Відшкодування моральної шкоди (ст.23)

1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. (Пункт 4 частини другої статті 23 в редакції Закону N 3261-IV від 22.12.2005)

3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

67

Зобов'язання з безпідставного придбання або збереження(ст.1212-1215)

Загальні положення про зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставнонабуте майно), зобов’язана повернути  потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ст. 1212 ЦК України).  Ці зобов’язання визначаються як зобов’язання з безпідставного збагачення. Зобов’язання з безпідставного збагачення - це один із видів позадоговірнихзобов’язань, до яких належать повернення помилково виплаченого боргу, якого насправді не було, отримання коштів за оренду чужого майна тощо. У всіх цих випадках отримувач майна або грошей не міг заперечувати проти вилучення у нього матеріальних цінностей, оскільки не мав підстав для його отримання.  У зобов'язанні з безпідставного збагачення кредитором виступає потерпіла особа, а боржником - набувач, особа, яка безпідставно набула майно або зберегла його.  Суб’єктами цього зобов’язання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, держава, територіальні громади. 

Предметом вимоги потерпілого за цим зобов’язанням можуть бути лише речі, визначені родовими ознаками, майнові права, гроші, цінні папери на пред’явника.  Положення про зобов’язання з безпідставного збагачення застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні;4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.  Набувач зобов’язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпіломубезпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України). Крім того, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов’язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. 

Однак законом передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов’язана повернути доходи (ст. 1214 ЦК України).  Законодавець встановив заборону на повернення, витребування майна як безпідставно набутого (ст. 1215 ЦК України).

68

Поняття та види спадкування

Під спадкоємством розуміється перехід прав і обов’язків (спадок) від фізичної особи (спадкодавця), після його смерті, до інших осіб (спадкоємцям) відповідно до норм спадкового права (ст. 1216 ЦК України). Відповідно до ст. 1217 ЦК України виділяють 2 види спадкоємства: по заповіту і згідно із законом. Різниця спадкування за заповітом від спадкування за законом полягає втому, що призначення спадкоємців і порядку розподілу майна між ними залежить від волі самого заповідача. Спадщина — це права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Всі майнові права, що входять до складу спадщини, становлять так званий спадковий актив. Сукупність обов’язків спадкодавця, що переходять до спадкоємців, становить спадковий пасив (ст. 1218 ЦК). 69

Субєкти спадкових правовідносин

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Основними суб'єктами спадкових правовідносин виступають спадкоємці. Спадкоємцями можуть бути усі учасники цивільних відносин, визначені у ст. 2 ЦК України. Однак при цьому фізичні особи можуть спадкувати як за законом, так і за заповітом, а юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права - лише як спадкоємці за заповітом, оскільки до черг спадкоємців за законом, а також до кола осіб, які спадкують за правом представлення, визначених у ст. ст. 1261 - 1266 ЦК України, входять лише фізичні особи, пов'язані зі спадкодавцем кровною спорідненістю або іншими зв'язками - подружніми, сімейними або перебування на утриманні. 

70

Відкриття спадщин: час та місце (ст.1220-1221)

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. 2. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). 3. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. 4. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. 2. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.