на чолі із

С. Петлюрою, що повинен був проводити українізацію армії.

Для переговорів з Тимчасовим урядом і Петроградською Радою з

метою домогтися проголошення автономії України до Петрограда виї

хала делегація на чолі з В. Винниченком і С. Єфремовим. Але Тимча

совий уряд відмовив українській делегації, заявивши, що ЦР не є

виразником волі народу України і тому не має повноважень вирішувати

питання про автономію України до скликання Установчих Зборів.

Довідавшись про негативне рішення Тимчасового уряду, у Києві

відбувся I Всеукраїнський селянський з’їзд (28 травня – 2 червня

1917 р.) і II Всеукраїнський військовий з’їзд (510 червня 1917 р.), що

призвали ЦР взяти ініціативу у свої руки та самій проголосити націо

нальнотериторіальну автономію України.

Проте, на жаль, значна частина діячів ЦР не розуміла значення

української армії. Грушевський і Винниченко відмовилися від допомоги

40тисячного українізованого корпусу, що його пропонував надати в

розпорядження Ради П. Скоропадський. 16 українізованих дивізій не223

було своєчасно знято з фронту й Центральна Рада позбавилась їх. За цю

найтяжчу з помилок Україна заплатила своєю державністю. Боронити її

не було кому. ЦР не спромоглася забезпечити правопорядок, організу

вати роботу залізниці, вирішити питання перерозподілу земель, утвори

ти адміністративний апарат. Все це позначилося на єдності лав Цент

ральної Ради, між соціалдемократами та соціалістамиреволюціонера

ми виникли ідейні конфлікти.

36.Розкрийте зміст внутрішньої політики гетьмана Павла Скоропадського, якими були її здобутки і недоліки?

29 квітня 1918 р. на Веукраїнському хліборобському конгресі гетьманом

нового державного утворення – гетьманату Українська держава – було

проголошено генерала Павла Петровича Скоропадського (18731945 рр.),

одного з лідерів Української партії хліборобівдемократів і почесного

отамана Вільного козацтва. П. Скоропадський, прийшовши до влади,

опублікував Маніфест «До громадян України», в якому змалював кризове

становище в державі й закликав усіх громадян допомогти йому врятувати

край. Правові основи існування нового режиму були визначені в т.зв.

«Вільній хартії» та в «Законах про тимчасовий державний устрій України».

У них йшлося про ліквідацію УНР, її уряду та крайових комітетів, ство

рення Української Держави; усунення від влади соціалістичних партій;

проголошувалося, що до обрання парламенту (термін виборів до якого не

вказували) уся повнота влади концентрувалася в руках гетьмана. П. Ско

ропадський сформував Кабінет Міністрів, який очолив кадет М. Василенко

(з травня 1918 р. – октябрист Ф.Лизогуб). Державний переворот був

узгоджений з представниками німецької військової адміністрації.

Головні напрямки внутрішньої політики:

Воєнний напрямок.

Був спрямований на створення українських збройних сил. У червні було

реформовано Генеральний штаб, розроблено план реорганізації армії (згідно

з яким армія мала складатися з 8 армійських корпусів). Улітку 1918 р. було

сформовано сердюцьку дивізію з 5 тисяч вояків. Восени в Білій Церкві

почали відроджувати полк Січових стрільців. Сили Гетьманату складалися

також із Запорозької дивізії з полком гайдамаків, двох дивізій синьожу

панників, а також сформованої в АвстроУгорщині з полонених українців

дивізії сірожупанників. Загальна чисельність збройних сил становила май

же 65 тисяч. Гетьман у жовтні видав універсал про відродження козацького

стану, маючи на меті створення заможної верстви та надійного війська.

Особливе місце серед збройних сил належало Чорноморському флотові.

Гетьманський уряд домігся згоди німецької влади на передачу Україні

військових суден Чорноморського флоту, захоплених Німеччиною. Зага

лом до Чорноморського флоту належало 3 бригади лінійних кораблів,

бригада крейсерів, дивізія міноносців, 22 підводні човни. Проте, німецьке

командування штучно гальмувало процес створення української армії,

боячись утратити своє панування над країною.

Робоча політика була спрямована на запровадження 1012годинного

робочого дня, заборону страйків. Це було пов’язане з важким економічним

становищем держави й необхідністю виведення країни з кризи.

Аграрна політика полягала у відновленні приватної власності на

землю.233

Поміщики за допомогою окупаційних військ почали репресивними

методами відновлювати свою власність на землю, а також відшкодовувати

за рахунок селян утрати, понесені ними під час революції. У липні виходить

закон «Про заходи боротьби з розрухою сільського господарства», за яким

селянські знаряддя праці і тяглових тварин примусово використовувалися

в маєтках поміщиків. За страйки передбачалося тюремне ув’язнення. Метою

указу було відтворення продуктивності колишніх поміщицьких госпо

дарств, поліпшення економічного становища країни та забезпечення

сільськогосподарською сировиною союзників. У жовтні 1918 р. уряд зас

нував Вищу аграрну нараду на чолі з гетьманом. На початку листопада було

затверджено проект реформи, за яким великі земельні маєтності держава

мала викупити примусово у поміщиків, а потім продати за допомогою

Державного земельного банку селянам (не більше 25 десятин на особу).

Фінансовий напрямок. Налагоджено фінансову систему (створено

Державний Банк), проведено грошову реформу (введено єдину українську

валюту – гривню).

Упорядковано роботу транспорту.

Сфера культури та освіти.

Національна політика гетьмана була спрямована на відродження старо

винних традицій, української мови. Проходила українізація діловодства та

освіти. Щоб уникнути конфліктів, влада не українізувала російські гімназії,

а засновувала нові українські (восени 1918 р. – близько 150 українських

гімназій). У всіх гімназіях обов’язковими предметами стали українська

мова, історія, географія України, історія української літератури. Для неза

можних учнів затверджувалося 350 іменних стипендій. Восени 1918 р. було

відкрито два державні українські університети – в Києві та Кам’янці

Подільському. В російськомовних університетах відкривалися україноз

навчі кафедри. У листопаді 1918 р. наказом гетьмана було створено Ака

демію наук й призначено 11 академіків (Д. Багалій, А. Кримський,

М. Петров, В. Вернадський, М. ТуганБарановський та ін.). Першим

президентом Академії став В. Вернадський. У той період було засновано

Національний архів України, Національну галерею мистецтва, Українсь

кий історичний музей, Український національний театр тощо.

Зовнішня політика гетьманату була загалом вдалою. Українська держава

встановила дипломатичні зв’язки з 12 країнами. У червні 1918 р. між

Радянською Росією та Україною був підписаний попередній мир. Росія

визнавала Українську державу, установлювалися дипломатичні відносини

на рівні консульських. Питання про державні кордони залишалося відкри

тим. Виникла проблема у Криму, де німці створили маріонетковий уряд

С. Сулькевича, що відновив закони Тимчасового уряду і не визнав Україн

ської держави. Восени 1918 р. у ході економічної блокади і переговорів

С. Сулькевич погодився на входження Криму на правах автономії до складу

України.234

Коли стало очевидно, що капітуляція Німеччини – справа найближчого

часу, гетьман зробив спробу зблизитися з «Українським національним со$

юзом» на чолі з В.Винниченком й запропонував соціалістам працю в уряді.

УНС зажадав від Скоропадського негайного здійснення аграрної реформи

та встановлення демократичних свобод. Проте цю програму було відкинуто

кадетськими міністрами і торговопромисловими колами. 14 листопада

гетьман оголосив федеративну спілку з небільшовицькою Росією, що

означало втрату державної незалежності і остаточно відштовхнуло від нього

українських патріотів.

Український революційнодемократичний рух у ніч на 14 листопада