1760 Р., к.Розумовський починає спроби перетворити Україну у державу

шляхетського типу, тим більше, що старшина щосили прагнула дорів

нятися до російського дворянства. Розумовський провів судову реформу,

у 17601761 рр. забороняє переходи селян без письмової згоди пана,

починає скликати з’їзди старшини – Генеральні Збори. При Петрі ІІІ

Розумовський проводить великі зміни в гетьманському правлінні: оточує

себе новими людьми з вищої старшинської верстви, що здобули освіту

у Західній Європі, нащадками гетьманів, повертає у своє відомство Київ.

Гетьманом була проведена певна модернізація війська: козаки одягнені

у формені мундири, полки перетворювались на регулярні.

У перевороті Катерини ІІ гетьман брав участь разом з Михайлівським

полком, яким командував. У 1763 р. він знову повертається в Україну,

де завершує початі реформи. У цьому ж році, у Глухові, зібралася

старшинська рада, на якій обговорювали питання про спадковість геть

манства. Царський представник при гетьмані Григорій Теплов надіслав

до Петербурга записку про різні непорядки в Україні. Катерина ІІ не153

вибачила Розумовському прагнення увічнити гетьманський уклад й по

веліла гетьману подати у відставку. 10 листопада 1764 р. вийшов указ про

знищення гетьманства. Сам Розумовський покараний не був, дістав чин

генералфельдмаршала, жив під Москвою та у Батурині (який йому було

віддано у власність).

Наступні акти знищення української автономії, адміністративнопра

вового устрою, Запорозької Січі та закріпачення селянства стали спра

вою часу. Після ліквідації гетьманства вся влада зосередилася в руках

Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Рум’янцевим (до1786 р.).

Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. У 1765 р.

царський уряд скасував полковосотенний устрій Слобожанщини, а

натомість створив СлобідськоУкраїнську губернію (з 1780 р. – Харків

ське намісництво). Почався наступ на козачі вольності. Ще у 1752 р. на

території від р. Дніпро до р. Синюха з метою ослаблення значення

запорозького козацтва, для заселення й освоєння вільних земель була

створена «Нова Сербія», де селилися сербські, болгарські, молдавські

переселенці, які користувалися великими привілеями. Одночасно з цим,

між р. Бахмут і р.Лугань було створено «Слав’яносербію» з центром у

м. Бахмут (Артемівськ). 1775 р. ознаменувався розгромом і ліквідацією

Запорозької Січі. Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду.

Кошового отамана Калнишевського заслали до Соловецького монасти

ря, де він дожив до 113 років і помер у 1803 р. Частина запорожців

відійшла у гирло Дунаю й там заснувала Задунайську Січ.

Полкова система на Гетьманщині була знищена в 1781 р. Тоді ж

утворено три намісництва (губернії) за російським зразком: Київську,

Чернігівську, НовгородСіверську.

У 1783 р. кріпацтво отримало юридичне оформлення: згідно з царсь

ким указом на селян Лівобережної України із Слобожанщиною поши

рювалися загальноросійські закони. У цьому ж році 10 козацьких полків

було реорганізовано в регулярні частини російської армії. Таким чином,

окреме козацьке військо перестало існувати, а козаки втратили свої

привілеї.

Друга половина XVIII ст. ознаменувалася великими територіальними

придбаннями Росії у Північному Причорномор’ї і Приазов’ї. Для Украї

ни найважливішою подією стало приєднання Криму у 1783 р. Перестало

існувати гніздо розбою, що протягом декількох століть руйнувало та

грабувало українські села і міста. Ця подія відкрила добу колонізації

Північного Причорномор’я. Слабко заселені степові райони освоювали

ся українським народом, але діставалися російському дворянству. Без

печний доступ до Чорного моря і потреба Західної Європи в пшениці

стимулювали швидкий розвиток сільського господарства в Україні. На154

півдні України були засновані нові міста: Херсон (1778 р.), Маріуполь

(1784 р.), Катеринослав (1787 р.), Миколаїв (1789 р.), Одеса (1794 р.)

тощо.

Нарешті, у 1785 р. Катерина ІІ зрівняла у правах з російським

дворянством українську еліту (Жалована грамота дворянству). Наступно

го року було скасовано Другу Малоросійську колегію. Отже, наприкінці

XVIII ст. Україна втратила всі ознаки державності й стала складовою

російської держави

27.З’ясуйте якими були особливості процесу українського національного відродження на західноукраїнських землях наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.

Національне відродження охопило і західноукраїнські землі

під владою Австрійської імперії. Праці відомого у Східній

Галичині історика Дениса Зубрицького з історії галицьких

українців сприяли утвердженню української національної са

мосвідомості в освічених колах української інтелігенції. Пере

важну більшість українськогалицької інтелігенції в першій

половині ХІХ ст. становило духівництво. Не відразу воно стало

національно свідомим. Панівними мовами в Галичині були

польська та німецька. До української ставилися зневажливо, як

до «мови пастухів». Навіть сільські священикиукраїнці соро

мились говорити українською. Так, на вимогу самих студентів

з 1809 р. лекції на богословському факультеті Львівського

університету стали читатися німецькою замість української.

Проте, саме в середовищі українського грекокатолицького

духівництва народилися тут перші паростки національнокуль

турного відродження. 1817 р. митрополит М.Левицький видав

меморіал «В обороні державного управління і самостійності

української мови». У 1830 р. вперше в Австрійській імперії було

надруковано граматику української мови. Грекокатолицький

священик О. Духнович видав молитовник, буквар, різні підруч

ники рідною мовою.

У 30х роках ХІХ ст. австрійський уряд задовольнив клопо

тання І. Могильницького про заснування у Східній Галичині

широкої мережі громадських початкових шкіл з українською

мовою викладання. У 18331837 рр. у Львові діяло громадсько

культурне об’єднання «Руська трійця». Засновниками та керів

никами об’єднання були семінарист грекокатолицької духов

ної семінарії Маркіян Шашкевич (18111843 рр.) та студенти

Львівського університету Іван Вагилевич (18111866 рр.) і Яків

Головацький (18141888 рр.). Головне завдання – підняти дух

народу, просвітити його, допомогти усвідомити свою гідність

та силу. «Руська трійця» згуртувала навколо себе однодумців,

які поставили за мету поширення масової національної свідо

мості та впровадження української мови і культури в усі сфери

життя.177

Серед конкретних напрямків діяльності – фольклорноет

нографічні експедиції у Галичину, Буковину та Закарпаття;

перекладацька діяльність (у 1836 р. Вагилевич вперше переклав

українською мовою «Слово о полку Ігоревім»); мовознавча та

літературновидавнича діяльність (Шашкевич працював над

граматикою та словником української мови, підготував «Чи

танку для діточок в народних училах руських»). У 1834 р.

«Руська трійця» підготувала до друку істориколітературний

збірник «Зоря» (біографія Б.Хмельницького, вірш про Севери

на Наливайка, кілька оповідань та пісень), проте цензура

заборонила його.

У 1837 р. члени гуртка підготували літературнонауковий

альманах «Русалка Дністрова», який було видано у Будапешті.

До нього увійшли народні пісні, думи, казки, публіцистичні та

наукові твори. Тут виразно проголошувалася ідея єдності

України. Влада наклала арешт на видання – тільки 250 при

мірників із 1000 було поширено. Членів «трійці» притягли до

відповідальності як державних злочинців. Видання «Русалки

Дністрової» стало апогеєм діяльності групи. Переслідувана

владою, вона розпалася. Вагилевич перейшов до польського

табору; Головацький продовжив боротьбу за мету «Руської

трійці» (стаття «Становище русинів у Галичині», видана у

1846 р. у Лейпцигу; альманах «Вінок русинам на обжинки»

(Відень, 18461847 рр.). Діяльність «Руської трійці» свідчила

про еволюцію національного руху на західноукраїнських зем

лях від вирішення культурномовних до постановки соціально

економічних і політичних питань.

28.Назвіть головні причини масового переселення українців за кордон у кожну з чотирьох «еміграційних хвиль».

конспект

29.Порівняйте особливості етнополітики Російської та Австрійської імперій щодо «українського питання».

З січня 1906 р. революційний рух спадає. Невдачі 1905 р.,

чисельні жертви, репресії сприяли зменшенню повстань та

виступів. Уряд знов відчув свою силу.

20 лютого 1906 р. цар видав другий маніфест у справі виборів

до Державної Думи, за яким встановлювався двопалатний

парламент: Вища палата – Державна Рада та нижча палата –

Державна Дума. До Державної Ради половина членів мала бути

призначена урядовими чиновниками, половина мала бути

виборна. До Державної Думи вибори відбувалися в чотирьох

куріях: поміщицькій, міській, селянській та робітничій. Голо

сувати могли тільки чоловіки з 25 років. Державна Дума мала

мати 524 депутатів (1 курія – один депутат припадав на 2000

виборців, 2 курія – на 7000, 3 – 30000, 4 – 90999 виборців).

Оскільки в цей час український народ складався в основному

з селянства, то його представництво в Думі було дуже обме

женим. Ліві соціалістичні партії бойкотували вибори. Це по

легшувало виборчу діяльність російських ліберальних партій

(особливо кадетів, які найбільш толерантно ставилися до ук

раїнського питання і серед яких було багато представників

української інтелігенції).

Незважаючи на несприятливі політичні умови, до І Держав

ної Думи від України було обрано 24 поміщиків, 26 представ

ників міської інтелігенції та 42 селян. 45 депутатівукраїнців

створили власну парламентарну громаду, на чолі з адвокатом

І.Шрагом. Громада почала видавати журнал «Украинский

Вестник» російською мовою. У цьому журналі працювали

Д.Дорошенко, І.Франко, М.Грушевський тощо. Селянські де

путати (Ю.Сайко) заявляли про необхідність надання землі

усім селянам. Громада ставила собі за мету домагатися авто

номії України. Було укладено декларацію Української парла

ментської громади у справі автономії України, яку мав виго

лосити з думської трибуни І.Шраг, але 8 липня 1906 р. І Думу

було розпущено.208

У січні 1907 р. відбулися вибори до ІІ Думи, депутатами до

якої було обрано більше половини з лівих партій. Із 102

депутатів з України лівих – соціалдемократів, трудовиків та

кадетів було 65, октябристів, поміркованих, правих – 29. Нова

Українська парламентська громада мала 47 членів, які дома

галися автономії України, місцевого самоврядування, украї

нської мови в школі, суді та церкві. Громада вимагала ство

рення кафедр української мови, літератури та історії в універ

ситетах. Питання було поставлено гостріше – Україна повинна

мати автономію із власним урядом.

Громада видавала два рази на тиждень часопис – «Рідна

Справа – Думські Вісті». Отже, ІІ Дума була більш револю

ційною й втрималася до 15 червня 1907 р. після чого розпо

чалася нова реакційна політика уряду. Новий виборчий закон

3 червня 1907 р., зменшив число депутатів до 442, надавав

перевагу упривілейованим станам. Хоча від українських гу

берній кількість депутатів була збільшена до 111, з них 64 були

поміщиками. Свідомих українців у ІІІ Думі – 29 осіб (замало,

щоб створити окрему фракцію). В 1912 р. відбулися вибори до

IV Державної Думи, але вона виявилася лівішою за третю (150

депутатів від «лівих» партій та 130 «октябристів»).

30.Здійсніть порівняльний аналіз соціальної модернізації України в Російській та Австрійській імперіях наприкінці XVIII - на початку XX ст.

Після подій 1848 р. уряд звертав увагу насамперед на нейтралізацію

українського національновизвольного руху. Друга половина ХІХ ст. у

західноукраїнських землях ознаменована наступом реакції. 31 грудня

1851 р. імператор ФранцЙосиф скасував так і не введену в дію консти

туцію 1849 р., увів цензуру, заборонив громадські організації. У Галичині

до травня 1854 р. затвердився військовий режим. Управління Галичиною

здійснювалося через вищий адміністративний орган – намісництво.

Наприкінці 50х років погіршення міжнародного становища Австрії,

невдоволення австрійської буржуазії, національне пробудження народів

імперії, ріст селянського руху тощо, спонукали уряд приступити до

розробки нової конституції, що законодавчо закріпила би перехід від

централізму до федералізму. Польська шляхта Галичини, користуючись

цим, узяла курс на автономізацію Галичини під своїм патронатом. У