15 Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язання

Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржни­кові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'я­зання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржни­ком зобов'язання.

Суб’єкти:боржник і кредитор(законний представник кредитора)

Найбільш прийнятною вбачається точка зору, відповідно до якої притримання слід розглядати як односторонній правочин, згідно з яким кредитор, який володіє чужою річчю, вправі не передавати її боржнику до того моменту, коли останній не виконає своє зобов'язання.

Строк притримання є присікальним.(притримання лише до певного моменту — до виконання боржником основного зобов'язання, забезпеченого притриманням).

Об'єкт права притримання становлять лише речі (ст.179 ЦК)

Основна його мета — стимулювання боржника до належного виконання ним свого основного зобов'язання, а у разі його пору­шення — захист прав кредитора.

Особливості:

• Для реалізації права притримання, встановленого ст. 594 ЦК, не вимагається, щоб воно було передбачено договором. Застосування кредитором притримання речі боржника обумовлено лише наступними підставами: знаходження у кредитора речі, що належить боржнику; володіння річчю є правомірним, тобто притримувана річ знаходиться у кредитора на певних правових підставах

• Оскільки притримання кредитором речі боржника по суті є заходом oneративного впливу на боржника з метою спонукання останнього до виконання зобов'язання, кредитор не наділяється правом користування річчю, яку він притримує у себе.

• Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до статті 591 цього Кодексу

ЦК ст. 594-597

16 Поняття та функції ці вільно-правової відповідальності

У цивільному законодавстві відсутня норма — дефініція, яка б закріплювала легальне визначення поняття «цивільно — правова відповідальність».

Цивільно-правова відповідальність — це самостійний вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов'язків майнового характеру. До правопорушника застосовуються санкції майнового характеру, які спрямовані на відновлення порушених прав та полягають у відшкодуванні збитків, стягненні неустойки чи пені.

Особливості цивільно-правової відповідальності:

1) майновий характер;

2) стягується на користь потерпілої сторони;

3) компенсаційна природа, тобто спрямованість на відновлення майнової сфери потерпілого.

Цивільно-правова відповідальність виконує такі функції.

• компенсаційну, сутність якої полягає у відновленні стану, що існував до порушення суб'єктивного права, а у разі неможливості такого — грошового чи іншого відшкодування заподіяної шкоди;

• виховну, яка спрямована на попередження таких цивільно-правових порушень у майбутньому, як з боку правопорушника, так і інших учасників цивільних правовідносин;

• стимулюючу, що розкриває позитивний аспект відповідальності та полягає в тому, що встановлення у законодавстві цивільно-правової відповідальності стимулює інших учасників до належної поведінки.

Підставами цивільно-правової відповідальності є:

• протиправність поведінки (дія чи бездіяльність);

• наявність майнової та (або) моральної шкоди;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою;

• вина особи, яка заподіяла шкоду.