1. Поняття та ознаки цивільно-правових зобов’язань.

Згідно з ст.509 ЦК - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку.

До визначальних ознак зобов'язальних правовідносин можна віднести такі:

• сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кредитор - особа, якій належить право вимоги, і боржник (дебітор) - особа, яка несе обов'язок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), в яких уповноваженій особі протистоїть не конкретне коло зобов'язаних осіб, а «усі й кожен»;

• об'єктами зобов'язальних правовідносин можуть бути дії, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, у той час як об'єктами речових правовідносин є речі;

• здійснення суб'єктивного права кредитора у зобов'язальних правовідносинах можливе тільки у разі здійснення боржником дій, що складають його обов'язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаючись за допомогою до інших осіб.

Цивільні зобов'язання класифікують:

Залежно від спрямованості: регулятивні зобов'язання (спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в нормальному (непорушеному) стані); охоронні зобов'язання (спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в анормальному (порушеному) стані та спрямовані на їх відновлення).

Залежно від підстав виникнення зобов'язальних правовідносин: зобов'язання, що виникають з правочинів (договірні зобов'язання та зобов'язання, що виникають з односторонніх правочинів); зобов'язання, що виникають із неправомірних дій; зобов'язання, що виникають з ін. юридичних фактів.

Залежно від співвідношення прав та обов'язків учасників: односторонні зобов'язання; двосторонні (взаємні) зобов'язання.

Залежно від характеру правових зв'язків між їх суб'єктами: прості - в яких сторони наділені лише по одному взаємопов'язаному праву та обов'язку, напр. договір позики; складні - в яких у осіб є по декілька взаємопов'язаних прав та обов'язків, напр. у договорі підряду. Залежно від визначення об'єкта зобов'язання: з конкретно визначеним об'єктом; альтернативні зобов'язання (напр., за договором особа повинна або передати певну річ, або оплатити її вартість).

2. Елементи зобов’язання: суб’єкт, об’єкт, зміст, санкції.

Суб'єкти зобов'язання

Суб'єктами зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Правомочна сторона у зобов'язальних правовідносинах дістала назву кредитора, а зобов'язана - боржника. У деяких зобов'язаннях один із суб'єктів виступає виключно як кредитор, інший - виключно як боржник. Наприклад, у зобов'язанні із заподіяння шкоди потерпіла особа завжди є тільки кредитором, а заподіювач шкоди - завжди боржником. Однак здебільшого кожен з учасників зобов'язання є водночас і кредитором, і боржником, зокрема продавець і покупець у договорі купівлі-продажу, замовник і підрядник у договорі підряду, орендар і орендодавець у договорі оренди. Це положення відображене і в новому ЦК України. Так, у ч. 3 ст. 510 ЦК України передбачається, що у разі, коли кожна із сторін зобов'язання має обов'язок на користь іншої сторони, ця сторона вважається боржником на користь іншої сторони у тому, що вона зобов'язана вчинити на її користь, і водночас її кредитором у тому, Що вона має право від неї вимагати.

У зобов'язаннях можуть брати участь і ті особи, які не є сторонами; їх називають третіми особами. За загальним правилом, зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб. Але у випадках, передбачених домовленістю сторін, зобов'язання може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання.

Об'єкти зобов'язання

Юридичним об'єктом зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, визнається певна поведінка зобов'язаної особи. Однак характерною рисою зобов'язання є те, що на перший план у зобов'язанні виступають позитивні дії боржника, а чисто негативна поведінка (утримання від вчинення певних дій), як правило, виступає лише доповненням або наслідком активної функції, яку виконує боржник. Крім того, якщо обидва суб'єкти водночас виступають як кредитор і боржник, то в такому зобов'язанні можна виділити два юридичні об'єкти - дії кожного учасника, які вчиняються ним при виконанні функцій боржника. Наприклад, у договорі купівлі-продажу і продавець, і покупець водночас виступають боржниками, а саме: продавець зобов'язаний передати майно, а покупець зобов'язаний його оплатити. Таким чином, юридичними об'єктами водночас виступають дії з передачі майна (які здійснює продавець) та дії з оплати майна (які здійснює покупець).

Що стосується матеріального об'єкта, то в ряді зобов'язань за наявності двох юридичних об'єктів існує тільки один матеріальний об'єкт.

Зміст зобов'язань

Зміст зобов'язальних правовідносин, як і будь-яких інших цивільних правовідносин, утворюють суб'єктивні права та обов'язки його учасників. Разом з тим із ст. 509 ЦК України випливає особливість змісту зобов'язальних правовідносин, яка виявляється в тому, що правомочність кредитора набуває форми права вимоги, а обов'язок боржника має форму боргу як обов'язку виконання вимоги кредитора.

Оскільки зобов'язання є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб'єктивні права та обов'язки також майнового характеру, але зміст зобов'язання не завжди вичерпується правом вимагати вчинення виключно дій майнового характеру (або утримання від вчинення таких дій). Кредитор має право також вимагати вчинення і дій немайнового характеру.

Особливе місце у зобов'язальних відносинах посідають санкції. їх встановлюють з метою забезпечити захист відповідних правовідносин від порушення. Виходячи із загальних положень, які характеризують метод цивільно-правового регулювання, цивільно-правовий захист здійснюється в судовому порядку шляхом подання позову про відновлення порушеного майнового права. В такому розумінні цивільно-правовими санкціями в зобов'язанні вважаються будь-які примусові заходи, що охороняють зобов'язання в разі його порушення. Певною мірою цивільний позов є важливою формою санкції в її широкому тлумаченні.

3. підстави виникнення цивільних зобовязань.

Підставами виникнення зобов´язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов´язань, він лише зазна­чає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов´язання можуть виникати на підставі одного юридичного факту чи де­кількох. Юридичні факти не лише породжують ті чи інші зобов´язання, а і є підставою їх зміни чи припинення.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов´язання виника­ють з підстав, передбачених ст. 11 цього Кодексу. Тому, виходя­чи з норм чинного законодавства та сучасної практики, можна визначити перелік обставин, за яких виникають зобов´язання, а саме:

1)  із правочинів (у тому числі договорів), як передбачених за­коном, так і не передбачених законом, але таких, що не супере­чать йому;

2)  з актів органів державної влади або органів місцевого само­врядування;

3)  внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва, а також винаходів та інших результатів творчої, інтелектуаль­ної діяльності;

4)  внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а також придбан­ня або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

5)  внаслідок інших дій громадян та організацій;

6)  внаслідок подій, з якими закон пов´язує настання цивіль­но-правових наслідків.

Основною підставою виникнення зобов´язань є договір. Як юридичний факт договір належить до правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовується на виник­нення, зміну чи припинення цивільних прав та обов´язків. На підставі договору можуть виникати зобов´язання між різними суб´єктами: а) фізичними особами; б) юридичними особами;´ в) фізичними і юридичними особами.

Окрім договорів, підставою виникнення зобов´язань можуть бути також односторонні правочини. Наприклад, публічна обіцянка. У ЦК України перелік зобов´язань, що виникають з односто­ронніх позитивних дій, значно розширений. До них віднесено: вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення; рятування здоров´я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

Підставою виникнення зобов´язань можуть бути також ад­міністративні акти, якщо вони тягнуть за собою настання цивільно-правових наслідків.

Зобов´язання виникають також внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва а також винаходів та інших результатів творчої діяльності. В результаті таких юридичних фактів автори творів науки, літератури, мистецтва, винахідни­ки, володільці нематеріальних духовних благ набувають перед­бачені законом суб´єктивні права. Усі інші фізичні та юридич­ні особи зобов´язані утримуватися від порушення суб´єктивних прав авторів, винахідників. Такі зобов´язальні правовідносини мають абсолютний характер.

Заподіяння шкоди та інші неправомірні дії, як наприклад, на­буття, збереження чужого майна без достатніх підстав, створен­ня небезпеки (загрози) життю і здоров´ю фізичних осіб, а також їх майну та майну юридичних осіб за новим ЦК України також є підставами виникнення зобов´язань.

Події, з якими законодавець пов´язує цивільно-правові на­слідки, самі по собі не породжують зобов´язань, але є підста­вами виникнення обов´язків в рамках певних вже визначених зобов´язань.

Підставою виникнення зобов´язань може бути і судове рішен­ня. Так, якщо відповідно до ст. 10 ГПК України сторони пере­дадуть на розгляд господарського суду врегулювання розбіж­ностей, які виникли при укладанні договору, то рішення суду породжує обов´язок сторін укласти договір на визначених судом умовах.

4. суб’єкти цивільних зобов’язань.

Суб'єкти зобов'язання завжди конкретні.

Це кредитор і боржник. Кредитором називають особу, якій належить право вимоги. Боржник — особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Наприклад, за договором купівлі-продажу покупець вправі вимагати передачі йому речі тільки, як правило, продавцем, а останній зобов'язаний передати річ покупцеві. Таким чином, кредитор і боржник пов'язані між собою правами і обов'язками. Кредитор вправі свої вимоги пред'явити тільки боржникові. Він же виконує свої обов'язки кредитору. Іноді в зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників. Наприклад, кілька осіб спільно заподіяли шкоду. Тут на боці боржника (заподіювача) — кілька осіб. Інший приклад. Два кооперативи уклали договір підряду і зобов'язались виконати певну роботу за завданням замовника. Нарешті є зобов'язання, в яких беруть участь кілька кредиторів і кілька боржників. Отже, суб'єктний склад зобов'язань може характеризуватися множинністю кредиторів чи боржників або кредиторів і боржників.

Під третьою особою у зобов’язанні слід розуміти учасника цивільних правовідносин, який не є стороною (боржником або кредитором) у зобов’язанні.Третя особа пов’язана правовідносинами з одним із основних учасників зобов’язання, — кредитором або боржником.У випадку зобов’язань, виконуваних третіми особами, треті особи не набувають прав вимагати виконання стосовно боржника, який залишається зобов’язаним тільки перед своїм кредитором. Зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора..

5. множинність сторін в зобов’язанні.

Складними (зобов’язаннями з множиною осіб) є зобов’язання, де на якійсь зі сторін (або на обох сторонах) перебувають де­кілька осіб. Якщо в зобов’язанні є кілька кредиторів, це активна множина, якщо кілька боржників — пасивна множина, якщо де­кілька тих та інших — змішана множина осіб.

Залежно від характеру розподілу прав або обов’язків між де­кількома кредиторами чи боржниками розрізняють зобов’язання часткові, солідарні й субсидіарні.

При множинності осіб на боці боржника та (або) кредитора має місце часткове або солідарне зобов’язання. Такі зобов’язання можуть також виникати із договору.

Часткові зобов’язання — це правовідносини, в яких кожен боржник має виконати зобов’язання в певній частині, а ко­жен кредитор має право вимагати виконання певної частки зобов’язання.

За загальним правилом, якщо між сторонами існують зобов’язання, вони є частковими. У часткових зобов’язаннях кожен боржник має виконати зобов’язання в певній частині, а кожен кредитор має право вимагати виконання певної частки зобов’язання.

Солідарні зобов’язання — це правовідносини, в яких кожному кредиторові в повному обсязі належить право вимагати від будь-кого з боржників виконання зобов’язання в повному обсязі.

Субсидіарні зобов’язання — це правовідносини, в яких існують основний кредитор або боржник і додатковий кредитор (боржник). За загальним правилом між учасниками зобов’язання встановлюються й існують часткові зобов’язання.

6. заміна сторін в зобов’язанні.

За загальним правилом заміна осіб у зобов’язанні можлива в усіх випадках, крім тих, коли це заборонено договором або законом. Так, ст. 515 ЦК України не допускає заміну кредитора в зобов’язанні, яке нерозривно пов’язане з особою кредитора, зокрема в зобов’язаннях з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я чи смертю.

Заміна кредитора означає, що із зобов’язання вибуває колишній (первісний) кредитор і його замінює інша особа, що вступила в це зобов’язання. Це можливо в усіх випадках, крім тих, коли така заміна заборонена договором або законом. Так, ст. 515 ЦК України не допускає заміну кредитора у зобов’язанні, яке нерозривно пов’язане з особою кредитора. Наприклад, заборона передачі іншій особі права переважної купівлі частки у спільній частковій власності (ст. 362 ЦК України).

Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передачі своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги — цесії); правонаступництва, яке може бути як універсальним (наприклад, спадкування за загальними правилами), так і сингулярним, тобто частковим (наприклад, у деяких випадках реорганізації юридичних осіб); виконання обов’язку боржника поручителем, заставодавцем (майновим поручителем) або третьою особою (суброгація); в інших випадках, встановлених у законі. Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

На відміну від кредитора боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора (ст. 520 ЦК України). Заміна боржника у певних зобов’язаннях є можливою виключно за умов, якщо у нового боржника є правота дієздатність, необхідна для виконання обов’язку первісного боржника. Правочин щодо заміни кредитора, боржника у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги (обов’язок виконання) за яким передається новому кредиторові (боржникові) (ст. 513, 521 ЦК України). Доля засобів забезпечення, що існували до переведення боргу, вирішується диференційовано. Так, порука і встановлена іншою особою застава з переведенням боргу, як правило, припиняються. При цьому поручитель або заставодавець можуть стати гарантами виконання зобов’язання і новим боржником, але для цього необхідна їхня заново виявлена згода. Застава, що встановив первісний боржник, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 523 ЦК України). При цьому первісний боржник у зобов’язанні займає місце майнового поручителя (ст. 583 ЦК України). Уразі подальшої заміни боржника в зобов’язанні, забезпеченому такою заставою, остання припиняється. Щодо неустойки, завдатку, притримання, банківської гарантії, то вони при делегації зберігаються автоматично, оскільки збереження їх існування не порушує прав та інтересів інших.

7.поняття та основні засади виконання зобов’язань.

Виділяють такі принципи: а) реального виконання (ст. 622 ЦК); б) належного виконання (ст. 526 ЦК); в) добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК).

Принцип реального виконання зобов’язання передбачає, що боржник мас вчинити саме л дії, які складають зміст договору, тобто виконати зобов’язання в натурі. Кредитор зацікавлений саме у виконанні боржником обов’язку, визначеного договором, адже тільки це призведе до задоволення його потреб.

Принцип належного виконання зобов’язання закріплений у ст. 526 ЦК, згідно з якою зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому, виходячи із положень ст. 6 ЦК, виконання договірного зобов’язання, у першу чергу, має відповідати умовам договору.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав і інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

Як загальноправовий принцип справедливості означає, що право виступає як міра справедливості, як морально-правова домірність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення;

добросовісність слід розглядати як вірність з виконання своїх зобов'язань та повага і довіра до контрагентів за зобов'язаннями. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків;

розумність - це дії, що здійснила б у конкретній ситуації людина, яка має нормальний, середній рівень інтелекту, знання та життєвий досвід. Розумність — це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу)

8.Строк, місце та спосіб виконання зобов’язання.

Спосіб виконання договірного зобов’язання — це порядок вчинення боржником дій щодо виконання зобов’язання. Спосіб виконання договірного зобов’язання, зазвичай, визначається в договорі.

У більшості випадків здійснюється одноразове виконання договірного зобов’язання в повному обсязі. Виконання ж зобов’язання частинами вважається неналежним, якщо такій спосіб виконання прямо не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов’язку частинами, якщо це не відповідає його інтересам.

Строк договору (ст. 631 ЦК) та строк (термін) виконання договірного зобов’язання можуть не співпадати. Час виконання договірного зобов’язання може визначатися в договорі шляхом зазначення: 1) строку (періоду часу, протягом якого виконується зобов’язання); 2) терміну (дати виконання зобов’язання або події, яка неминуче має настати в майбутньому).

В першому випадку належним є виконання зобов’язання в будь-якій день зазначеного строку. У другій ситуації належним є виконання, яке здійснено у відповідний день (календарну дату) або з настанням відповідної події, наприклад, виконання договору перевезення вантажу з початком навігації.

Іноді строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений договором чи законом або визначений моментом пред’явлення вимоги. У цьому разі кредитор має право вимагати виконання договірного зобов’язання в будь-який час. При цьому боржнику для належного виконання надасться семиденний строк від дня пред’явлення вимоги кредитором. Договором або законом може бути встановлений обов’язок негайного виконання договірного зобов’язання чи передбачений інший строк, який надається боржникові для виконання. Дострокове виконання договірного зобов’язання можливе, якщо тільки інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Місце виконання зобов’язання, як правило, встановлюється в договорі. Якщо в договорі не вказано місце виконання, воно визначається відповідно до загальних положень, закріплених у ст. 532 ЦК.

Якщо місце виконання зобов’язання не зазначене в договорі та не виходить з самого змісту зобов’язання, то місцем виконання зобов'язання визнається місце проживання боржника — громадянина або місцезнаходження боржника — юридичної особи. Якщо внаслідок певних обставин первісне місце проживання або місцезнаходження боржника було змінене, про що кредитор був належним чином повідомлений, виконання зобов'зання має здійснюватися за новим місцем проживання або місцезнаходженням боржника. Якщо інше не передбачено законом або договором, у цьому випадку на боржника мають бути віднесені всі витрати, пов'язані зі зміною проживання або зміною місцезнаходження боржника. Однак з цього загального правила встановлені певні винятки:

1) зобов'язання, які стосуються передачі будівлі або іншої нерухомості (у власність, користування або з іншою правовою метою), виконуються в місцезнаходженні цієї будівлі або іншої нерухомості;

2) грошові зобов'язання (позика, інші грошові зобов'язання, зокрема обов'язок сплатити гроші, який випливає з договору купівлі-продажу або майнового найму) виконуються у місці проживання кредитора на момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитор змінив своє місце проживання і повідомив про це боржника, зобов'язання має виконуватися за новим місцем проживання кредитора з віднесенням на його рахунок усіх додаткових витрат, які пов'язані зі зміною місця виконання.