VIII-х ребра мають короткий ребровий хрящ, який закінчується в м’язах черевної стінки, і називаються коливними ребрами.

Кісткова частина ребра (реброва кістка) має передній – груднинний кінець і задній – хребтовий кінець.

На хребтовому кінці розрізняють головку ребра, на якій міститься суглобова поверхня головки ребра. Вона розділена на верхню і нижню частину гребенем головки ребра. За головкою ребра міститься шийка ребра, допереду від якої розташований горбок ребра. На горбку ребра є суглобова поверхня горбка для з’єднання із ребровою ямкою поперечного відростка хребця.

Хребтовий кінець ребра, переходячи в тіло ребра, утворює кут ребра. Тіло ребра має внутрішню і зовнішню поверхні, верхній та нижній краї. На внутрішній поверхні вздовж нижнього краю ребра міститься борозна ребра, де проходять судини і нерви.

Перше ребро має верхню і нижню поверхні, зовнішній і внутрішній краї. Кут ребра співпадає з горбком ребра. На верхній поверхні першого ребра міститься горбок переднього драбинчастого м’яза, допереду від якого знаходиться борозна підключичної вени, а дозаду – борозна підключичної артерії.

На зовнішній поверхні другого ребраміститься горбистість переднього зубчастого м’яза.

В одинадцятого і дванадцятого реберпередній кінець вільний, відсутній гребінь головки ребра і горбок ребра (ребро сполучається з відповідним хребцем лише головкою). На одинадцятому ребрі закінчується кут ребра.

Грудна клітка (compages thoracis s. thorax) за формою нагадує конус, основа якого обернена донизу. Грудна клітка має передню, задню та дві бічні стінки, а також два отвори – верхній і нижній. Передня стінка утворена грудниною, ребровими хрящами та передніми кінцями ребрових кісток. Бічна стінка утворена тілами ребер, а задня – хребтовими кінцями ребер (від головки до кутів) і грудними хребцями. Верхній отвір грудної клітки обмежений І грудним хребцем, першим правим і лівим ребрами і верхнім краєм ручки груднини. Нижній отвір грудної клітки ширший і знаходиться між ХІІ грудним хребцем, кінцями ХІ і ХІІ пар ребер, хрящами несправжніх ребер, що зростаються між собою і утворюють реброву дугу, та мечоподібним відростком груднини. Нижній отвір грудної клітки затягнутий м’язово-сухожилковою перетинкою – діафрагмою, крізь яку проходить стравохід, низхідна аорта, нижня порожниста вена та інші судини і нерви. Права і ліва хрящові реброві дуги утворюють підгрудинний кут. Між ребрами є одинадцять пар міжребрових просторів, напрям яких збігається з напрямом ребер.

Кістки верхньої кінцівки (ossa membri superioris) поділяються на кістки грудного пояса або кістки пояса верхньої кінцівки і кістки вільної частини верхньої кінцівки.

Грудний пояс включає в себе ключицю і лопатку.

Ключиця (clavicula) – це парна кістка S-подібної форми, яка має груднинний та надплечовий кінці, тіло ключиці, верхню та нижню поверхні. На нижній поверхні груднинного кінця ключиці міститься втиснення реброво-ключичної зв’язки, а на нижній поверхні надплечового кінця – конусоподібний горбок і трапецієподібна лінія. Груднинний кінець закінчується груднинною суглобовою поверхнею для з’єднання з ключичною вирізкою груднини, а надплечовий кінець закінчується надплечовою суглобовою поверхнею для з’єднання з надплечовим відростком відростком лопатки.

Лопатка (scapula) – парна плоска кістка, яка має реброву (передню) і задню поверхні; верхній, присередній і бічний краї; верхній, нижній, бічний кут та шийку лопатки. На задній поверхні лопатки доверху міститься ость лопатки, яка поділяє її на надостьову і підостьову ямки. Ость лопатки переходить у надплечовий відросток, на якому міститься ключична суглобова поверхня для з’єднання з ключицею і має кут надплечового відростка.

На верхньому краї лопатки міститься вирізка лопатки. Реброва поверхня лопатки сформована підлопатковою ямкою, в якій розташовується однойменний м’яз. На бічному куті лопатки міститься суглобова западина для з’єднання з головкою плечової кістки. Над суглобовою западиною нависає дзьобоподібний відросток. Над та під суглобовою западиною розташовані надсуглобовий та підсуглобовий горбки.

Вільна частина верхньої кінцівкиподіляється на плече, передпліччя і кисть.

Плечова кістка (humerus) є складовою частиною плеча і за будовою – довга трубчаста кістка, яка має проксимальний наросток або епіфіз, або проксимальний кінець і дистальний наросток, епіфіз або дистальний кінець та тіло плечової кістки, - діафіз.

На проксимальному епіфізі міститься головка плечової кістки, на якій знаходиться суглобова поверхня для з’єднання з лопаткою. Головка плечової кістки відокремлена від інших частин кістки анатомічною шийкою. Нижче від останньої на передньобічній поверхні плечової кістки розміщуються два горбки: латеральніше – великий горбок, а медіальніше та спереду – малий горбок, до яких прикріплюються мязи. Нижче великого і малого горбків знаходяться однойменні кісткові гребені: гребінь великого та гребінь малого горбка, між якими проходиться міжгорбкова борозна, в якій розміщується сухожилок довгої головки двоголового м’яза плеча. На межі між проксимальним епіфізом і тілом кістки розташована хірургічна шийка плечової кістки.

Тіло плечової кістки має передньоприсередню, передньобічну і задню поверхні; присередній і бічний краї. На верхній третині передньобічної поверхні тіла плечової кістки міститься дельтоподібна горбистість. Позаду останньої, на задній поверхні тіла плечової кістки, знаходиться борозна променевого нерва, що має спіралеподібний хід.

На дистальному епіфізі міститься виросток плечової кістки, а на ньому – блок плечової кістки, що розташований присередньо; збоку від блока – головочка плечової кістки. Над блоком плечової кістки допереду міститься вінцева ямка, а над головочкою – променева ямка. На задній поверхні навпроти цих ямок розташована ліктьова ямка. На краях дистального епіфіза плечової кістки містяться присередній та бічний надвиростки. Між присереднім надвиростком і блоком плечової кістки проходить борозна ліктьового нерва.

Епіконділіт - патологічний процес в основі якого лежать запально-дегенеративні зміни окістя присереднього надвиростка плечової кістки.

До кісток передпліччя (ossa antebrachii) відносять ліктьову і променеву кістки. При опущеній руці та супінації ліктьова кістка розміщується у присередньому відділі передпліччя (з боку п’ятого пальця – мізинця), променева – у бічному (з боку великого пальця). Кістки передпліччя відносяться до довгих трубчастих кісток.

Ліктьова кістка (ulna s.cubitus) має проксимальний наросток, епіфіз або проксимальний кінець і дистальний наросток, епіфіз, або дистальний кінець та тіло ліктьової кістки, - діафіз.

На проксимальному наростку ліктьової кісткивверху міститься ліктьовий відросток, а донизу і допереду від нього – вінцевий відросток. Між ними розташована блокова вирізка. На бічній поверхні проксимального наростка міститься вирізка променевої кістки для з’єднання з головкою променевої кістки. На тілі ліктьової кістки донизу від вирізки променевої кістки міститься гребінь мяза-відвертача. Дещо нижче від вінцевого відростка міститься горбистість ліктьової кістки.

Тіло ліктьової кістки має передню, задню і присередню поверхні; передній, задній і міжкістковий краї.

На дистальному наростку ліктьової кісткирозрізняють головку ліктьової кістки, яка має суглобовий обвід. З присереднього боку головки ліктьової кістки міститься шилоподібний відросток ліктьової кістки, який добре пальпується під шкірою.

Променева кістка (radius) є складовою частиною передпліччя і також належить до довгих трубчастих кісток. Має проксимальний наросток, епіфіз або проксимальний кінець і дистальний наросток, епіфіз або дистальний кінець та тіло променевої кістки, - діафіз.

На проксимальному наростку променевої кістки міститься головка променевої кістки з суглобовим обводом і з суглобовою ямкою. Головка переходить у шийку променевої кістки.

Тіло променевої кістки має передню, задню і бічну поверхні; передній, задній і міжкістковий краї та горбистість променевої кістки.

На дистальному наростку променевої кістки з латерального боку добре пальпується під шкірою шилоподібний відросток променевої кістки. з присереднього боку міститься вирізка ліктьової кістки для з’єднання із зап’ястковими кістками.

Кістки кисті (ossa manus) поділяються на зап’ясткові кістки, п’ясткові кістки і кістки пальців, або фаланги.

Зап’ясткові кістки (ossa carpi)утворюють проксимальний і дистальний ряди. В проксимальному ряді з боку досередини розташовані:

- човноподібна кістка;

- півмісяцева кістка;

- тригранна кістка;

- горохоподібна кістка.

У дистальному ряді з боку досередини розташовані:

- кістка-трапеція, яка має горбок кістки-трапеції;

- трапецієподібна кістка;

- головчаста кістка;

- гачкувата кістка, яка має гачок гачкуватої кістки.

Зап’ясткові кістки утворюють борозну зап’ястка.

П’ясткові кістки (ossa metacarpi) складаються з п’яти коротких кісток, кожна з яких має основу, тіло і головку.

На обернутих одна до одної поверхнях основ ІІ-V п‘ясткових кісток містяться суглобові поверхні для з’єднання між собою.

Кістки пальців, або фаланги (ossa digitorum s.phalanges) складаються з основи, тіла і головки. ІІ-Vпальці кисті мають проксимальну, середню і кінцеву фаланги.

Великий палець кисті; перший палець складається лише з проксимальної і кінцевої фаланги. Кінцеві фаланги на дистальному кінці мають горбистість кінцевої фаланги, на якій розміщується ніготь.

Кістки нижньої кінцівки (ossa membri inferioris) поділяються на кістки тазового пояса або пояса нижньої кінцівки і кістки вільної частининижньої кінцівки.

До тазового пояса відносять кульшові кістки.

Кульшова кістка (os coxae) складається з клубової кістки, лобкової кістки та сідничної кістки. В тій ділянці, де тіла усіх трьох кісток зростаються, утворюється кульшова западина, яка має півмісяцеву поверхню, ямку кульшової западини, край і вирізку кульшової западини. Кульшова кістка має затульний отвір та велику сідничу вирізку.

Клубова кістка (os ilium) складається з тіла і крила клубової кістки, а також має дугоподібну лінію. Крило клубової кістки доверху закінчується клубовим гребенем, на якому розрізняють зовнішню і внутрішню губи та проміжну лінію. Допереду клубовий гребінь закінчується верхньою передньою клубовою остю та нижньою передньою клубовою остю, а дозаду – верхньою задньою клубовою остю і нижньою задньою клубовою остю.

Внутрішня поверхня крила клубової кістки зайнята клубовою ямкою, а на сідничній поверхні містяться передня, задня та нижня сідничні лінії, до яких прикріплюються сідничні м’язи. На крижово-тазовій поверхні розташована вушко подібна поверхня для з’єднання з крижовою кісткою, а вище і дозаду від неї міститься клубова горбистість.

Лобкова кістка (os pubis) розміщена допереду від клубової кістки і ма\ тіло, верхню та нижню гілки. На місці переходу верхньої гілки лобкової кістки у її нижню гілку розміщена симфіз на поверхня.

На верхній гілці лобкової кістки міститься гребінь лобкової кістки, а допереду – лобковий горбок, який розташований на тілі лобкової кістки. При середньо від лобкового горбка до симфізної поверхні прямує короткий лобковий гребінь. Нижній край верхньої гілки лобкової кістки, який оточує затульний отвір, містить затульну борозну, яка обмежена переднім і заднім затульними горбками. Між лобковим горбком та кульшовою западиною над затульним отвором знаходиться затульний гребінь. На місці зрощення клубової кістки з лобковою кісткою розташоване клубово-лобкове підвищення.

Сіднича кістка (os ischii) має тіло і гілку сідничої кістки, дозаду і донизу від якої розташований сідничний горб. Над сідничним горбом розміщена сіднича ость, яка відокремлює велику сідничу вирізку від малої сідничої вирізки. Лобкова і сіднича кістки обмежовують затульний отвір.

До кісток вільної частини нижньої кінцівки належать: стегнова кістка, наколінок, кістки гомілки і кістки стопи.

Стегнова кістка (femur s. os femoris) є складовою частиною стегна і належить до довгих трубчастих кісток. Має проксимальний наросток, епіфіз або проксимальний кінець і дистальний наросток, епіфіз або дистальний кінець та тіло стегнової кістки, - діафіз.

На проксимальному наростку стегнової кісткиміститься головка стегнової кістки, на якій є суглобова поверхня головки для з’єднання з кульшовою западиною. На головці стегнової кістки розміщена ямка головки стегнової кістки. Дистальніше від головки стегнової кістки розрізняють шийку стегнової кістки, а дозаду – великий вертлюг, на якому розташована вертлюгові ямка і малий вертлюг. Дозаду вертлюги з’єднуються між собою міжвертлюговим гребенем, а допереду – міжвертлюговою лінією.

Передня поверхня тіло стегнової кістки гладка, а на задній поверхні розміщена шорстка лінія, яка складається з бічної і присередньої губ. Присередня губа доверху переходить у гребінну лінію, а бічна губа – у сідничну горбистість. Донизу ці губи розходяться і обмежовують підколінну поверхню.

На дистальному наростку стегнової кісткирозташовані бічний та присередній виростки, вище від яких містяться бічний та при середній надвиростки. Між бічним та присереднім виростками лежить між виросткова ямка, яка доверху і дозаду обмежована міжвиростковою лінією. На передній поверхні дистального наростка міститься наколінкова поверхня для з’єднання з наколінком.

Наколінок (patella) – губчаста сесамоподібна кістка, яка розміщена у товщі чотириголового м’яза стегна і має основу, верхівку наколінка, передню та суглобову поверхні.

Кістки гомілки (ossa cruris): при середньо розташована великогомілкова кістка, а збоку – малогомілкова кістка.

Великогомілкова кістка (tibia) є складовою частиною гомілки і належить до довгих трубчастих кісток. Має проксимальний наросток, епіфіз або проксимальний кінець і дистальний наросток, епіфіз або дистальний кінець та тіло великогомілкової кістки, - діаліз.

На проксимальному наростку великогомілкової кістки містяться присередній та бічний виростки, на яких розташована верхня суглобова поверхня, розділена між виростковим підвищенням. Міжвиросткове підвищення великогомілкової кістки складається з присереднього і бічного між виросткових горбків. Допереду і дозаду від міжвиросткового підвищення розташовані переднє та заднє міжвиросткові поля. Збоку і донизу на бічному виростку великогомілкової кістки розміщена малогомілкова суглобова поверхня для з’єднання з малогомілковою кісткою.

Тіло великогомілкової кістки має тригранну форму, на ньому розрізняють присередню, бічну і задню поверхні; присередній, міжкістковий і передній краї. На задній поверхні міститься лінія камбалоподібного м’яза. У верхній частині переднього краю тіла великогомілкової кістки розташована горбистість великогомілкової кістки.

На дистальному наростку великогомілкової кісткиз присередньої поверхні тіла великогомілкової кістки розміщена присередня кісточка, яка має кісточкову борозну та суглобову поверхню присередньої кісточки для з’єднання з надп’ятковою кісткою.

На бічній поверхні тіла великогомілкової кістки на її дистальному наростку розміщується малогомілкова вирізка для з’єднання із малогомілковою кісткою.

Малогомілкова кістка (fibula) є складовою частиною гомілки і належить до довгих трубчастих кісток. Має проксимальний наросток, епіфіз або проксимальний кінець і дистальний наросток, епіфіз або дистальний кінець та тіло малогомілкової кістки (діафіз).

На проксимальному наростку малогомілкової кістки є головка малогомілкової кістки, на якій розміщена суглобова поверхня головки малогомілкової кістки, що закінчується верхівкою головки малогомілкової кістки.

На тілі малогомілкової кістки розрізняють бічну, присередню і задню поверхні та передній, міжкістковий і задній краї. У верхній частині задньої поверхні розміщується присередній гребінь, який проходить косо зверху донизу і присередньо.

На дистальному наростку малогомілкової кісткиміститься бічна кісточка, на якій розмішена ямка бічної кісточки. На бічній кісточці є суглобова поверхня бічної кісточки для з’єднання з надп’ятковою кісткою, а позаду неї проходиться кісточкова борозна.

Кістки стопи (ossa pedis) поділяються на заплеснові кістки, плеснові кістки і кістки пальців, фаланги.

Заплеснові кістки (ossa tarsi)розташовані у два ряди: проксимальний і дистальний.

До проксимального ряду заплеснових кісток належать: надп’яткова кістка та п’яткова кістка.

Надп’яткова кістка має тіло, шийку та головку. Доверху на тілі надп’яткової кістки є блок надп’яткової кістки, який має верхню поверхню, бічну та при середню кісточкові поверхні.

П’яткова кістка має п’ятковий горб, який слугує для опори тіла людини і має присередній та бічний відростки.

Острога (шпора) п’яткової кістки – шилоподібний наріст на тілі п’яткової кістки на місці прикріплення сухожилка підошвового м’яза, який розташований на підошві. Частіше зустрічається у жінок з надлишковою вагою, які ходять на високих підборах і супроводжується пекучим болем.

До дистального ряду заплеснових кісток належать:

- човноподібна кістка;

- кубоподібна кістка;

- бічна клиноподібна кістка;

- проміжна клиноподібна кістка;

- присередня клиноподібна кістка.

Плеснові кістки (ossa metatarsi) – це п’ять коротких трубчастих кісток, які мають проксимальний і дистальний епіфізи та тіло (діафіз).

На проксимальному наростку плеснових кістокрозміщена основа плеснової кістки.

На дистальному наростку плеснових кістокзнаходиться головка плеснової кістки.

Між наростками розташоване тіло плеснової кістки.

Кістки пальців; фаланги (ossa digitorum; phalanges) складаються із проксимальних, середніх та кінцевих фаланг. На кінцевій фаланзі міститься горбистість, на якій розміщується ніготь.

Кістки пальців мають основу, тіло і голівку фаланги.

Великий палець стопи має лише проксимальну та кінцеву фаланги.

Синдактилія – зрощення сусідніх одного або декількох пальців.

Ахейрія – повна відсутність кісті.

Олігодактілія – зменшення кількості пальців.

Полідактілія – збільшення кількості пальців.

Макродактілія – надмірно довгі пальці.

Мікродактілія – надмірно короткі пальці.

Арахнодактілія – довгі, тонкі пальці, які нагадують лапи павука.

Вилоподібна або розщеплена кисть (клешня рака) – відсутність декількох пальців і відповідно п’ясткових кісток.

Череп (cranium)

Орієнтування черепа у просторі: череп поставити по відношенню до себе, тобто лобову кістку спрямувати допереду, а потиличну – дозаду. Вигляд черепа зверху позначається як верхня, або вертикальна норма, знизу – нижня, або основна норма, спереду – лицева, або лобова норма, ззаду – потилична норма, збоку – бічна норма. У черепі розрізняють зовнішню основу черепа і внутрішню основу черепа, а також склепіння черепа. Границею між склепінням і основою на зовнішній поверхні черепа є умовна лінія, що проходить від зовнішнього потиличного виступу вбік, вздовж верхньої каркової лінії до надсоскоподібного гребеня, далі – підскроневого гребеня і доверху – вздовж виличного відростка лобової кістки та надочноямкового краю досягає лобово-носового шва.

Череп поділяється на дві частини: мозковий череп і лицевий череп.

Кістки черепа (ossa cranii)

І. Кістки мозкового черепа:

ІІ. Кістки лицевого черепа:

1) непарні:

а) потилична кістка

б) клиноподібна кістка

в) лобова кістка

г) решітчаста кістка

2) парні:

а) тім’яна кістка

б) скронева кістка

1) непарні:

а) нижня щелепа

б) під’язикова кістка

в) леміш

2) парні:

а) верхня щелепа

б) піднебінна кістка

в) носова кістка

г) сльозова (слізна) кістка

д) вилична кістка

є) нижня носова раковина

Кістки мозкового черепа (ossa neurocranii; ossa cranii cerebralis) утворюють основу черепа та склепіння черепа.

Основа черепа поділяється на внутрішню та зовнішню основу черепа і утворена лобовою, решітчастою, клиноподібною, скроневими і потиличними кістками.

На внутрішній основі черепа розміщені передня, середня та задня черепні ямки.

Склепіння черепа утворене потиличною лускою, лусковою частиною скроневої кістки, лобовою лускою та тім’яними кістками.

Потилична кістка (os occipitale)складається із потиличної луски, бічних і основної частин. Потилична луска на зовнішній поверхні має зовнішній потиличний виступ, від якого донизу відходить зовнішній потиличний гребінь. Справа і зліва від потиличного виступу містяться верхня каркова лінія, а дещо нижче – нижня каркова лінія, ще може бути найвища каркова лінія. Потилична луска має соскоподібний та ламбдоподібний краї. На внутрішній або мозковий поверхні потиличної луски розташоване хрестоподібне підвищення, в центрі якого є внутрішній потиличний виступ, від якого донизу відходить внутрішній потиличний гребінь. Від останнього доверху прямує борозна верхньої стрілової пазухи, донизу – борозна потиличної пазухи, в боки – борозна поперечної пазухи. Борозни хрестоподібного підвищення поділяють внутрішню поверхню потиличної луски на чотири ямки: дві верхні мозкові та дві нижні мозочкові. У борознах пазух знаходяться венозні пазухи твердої оболони головного мозку, по яких відбувається відтік крові від мозку. У ділянці хрестоподібного підвищення пазухи твердої оболони зливаються (стік пазух).

Бічні частини потиличної кістки обмежовують з боків великий отвір і на зовнішній поверхні містять потиличні виростки, дозаду від кожного з них є виросткова ямка та виростковий канал, а в основі потиличних виростків є канал під’язикового нерва. На зовнішньому краї бічної частини потиличної кістки є яремна вирізка, яка обмежовує позаду яремним відростком. На внутрішній поверхні бічної частини потиличної кістки розташовані борозна сигмоподібної пазухи, яремні горбки та яремні відростки.

На основній частині потиличної кістки донизу міститься глотковий горбок, а верхня поверхня (мозкова поверхня) утворює схил, по боках від якого розташована борозна нижньої кам’янистої пазухи.

Тім’яна кістка (os parietale) – парна плоска кістка, яка має лобовий, потиличний, соскоподібний і клиноподібний кути, а також потиличний, лусковий, стріловий та лобовий краї.

Лобова кістка (os frontale) належить до повітроносних кісток і складається з чотирьох частин: лобової луски, парної очноямкової і носової частин. На зовнішній поверхні лобової луски містяться лобові горби, нижче від яких проходять надбрівні дуги, а між ними знаходиться надперенісся. Скронева поверхня лобової луски відмежована скроневою лінією. У ділянці зовнішнього відділу надочноямкового краю визначається виличний відросток, який з’єднується з виличною кісткою. На внутрішній поверхні лобової луски посередині розташований лобовий гребінь, який закінчується донизу сліпим отвором. Доверху лобовий гребінь продовжується в борозну верхньої стрілової пазухи.

Очноямкова частина лобової кістки своєю очноямковою поверхнею утворює верхню стінку очної ямки. В бік від очноямкової частини лобова кістка переходить у виличний відросток, на якому з внутрішньої поверхні розміщена ямка сльозової залози. З присереднього боку на очноямковій частині лобової кістки розташована блокова ость та блокова ямка. Очноямкова частина лобової кістки відокремлюється від лобової луски надочноямковим краєм, на якому розташована надочноямкова вирізка, іноді надочноямковий отвір та лобова вирізка, іноді лобовий отвір. Одна очноямкова частина лобової кістки відокремлена від іншої решітчастою вирізкою.

Носова частина лобової кістки оточує решітчасту вирізку. В передній частині останньої розмішені отвори лобових пазух, пор одному з кожного боку носової ості, яка виступає в передньому відділі носової частини і бере участь в утворенні кісткової частини носової перегородки.

Лобова кістка належить до повітроносних кісток, тому що вона має порожнини – дві лобові пазухи, які заповнені повітрям. Пазухи проектуються на передню поверхню лобової кістки в ділянці надперенісся і прилягають до верхніх стінок очних ямок. Кожна лобова пазуха сполучається з носовою порожниною за допомогою отвора лобової пазухи і відкривається у середній носовий хід через решітчасту лійку. Права лобова пазуха від лівої лобової пазухи розділяються перегородкою лобових пазух.

Фронтальний синуїт (фронтит) – запалення слизової оболонки лобової пазухи. Часто є ускладненням гнійничкових захворювань носогубного трикутника.

Клиноподібна кістка (os sphenoidale) – непарна, належить до повітроносних кісток, має тіло, великі та малі крила, крилоподібні відростки.

На верхній поверхні тіла клиноподібної кістки розміщене турецьке сідло, яке позаду обмежоване спинкою сідла. Остання має доверху парний задній нахилений відросток. Дно турецького сідла займає гіпофізна ямка, допереду від якої розміщується горбок сідла. Перед горбком сідла розташована передперехресна борозна, яка переходить у зорові канали. Попереду передперехресної борозни розташований клиноподібний випин. Між собою ці структури розділені клиноподібним кантом. З боків від турецького сідла розташована парна сонна борозна, яка обмежована збоку клиноподібним язичком.

На передній поверхні тіла клиноподібної кістки розташований клиноподібний гребінь, який допереду з’єднується з перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки, а донизу переходить у клиноподібний дзьоб. Всередині тіла клиноподібної кістки розташована клиноподібна пазуха, в якій міститься перегородка клиноподібної пазухи і яка через отвір клиноподібної пазухи відкривається у верхній носовий хід. Отвір клиноподібної пазухи оточений клиноподібною раковиною.

На верхній поверхні великих крил послідовно розміщуються три отвори: досередини і допереду знаходиться круглий отвір, дозаду і латеральніше – овальний, а ще далі дозаду та вбік – невеликий остистий отвір.

Велике крило має мозкову, скроневу, підскроневу, верхньощелепну та очноямкову поверхні, а також виличний, лобовий, тім’яний і лусковий краї. На скроневій поверхні великого крила розміщений підскроневий гребінь. Збоку від основи крилоподібного відростка на великому крилі є борозна слухової труби. Велике крило закінчується донизу остю клиноподібної кістки.

Малі крила закінчуються дозаду передніми нахиленими відростками, біля основи яких є зорові канали. Між малими і великими крилами утворюється верхня очноямкова щілина.

Крилоподібні відростки складаються з присередньої та бічної пластинок, між якими в нижній частині міститься крилоподібна вирізка. Остання у верхній частині переходить в крилоподібну ямку. Присередня пластинка донизу закінчується крилоподібним гачком. В основі крилоподібних відростків проходить крилоподібний канал, на задній поверхні основи є човноподібна ямка.

Сфероїдальний синуїт або сфеноїдит – запалення слизової оболонки клиноподібної пазухи.

Скронева кістка (os temporale) має три частини: лускову, кам’янисту та барабанну, а також потиличний, тімяний і клиноподібний краї.

Лускова частина скроневої кістки має тім’яний край, на якому ззаду є тім’яна вирізка, клиноподібний край, скроневу та мозкову поверхні. На скроневій поверхні лускової частини скроневої кістки є виличний відросток, в основі якого розташована нижньощелепна ямка із суглобовою поверхнею для з’єднання з головкою нижньої щелепи. На зовнішній поверхні скроневої поверхні вище від виличного відростка доверху спрямована борозна середньої скроневої артерії. Дещо вище від зовнішнього слухового ходу на лусковій частині містяться надходова ямочка та надходова ость. На мозковій поверхні лускової частини наявні втиснення звивин, мозкові випини та артеріальні борозни.

Барабанна частина скроневої кістки оточує з трьох боків зовнішній слуховий отвір та зовнішній слуховий хід.

Кам’яниста частина скроневої кістки має вигляд тригранної піраміди. Верхівка кам’янистої частини спрямована допереду і присередньо, а основа – в протилежний бік.

Кам’яниста частина має передню, задню і нижню поверхні та передній, верхній і задній краї. В основі кам’янистої частини між лабіринтом та зовнішнім слуховим ходом розміщена барабанна порожнина, яка заповнена повітрям, вистелена слизовою оболонкою і містить слухові кісточки.

На задній поверхні кам’янистої частини розташований внутрішній слуховий отвір, який веде у внутрішній слуховий хід. На нижній поверхні кам’янистої частини містяться шило-соскоподібний отвір, шилоподібний відросток, яремна ямка, каналець завитки та ін.

На верхівці кам’янистої частини є внутрішній отвір сонного каналу, а на межі з лусковою частиною – м’язово-трубний канал.

До кам’янистої частини належить соскоподібний відросток, присередньо він обмежований соскоподібною вирізкою, медіальніше якої розташована борозна потиличної артерії. На мозковій поверхні соскоподібного відростка проходить борозна сигмоподібної пазухи. У середині соскоподібний відросток складається із соскоподібних комірок, які відкриваються у печеру, а остання – в барабанну порожовінину.

Решітчаста кістка (os ethmoidale) – є кісткою мозкового і лицевого черепа. Належить до повітроносних кісток. Складається з перпендикулярної та дірчастої пластинок і решітчастих лабіринтів. Перпендикулярна пластинка закінчується доверху півнячим гребенем; крила півнячого гребеня обмежовують сліпий отвір.

До дірчастої пластинки з боків прилягає решітчастий лабіринтрешітчастої кістки, який з боку обмежовується очноямковими пластинками. Решітчастий лабіринт складається з передніх, середніх та задніх решітчастих комірок. Найбільша комірки має назву решітчастий пухир. Від переднього відділу решітчастого лабіринта відходить гачкуватий відросток, який розміщується паралельно зі середньою носовою раковиною і латерально від неї. Між гачкуватим відростком та решітчастим пухирем, який розташовується вище від гачкуватого відростка, утворюється вузький хід, що називається решітчастою лійкою. В останню відкривається лобова пазуха, верхньощелепна пазуха та передні і середні решітчасті комірки решітчастого лабіринта. Решітчаста лійка продовжується донизу і при середньо в отвір – півмісяцеву щілину, який безпосередньо відкривається в середній носовий хід. До решітчастого лабіринту прикріплюється верхня і середня носові раковини, між якими проходить верхній носовий хід. Інколи зустрічається найвища носова раковина.

Етмоїдальний синуїт або етмоїдит – запалення слизової оболонки комірок решітчастого лабіринта.

До кісток лицевого черепа належать: верхня щелепа, вилична кістка, носова кістка, піднебінна кістка, сльозова кістка, леміш, більша частина решітчастої кістки, нижня щелепа та нижня носова раковина.

Верхня щелепа (maxilla) – парна кістка, належить до повітроносних кісток, має тіло верхньої щелепи і чотири відростки: лобовий, виличний, комірковий і піднебінний.

Комірковий відросток має коміркову дугу, на якій розміщені зубні комірки для коренів зубів. Піднебінний відросток – це горизонтальна пластинка, яка бере участь в утворенні більшої частини твердого піднебіння.

На тілі верхньої щелепи розрізняють чотири поверхні: передню, очноямкову, підскроневу та носову. Очноямкова поверхня утворює нижню стінку очної ямки. На носовій поверхні міститься верхньощелепний розтвір, що веде у верхньощелепну (Гаймора) пазуху, яка вистелена слизовою оболонкою і заповнена повітрям. Ця пазуха відкривається у середній носовий хід.

Верхньощелепний синуїт син. гайморит – запалення слизової оболонки верхньощелепної пазухи.

Піднебінна кістка (os palatinum) – парна кістка, бере участь в утворенні стінок носової і ротової порожнин, очної та крило-піднебінної ямок. Має горизонтальну та перпендикулярну пластинки.

Горизонтальна пластинка, з’єднуючись із одноіменною пластинкою протилежної піднебінної кістки, бере участь в утворенні кісткового піднебіння. Перпендикулярна пластинка піднебінної кістки відходить від горизонтальної пластинки доверху під прямим кутом і входить до складу бічної стінки носової порожнини. У піднебінній кістці розрізняють три відростки: пірамідний, очноямковий та клиноподібний.

Нижня щелепа (mandibula) – непарна кістка, має тіло і дві гілки. Тіло нижньої щелепи складається з основи нижньої щелепи та коміркової частини. Коміркова частина тіла нижньої має коміркову дугу із зубними комірками. Основа нижньої щелепи допереду на зовнішній поверхні має підборідний виступ, нижче від якого є парний підборідний горбок. Гілка нижньої щелепи – парна, відходить від тіла нижньої щелепи під тупим кутом нижньої щелепи.

На куті нижньої щелепи ззовні (на зовнішній поверхні) розташовані жувальна горбистість, а зсередини (на внутрішній поверхні) – крилоподібна горбистість для прикріплення однойменних м’язів. Дещо вище від крилоподібної горбистості є отвір нижньої щелепи, який обмежований язичком нижньої щелепи. Отвір нижньої щелепи веде в канал нижньої щелепи, який прямує всередині уздовж тіла нижньої щелепи та закінчується на його зовнішній поверхні підборідним отвором. Гілка нижньої щелепи містить передній – вінцевий відросток та задній – виростковий відросток, які спрямовані доверху. Між вінцем і виростковим відростками є вирізка нижньої щелепи. Виростковий відросток закінчується головкою нижньої щелепи, яка розміщується над шийкою нижньої щелепи. На передній поверхні розташована крилоподібна ямка.

Нижня щелепа – єдина кістка черепа, яка бере участь у формуванні суглоба.

Вилична кістка (os zygomaticum)- парна, має два відростки: лобовий та скроневий; бічну, скроневу та очноямкову поверхні.

Носова кістка (os nasale) – парна, своїм присереднім краєм з’єднується з такою ж кісткою протилежної сторони і утворює кісткову частину спинки носа.

Сльозова кістка (os lacrimale) – парна, утворює передню частину при середньої стінки очної ямки.

Нижня носова раковина (concha nasalis inferior) – тонка (парна) шорстка пластинка, яка має тіло та три відростки (сльозовий, верхньощелепний і решітчастий) і розмежовує середній і нижній носові ходи.

Леміш (vomer) – непарна кістка, розташована у носовій порожнині і разом із перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки утворює кісткову частину носової перегородки щитоподібним хрящом гортані.

Під’язикова кістка має тіло та дві пари рогів. Тіло під’язикової кістки має вигляд зігнутої пластинки: задня поверхня увігнута, а передня поверхня – випукла. Від тіла під’язикової кістки справа та зліва відходять потовщені на кінцях великі роги, які спрямовані дещо доверху і дозаду, та малі роги, які коротші та спрямовані доверху, дозаду і вбік.

У новонародженої дитини є сполучнотканинні ділянки склепіння черепа – тім’ячка (fonticuli):

- переднє (лобове) тім’ячко - найбільше, має ромбоподібну форму, знаходиться між двома частинами лобової кістки і тім’яними кістками, заростає наприкінці 2-го року життя;

- заднє (потиличне) тім’ячко – трикутної форми, знаходиться між тімяними кістками і потиличною, заростає на 2-му місяці життя;

- клиноподібне (передньобічне) тім’ячко – парне, знаходиться в місці з’єднання великого крила клиноподібної кістки з лобовою, тім’яною та скроневою кістками, заростає на 2-3 місяці життя;

- соскоподібне (задньобічне) тім’ячко – парне, знаходиться між скроневою, тім’яною і потиличною кістками, заростає на 2-3-му місяці життя.

Анатомія(гр.anatome – розтинання) – це наука про будову, розвиток та форму організму людини.

Тіло людини виникло в процесі еволюції тварин – філогенезу (розвиток). Вивчення відмінності та подібності органів тварин та людини займається порівняльна анатомія.

Процес індивідуального розвитку людини – онтогенезу вивчає вікова анатомія, зокрема ембріологія. Форму тіла людини та окремих його органів вивчає пластична анатомія. Матеріали нормальної анатомії базуються на середньостатичних даних про розмір та положення органів людини. Середньостатичні показники подаються для дорослої людини чоловічої статі, середньої ваги та росту. Невеликі індивідуальні відхилення від норми називаються варіаціями. Значні та стійкі природженні відхилення звуться аномаліями. Уражені хворобою органи та тканини вивчає патологічна анатомія. Взаєморозташування органів у різних ділянках тіла людини розглядає топографічна анатомія. Структуру органів за допомогою мікроскопа вивчає мікроскопічна анатомія, яка тісно пов’язані з гістологією – наука про тканини людини. Наука про клітини – цитологія.

Методами анатомічного дослідження: є соматоскопія, антропометрія, макро-та мікроскопічне препарування, виготовлення топографічних зрізів, гістологічний та гістохімічний метод, променеві метоли дослідження (рентгенологічний, комп’ютерно-томографічний, магнітно-резонансний, ультразвуковий).

Орган – це анатомічна структура, побудована з різних тканин, серед яких переважають одна або декілька, що об’єднані певною функцією. Органи мають визначену форму, будову, функцію, розвиток та положення в організмі.

Система органів – це сукупність органів, подібних за походженням, будовою та функціями, об’єднує частини організму людини в єдине ціле і забезпечує його зв'язок з навколишнім середовищем. Існує також термін апарат, що об’єднує окремі органи та системи органів за функцією. Системи та апарати складають цілісний організм. При вивченні окремих органів важливо сприймати організм людини як єдине ціле.

Епітеліальна тканина

Епітеліальна тканина, або епітелій, філогенетично є однією з найстаріших серед тканин, які першими з'явилися на початку еволюції багатоклітинних організмів. Вона розвивається з усіх зародкових листків — ектодерми (епітелій шкіри), ендодерми (епітелій печінки), мезодерми (епітелій ниркових канальців). Епітеліальна тканина входить до складу майже всіх органів, зумовлюючи значною мірою специфіку будови та функції. Із цієї тканини побудовано більшість залоз. У зв'язку з цим виділяють покривний та залозистий епітелій.

Будова різних видів епітеліальних тканин значно варіює, проте є декілька спільних ознак, характерних для всіх видів епітелію:

• епітеліальні клітини об'єднуються й утворюють пласти, які відмежовують навколишнє та внутрішнє середовище;

• епітеліальні клітини лежать на базальній мембрані;

• між клітинами майже відсутня міжклітинна речовина;

• виражена полярна диференціація клітин;

• відсутні кровоносні судини, живлення епітелію здійснюється через базальну мембрану;

• епітеліальні клітини мають велику здатність до регенерації.

Класифікація епітеліальних тканин

Існує два принципи класифікації епітелію:

1) філогенетична — згідно з цією класифікацією розрізняють епітелій таких типів: шкірний, кишковий, нирковий, серозних порожнин (целомічний), нервових структур (епендимогліальний), судин (ангіодермальний);

2) морфофункціональна.

Епітеліальна тканина виконує ряд важливих функцій:

• захисну, тобто захищає тканини, що лежать під епітелієм, від механічних, хімічних, інфекційних, світлових ушкоджень;

• бере участь в обміні речовин, тобто через цю тканину здійснюється всмоктування та виділення речовин;

• секреторну, яку виконує залозистий епітелій.

Сполучна тканина

Сполучна тканина розвивається з одного ембріонального .листка — мезенхіми — і складається з клітин та добре розвинутої міжклітинної речовини, яка містить волокна та основну аморфну речовину. Міжклітинна речовина може бути рідкої консистенції (кров та лімфа), щільної (волокниста сполучна тканина) та твердої (кісткова тканина).

Сполучна тканина входить до складу всіх органів, зокрема шкіри, хрящів, скелета тощо, загалом вона становить близько 50% маси тіла.

Функції сполучної тканини: опорна, трофічна, захисна, пластична, формоутворювальна, механічна, кровотворна.

1. Одношаровий лускатий епітелій

Під час мікроскопії необхідно звернути увагу на форму клітини з нерівними, хвилястими краями (межі клітин добре окреслені після їхньої імпрегнації сріблом), що утворює характерний для епітеліальної тканини клітинний пласт. У кожній клітині мезотелію можна визначити ядро круглої або овальної форми, іноді виявляють клітини з декількома ядрами, які утворюються за рахунок амітотичного поділу ядер. Іноді ядра епітелію немовби лежать на перехрещенні клітинних меж. Це або ядро епітеліальних клітин другого нижнього шару, або ядра сполучнотканинних клітин.

2. Одношаровий призматичний та кубічний епітелій.

Під час мікроскопії необхідно звернути увагу на те, що ядра клітин кубічного епітелію округлі, розташовані приблизно в центрі клітини, а в призматичному — у базальному відділі. Базальною поверхнею епітеліальні клітини обернені до сполучної тканини і розташовані на базальній мембрані, а апікальною — у просвіт канальця.

3. Одношаровий багаторядний війчастий епітелій.

Під час мікроскопії необхідно звернути увагу на те, що всі клітини розташовані на базальній мембрані, висота та форма епітеліальних клітин різні. Апікальна поверхня деяких із них має війки, тому ці клітини виконують функцію переміщення різноманітних частинок (пил, мікроорганізми тощо) вздовж поверхні епітелію, а в інших келихоподібних клітинах ядра інтенсивно забарвлені й здавлені слизовими включеннями, які необхідні для забезпечення нормальної діяльності війок та самоочищення від сторонніх тіл, що потрапляють на слизову оболонку дихальних шляхів під час вдиху.

4. Багатошаровий незроговілий лускатий епітелій.

Під час мікроскопії необхідно звернути увагу на різноманітну будову клітин у різних шарах епітелію (вертикальний анізоморфізм) і на те, що тільки базальний шар, який утворений клітинами призматичної форми, із заокругленими апікальними кінцями та ядрами, що лежать ближче до апікального кінця, прилягає до базальної мембрани, на відміну від одношарового епітелію.

5. Багатошаровий зроговілий лускатий епітелій.

Під час мікроскопії необхідно звернути увагу на взаємороз-ташування епітеліального шару та сполучної тканини, яка глибоко проникає в товщу епітелію, утворюючи сосочки, багаті на кровоносні судини. Необхідно розрізняти такі шари епідермісу:

• ростковий, який складається із клітин призматичної форми та утворює базальний шар. Клітини неправильної форми розташовані кількома рядами, утворюючи шар шипуватих клітин;

• зернистий, який складається із 2—3 рядів сплощених клітин, що містять зерна кератогіаліну;

• блискучий, у клітинах якого міститься елеїдин, тому шар має вигляд гомогенної блискучої смужки;

• роговий, який складається з рогових лусочок, заповнених кератином та пухирцями повітря.