19.Проаналізуйте головні етапи становлення української козацької держави (Війська Запорозького) в ході національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Тут доцільно розповісти, що на визволених землях - від р. Случі на заході до російського кордону на сході і від басейну Прип'яті на півночі до степової смуги на півдні (близько 2000 тис. кв. км) - почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась українська національна держава.

Особливу увагу слід звернути на те, що вперше в українській історії було чітко сформульовано фундаментальні основи національної державної ідеї: право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; незалежність і соборність Української держави, генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби. Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною - від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави.

З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади (центральні і місцеві), які виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організація і населення, що на ній проживало; фінансову систему і податки, що збиралися на утримання органів публічної влади; збройні сили; судочинство; зовнішні стосунки з іншими державами.

Слід зауважити, що специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорозької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовило ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності.

Очолював новий державний апарат виборний гетьман, яким став Б. Хмельницький. Йому належала вища військова, адміністративно-політична і судова влада.

Адміністративний устрій в Україні складався на зразок устрою Запорозької Січі. Найвищим органом влади на Україні вважалася Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала політичні й військові питання. Місцеві справи вирішувалися на полкових і сотенних радах.

Найближчим постійним помічником гетьмана була генеральна, вища військова старшина, яка разом складала центральний гетьманський уряд. Центром, столицею, де перебувало гетьманське правління, в часи визвольної війни стало м. Чигирин.

Територія України поділялася на полки, число яких було несталим. Так, у 1648 р. їх налічувалося близько 40, в 1649 р. - 16, в 1650 р. - 20 і т. д. На чолі полку стояв полковник, помічниками його була полкова старшина: писар, суддя, обозний, осавул, хорунжий.

Полки поділялися на сотні, очолювані сотниками, яких або обирала сотенна рада, або призначав гетьман чи полковник. При сотникові була сотенна старшина. У містах і селах адміністративні функції виконували отамани.

Студенти повинні знати, що українська держава доби Хмельниччини сформувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою в протиріччя - демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважали демократичні засади, про що свідчило існування таких суспільних явищ та норм: 1) функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мало усе військо; 2) виборність усіх посадових осіб від сотника до гетьмана; 3) відсутність жорстоких міжстанових меж, що давало змогу міщанам і селянам "покозачитися" і стати частиною привілейованої верстви - козацтва.

З часом, коли ситуація стала критичною, а демократія дедалі більше набула рис класичної охлократії, під впливом Б. Хмельницького та його однодумців набрали силу авторитарні начала. Безпосередніми виявами цього процесу були: 1) поступове обмеження впливу "чорних" рад та витіснення їх старшинською радою; 2) зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана; 3) домінування командних методів управління в державному житті; 4) встановлення спадкового гетьманату, тенденція до переростання гетьманської влади в монархічну.

Належить підкреслити, що створення державності в Україні означало політичну зрілість української народності. На визволеній території вона здійснювала свій суверенітет, налагоджувала господарство, займалася формуванням війська, тримала в покорі народні маси. Зовнішньополітичний аспект діяльності державності полягав в тому, щоб довести революцію до переможного кінця.

Отже, треба зробити висновок, що в процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилилась тенденція переростання демократії в авторитаризм, а республіки в монархію.