1861 Р. Були створені Галицький і Буковинський крайові сейми, що

вирішували місцеві питання. Фактично влада знаходилася в руках

польської шляхти, що зміцнювала власні позиції, насаджувала польську

мову, придушувала українську культуру.

У 1867 р. після прийняття нової конституції Австрія перетворювалася

в дуалістичну АвстроУгорську монархію, що поділялася на 2 частини:

Ціолейтанію (входили і Галичина з Буковиною) і Транслейтанію (до неї

відносилася й Закарпатська Україна).

Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений коло

ніальний характер. Реформа 1848 р. скасувала панщину. Держава

викуповувала у поміщиків селянські землі, але селяни повинні були з

1858 р. виплатити борг протягом 40 років. У Східній Галичині з’явилося

375 тис. вільних селянських господарств, землеволодіння селян зменши

лося (2/3 господарств мали менше 10 моргів; 1/4 – до 2 моргів. Серед

селян було 80% бідняків, 15 % середняків, 5 % заможних. За поміщиками

залишалися кращі землі (40 %), контроль над лісами, пасовиськами,

винокурні, продаж горілки. Подібне спостерігалося й у Закарпатській

Україні.

Основною галуззю сільського господарства було землеробство. Се

лянські господарства не виходили за кордони напівнатурального вироб

ництва, мали слабкі зв’язки з ринком. У гірських районах переважало

вівчарство. З технічних культур висівалися тютюн і льон. За темпами

розвитку сільського господарства і застосуванням нової техніки помітне193

відставання від інших районів АвстроУгорської імперії, українських

земель Російської імперії.

У промисловому відношенні західноукраїнські землі залишалися

найвідсталішими провінціями АвстроУгорщини (уряд стимулював роз

виток насамперед австрійських і угорських земель). Інтенсивно розви

валися тільки видобувні галузі промисловості. З 1869 р. почалося вико

ристання парових машин для буріння нафтових свердловин. З 1874 р.

до 1900 р. видобуток нафти зріс у 12 разів (до 326,3 тис. тонн). Але

нафтопереробні заводи не будувалися, нафта вивозилася до Австрії

й Угорщини. Активізувався видобуток бурого вугілля (шахти були неве

ликі – до 20 осіб); традиційний видобуток солі. Володіючи запасами

деревини, Західна Україна не мала власної меблевої й інших галузей

деревообробної промисловості. Зате на повну силу працювала лісопиль

на промисловість (щорічно вирубували в Карпатах понад 6 млн. куб.

лісу). У Східній Галичині в 1900 р. працювало 123 лісопильні. Лісо

матеріали вивозилися в Європу. 14 заводів виготовляли скляну про

дукцію.

У складному становищі перебувала харчова промисловість. Пивова

ріння велося старими методами, у результаті чого воно не витримувало

конкуренції з АвстроУгорщиною. Швидше розвивалася спиртова про

мисловість (до 1900 р. – 537 підприємств) і тютюнова (3,5 тис. праці

вників). Найвідсталішою була металургійна і машинобудівна промис

ловість. Понад 90% експорту становила сировина. Західноукраїнські

землі перетворилися на ринок збуту. Поступово розвивалися міста. У

Львові в 1900 р. проживало 160 тис. жителів. Але більшість міст нага

дувало сільські поселення.

Наприкінці ХIХ ст. продовжувалася соціальна поляризація західно

українського суспільства. Зі скасуванням кріпосництва зросла кількість

найманих робітників у промисловості й сільському господарстві, 10 %

усіх робітників складали жінки і діти. Матеріальне становище найманих

робітників було важким. Робочий день складав 1316 годин (офіційне

обмеження 1112). Робітники одержували низьку заробітну плату, що

іноді замінялася товарами і т.д. Невдоволення таким становищем ро

бітники виражали скаргами, вимогами й еміграцією. З 70х років почи

нається страйковий рух.

Соціальні конфлікти відбувалися й у селі. Селяни на несправедли

вості відповідали звертаннями до суду на поміщиків, місцеві влади;

захоплювали угіддя, труїли поміщицькі посіви тощо. Особливий опір

селян викликало залучення їх до ремонту шляхів. Регіональною особли

вістю селянського руху на західноукраїнських землях стала його політи

зація. Проявилася вона в боротьбі за рівні політичні та національні права

13. 3798194

українського населення. З’явилася і нова форма протесту – мітинги

(віче). Уперше – в 1891 р. у Коломиї, коли сотні селян вимагали від влади

скасувати несправедливі закони, ввести в школах викладання українсь

кої мови тощо.

31.Якими були передумови створення українських політичних партій в Наддніпрянській Україні на початку XX ст., охарактеризуйте програмові засади найбільш впливових із них.

Суспільнополітичний рух другої половини ХIX ст. в Україні відрізняв

ся суперечливістю й активністю. На західноукраїнських землях українсь

кий народ, користуючись правами, які забезпечувала йому конститу

ційна монархія Габсбургів, міг відносно вільно розвивати своє політичне

та культурне життя. Однією з течій суспільнополітичного життя було

москвофільство – поміщицькоклерикальна течія. Причини його поя

ви – зневіра частини галицької інтелігенції, підприємців у можливість

вирішити проблеми самотужки; етнічна та конфесіональна близькість

українців і росіян; віра в месіанство Росії в слов’янському світі. Соціаль

ною основою були: частина духовенства, поміщиків, чиновників, інте

лігенції.

Москвофіли не визнавали існування українського народу та його

мови, пропагували ідею єдиної російської – панруської народності – від

Карпат до Камчатки. Це цілком влаштовувало Росію, що допомагала

москвофілам фінансами. Лідерами москвофілів були – історик Д. Зуб

рицький, священик І. Наумович та ін. У 1870 р. була заснована Руська

Рада (її вважали прямою спадкоємницею Головної Руської Ради 1848 р.).

Москвофіли видавали безліч літератури (газети «Слово», «Наука», «Га

личанин» та ін.). Друкували етнографічні матеріали, добутки російських

письменників (у т.ч. слов’янофілів). Москвофіли спробували створити

окреме «язичіє» – суміш української, російської, польської, церковно

слов’янської мов.

Протилежну позицію займали народовці. У вирішенні внутрішніх

справ орієнтувалися не на російського царя, а на український народ

(українці – окремий народ від Карпат до Кавказу). Виникло народовство

в 18611862 рр. Виявлялося воно насамперед у прагненні підвищити

культурний рівень і національну свідомість українського народу, захи

стити його мову і літературу. Пропагували роботи Т. Шевченка,

І. Котляревського, В. Антоновича, М. Драгоманова та ін. Народовцями

ставали молоді інтелігенти – учителі, адвокати, лікарі, студенти. Ліде

рами – В.Шашкевич (син М. Шашкевича), О. Барвинський, А. Волошин

та ін. Діяльність народовців велася в двох формах: пропаганда націо

нальних і культурнопросвітницьких ідей у періодичних виданнях (жур

нали «Вечорниці», «Позначка», «Русалка», газети – «Справа», «Букови

на» тощо) та пропаганда національних ідей через створення різних

товариств, гуртків, культурноосвітніх установ. У 1864 р. був заснований199

перший український професійний театр у Львові. У 1868 р. відкрито

товариство «Просвіта» (наприкінці ХIX ст. у ньому було 816 читалень і