1. Довгі кістки:

а) трубчасті (наприклад: плечова і стегнова кістки, кістки передпліччя та гомілки);

б) губчасті (ребра, груднина).

Довга трубчаста кістка має видовжену середню частину – тіло або діафіз, циліндричної або тригранної форми і два стовщені кінці (наростки) або епіфізи. Наближений до тулуба наросток називають ближчим, або проксимальним, а протилежний – дальшим (кінцевим), або дистальним. Ділянка трубчастої кістки, що розташована між діафізом і епіфізом, називається метафізом. У дітей та підлітків метафіз утворений з метафізарного хряща, який є джерелом росту кістки у довжину. Поступово з віком хрящ замінюється кісткою. Вирости на епіфізах називають приростками або апофізами.

2. Короткі кістки:

а) трубчасті (п’ясткові та плеснові кістки, фаланги пальців);

б) губчасті кістки (зап’ясткові та заплеснові кістки).

3. Плоскі кістки:

а) кістки черепа (лобова і тім’яна кістки);

б) кістки поясів кінцівок (лопатка, кульшова кістка).

4. Повітроносні кістки – мають порожнину (повітроносні комірки або пазухи), які заповнені повітрям (наприклад, верхня щелепа, лобова, решітчаста та клиноподібна кістки).

5. Атипові кістки або змішані кістки – вони складаються з частин, що мають різну будову і форму схожу на вищевказані групи або бувають різні за розвитком та мають елементи плоских кісток, а значна їх частина представлена губчастою кістковою тканиною. Наприклад, хребці, в яких тіло хребця за формою (і за будовою) належить до коротких губчастих кісток, а друга та відростки – до плоских кісток. Прикладом є ключиця (груднинний кінець розвивається енхондрально, а середина і надплечовий кінець – ендесмально), скронева кістка (за будовою повітроносна, розвивається енхондрально та ендесмально.

6. Сесамоподібні кістки, які містяться в товщі сухожилків і належать до допоміжного апарату м’язів (наприклад, найбільші з них – наколінок, горохоподібна кістка).

Кістка як орган. Кістка (os) як орган складається з різних тканин: основної – власне кісткової, а також хрящової, кровотворної, жирової, її пронизують судини і нерви. Кісткова тканина складається з клітинних елементів та основної (міжклітинної) речовини. Серед усіх тканин організму міжклітинна речовина кістки вирізняється високим вмістом неорганічних речовин, що забезпечує механічну міцність скелета. Знежирена, відбілена та висушена кістка (мацерована) на 1/3 складається з органічних речовин, які отримали назву “осеїн” і на 2/3 – з неорганічних (макро- та мікроелементи).

Хімічний склад кісток. У живому організмі кістка містить до 50% води, 28,15% органічних речовин, в тому числі 15,75% жиру і 21,85% неорганічних речовин, які представлені сполуками кальцію, фосфору, магнію та інших елементів.

Якщо опустити кістку в кислоту, то солі розчиняться, а органічна речовина залишиться. Таку кістку можна зав’язати у вузол і вона не зламається. Якщо кістку спалити, то органічна речовина згорить, а солі залишаться і така кістка буде твердою, але крихкою. Саме наявність як органічних, так і неорганічних одночасно спричинює міцність та пружність кісток.

Таким чином, міцність кістки (механічні властивості) забезпечується фізико-хімічною єдністю органічних та неорганічних речовин, а також конструкцією кісткової тканини.

Внутрішня будова кістки. Кожна кістка складається із щільної та губчастої кісткової речовини, співвідношення яких є неоднаковим у різних кістках і навіть в межах однієї кістки. Універсальною структурною одиницею зрілої кісткової тканини є кісткова пластинка, яка в губчастій речовині формує трабекули, а в щільній – остеони.

Остеон утворений концентричними пластинками, що обмежовують центральний канал, в якому проходять судини і нерви. Остеони в щільній речовині розміщуються впорядковано та орієнтовані відповідно до найбільшого навантаження на кістку. Щільна кісткова речовина розміщується завжди на поверхні кісток і утворює товстий шар у діафізах довгих кісток та тонкий зовнішній шар в їх епіфізах, а також в губчастих і плоских кістках. Губчаста кісткова речовина зазвичай розміщена всередині кістки. У цій речовині кісткові пластинки формують трабекули, що мають різний напрямок та обмежують комірки, які заповнені червоним кістковим мозком. Існує різновид губчастої речовини – губчатка або диплоє. Вона знаходиться в кістках склепіння черепа між зовнішньою та внутрішньою пластинками щільної речовини. Всередині довгих кісток є кістковомозковий канал, який у внутрішньоутробному періоді та в новонароджених заповнений червоним кістковим мозком, а в подальшому він замінюється на жовтий кістковий мозок.

Зовні кістка, за винятком суглобових поверхонь, вкрита окістям (periosteum). Окістя складається з поверхневого волокнистого шару, утвореного пучками колагенових волокон та глибокого остеогенного шару (в ньому розміщені остеобласти та остеокласти). За рахунок окістя, яке пронизане судинами, здійснюється живлення кісткової тканини: клітинні; клітинні елементи остеогенного шару забезпечують ріст кістки у товщину та її регенерацію. Суглобові поверхні кістки вкриті суглобовим хрящем. Між епіфізом та діафізом трубчастих кісток міститься хрящова пластинка росту (епіфізарна), за рахунок якої кістка росте в довжину.

Як вищезазначено, у своєму розвитку кістки послідовно проходять три стадії: перетинчасту (мезенхімну, сполучнотканинну), хрящову та кісткову. Виняток складають плоскі кістки (склепіння черепа), які розвиваються без стадії хряща. Осифікація (скостеніння) здійснюється послідовно з первинних, вторинних та додаткових точок (ядер) скостеніння, які зливаються, а хрящові прошарки між ними зникають – перихондральне скостеніння. Це відбувається вже після народження. Як правило, в 21-25 роки закінчується процес росту і синостозування (зростання) частин кісток скелета. У новонародженої дитини нараховується 350 кісток, які в процесі життя зростаються одна з одною і після 25 років кісток стає біля 206. У довжину короткі і довгі (трубчасті) кістки перестають рости в дівчат у 16 років, у хлопців – 18 років. Периостальне скостеніння відбувається шляхом нашарування молодих кісткових клітин (аппозиція), формуючи кісткову пластинку. При цьому кістка росте в товщину. Навколо кровоносних судин кісткові клітини відкладаються концентричними рядами, утворюючи кісткові канальці. Отже, за рахунок окістя кістка росте в товщину. Одночасно кісткова тканина починає утворюватись всередині хряща, в який проростають кровоносні судини і хрящ починає руйнуватись. Випрямляючись тяжі кісткових клітин формують на місці внутрішніх шарів хряща типову губчасту кісткову речовину – енхондральне скостеніння. У трубчастих кістках (довгих та коротких) до хрящових залишків належать тонка пластинка в ділянці майбутньої суглобової поверхні – суглобовий хрящ та хрящовий прошарок між скостеніваючим наростком (епіфізом) і тілом кістки (кістковим діафізом) – епіфізарний хрящ; наростковий хрящ.

Хрящ як орган, утворений з хрящової тканини. Хрящі вкриті охрястям, що складається з двох шарів. Зовнішній шар охрястя утворений волокнистою сполучною тканиною, у якій є багато кровоносних судин і нервових закінчень. Внутрішній шар охрястя – хондрогенний, у ньому є прехондробласти і хондробласти. Безпосередньо під охрястям містяться хондроцити, які розташовані декількома шарами паралельно до охрястя.

Наростковий хрящ виконує кісткоутворювальну функцію до 18-25 років, поки цей хрящ не заміщується кістковою тканиною і епіфіз зростається з діафізом – синостоз. Внаслідок кісткоутворювальної функції наростокового хряща трубчаста кістка росте у довжину.

Остеопороз – з віком кістки стоншуються та стають порозними внаслідок втрати кісткової тканини і в чоловіків, і в жінок. Однак, оскільки гормон естроген сприяє збереженню кісткової маси, зменшення його кількості у жінок під час менопаузи призводить до більш вираженого остеопорозу у літніх жінок, ніж у чоловіків. При остеопорозі втрата щільності кісток є причиною частих переломів; це також може призводити до викривлення хребта; при падінні виникають частіше переломи. При остеопорозі вміст мінералів зменшується з 65% до 35% маси кістки. Кістковомозковий канал у центральній частині кістки розширюється, а щілини у пластинках зумовлюють ламкість кісток. При остеопорозі, що розвивається з віком, руйнування сітки колагенових волокон та відкладених солей кальцію відбувається набагато швидше, ніж їх утворення. При цьому з’являються нові проміжки у колагеновому каркасі. Ці зміни послаблюють кістку.

Остеомаляція – при цьому кістки розм’якшуються внаслідок не відкладення кальцію та фосфору. Цей стан відрізняється від остеопопрозу тим, що не втрачаються компоненти білкового каркасу. У дітей це називається рахітом. Основною причиною є нестача вітаміну D, потрібного для засвоєння організмом кальцію та фосфору. Захворювання здебільшого зумовлене недостатнім перебуванням дитини на сонці.

Хвороба Педжета – при цій хворобі, яка ще інакше називається деформуючим остеїтом, порушується фізіологічна регенерація кісток. Кістки часто ламаються і швидко заміщуються зміненою кістковою тканиною. Цей стан рідко трапляється у молодих, але в людей віком понад 40 років він виявляється у 3% випадків. При хворобі Педжета найчастіше уражується череп, хребет, таз і кістки нижніх кінцівок. Одним з проявів цієї хвороби є потовщення та ущільнення певних кісток. Збільшення кісток має різні прояви, зокрема втрата слуху через стискання черепних нервів або посилена тепловіддача, зумовлена надмірним кровопостачанням.

Пухлини кісток – пухлини, що походять з кісток, називаються первинними. Переважно злоякісні пухлини кісток є наслідком поширення пухлинних клітин з первинного вузла іншої локації; такі пухлини називаються вторинними, або метастазами. Пухлинні клітини можуть потрапити у кістки з різних органів через кров та лімфу.

До кісток тулуба належать хребці, груднина, ребра.

Хребці утворюють хребтовий стовп, хребет, який складається із 7 шийних, 12 грудних, 5 крижових, 5 поперекових і 3-5 куприкових хребців.

Шийні хребці, грудні хребці і поперекові хребці – справжні хребці.

Крижові хребці та куприкові хребці зрослися відповідно в крижову кістку і куприкову кістку. Це несправжні хребці.

Кожний хребець складається з тіла хребця і дуги хребця. Вони обмежовують хребцевий отвір. Хребцеві отвори, накладаючись один на другий, утворюють хребтовий канал, в якому розміщується спинний мозок.

На дузі є 7 відростків:

- непарний остистий відросток;

- парні поперечні відростки – для з’єднання з ребрами або з їх рудиментами;

- парні верхні суглобові відростки – для з’єднання з нижніми суглобовими відростками сусіднього верхнього хребця;

- парні нижні суглобові відростки – для з’єднання з верхніми суглобовими відростками сусіднього нижнього хребця.

Шийні хребці [СІ-СVІІ] поділяються на типові [CIII-CV] і атипові [CI, CII, CVI, CVII].

Типові шийні хребці мають особливості:

1. Малі, низькі тіла овальної форми.

2. Хребцевий отвір трикутної форми.

3. Остистий відросток короткий та роздвоєний на кінці.

4. Наявність поперечних отворів, утворених внаслідок злиття двох кісткових зачатків, а саме: зачатків поперечного відростка і зачатків ребра. Тому вони ще мають назву реброво-поперечний відростків. Сформовані отвори, розміщуючись один над одним, утворюють перервний канал для проходження хребтової артерії, гілки якої кровопостачають головний і спинний мозок.

5. На верхній поверхні поперечного відростка розміщена борозна спинномозкового нерва, що розділяє один від одного передній та задній горбки.

6. Суглобові відростки розміщені у горизонтальній площині.

Атипові шийні хребці

Особливості атланта, першого шийного хребця:

1. Відсутнє тіло хребця, яке замінює передня дуга атланта.

2. Замість тіла хребця залишилися бічні маси атланта.

3. Бічні маси атланта з’єднані передньою і задньою дугою атланта.

4. На передній дузі атланта є передній горбок, а на задній дузі – задній горбок.

5. Замість суглобових відростків є відповідні верхні і нижні суглобові поверхні. Верхні суглобові поверхні необхідні для сполучення з потиличними виростками, а нижні суглобові поверхні з’єднуються з верхніми суглобовими поверхнями другого шийного хребця.

6. На задній поверхні передньої дуги атланта є ямка зуба для з’єднання із зубом осьового хребця.

7. На верхній поверхні задньої души знаходиться борозна хребтової артерії.

8. Відсутній остистий відросток.

Осьовий хребець, другий шийний хребець має зуб осьового хребця, який складається з верхівки зуба і основи зуба. На зубі міститься передня і задня суглобові поверхні. На хребці з’являються нижні суглобові відростки.

Передній горбок VI шийного хребця добре виражений і називається сонним горбком, тому що до нього притискують загальну сонну артерію при кровотечах у ділянці лицевого черепа або у верхній ділянці шиї.

VII шийний хребець називається виступним хребцем,тому що він має довгий нероздвоєний остистий відросток. При нахилі голови допереду він виступає дозаду. Він є орієнтиром для лікарів при визначення хребців під час спинномозкової пункції.

Шийні ребра – це вроджена вада розвитку як наслідок неповної редукції шийних ребер. Від VII шийного хребця, рідко від VI шийного хребця, відходить рудиментарні ребра, які досягають більшого або меншого розвитку і формують атипову конфігурацію шиї. Вони можуть защемлювати гілки шийного та плечового сплетень, викликаючи біль та парези верхніх кінцівок. Іноді здавлюють підключичні та сонні судини, що призводить до порушення кровопостачання та відтоку крові з голови та верхніх кінцівок.

Грудні хребці [TI-TXII] поділяються на типові [TII-TIX] і атипові [TI, TX-TXII].

Особливості типових грудних хребців:

1. Тіла грудних хребців значно більші від тіл шийних.

2. Хребцевий отвір кулястої форми.

3. Мають на тілі верхні та нижні реброві пів’ямки для з’єднання з головками ребер.

4. На поперечних відростках міститься парна реброва ямка поперечного віростка для зчленування з горбком ребра.

5. Остисті відростки довгі, спрямовані донизу, черепицеподібно накривають один одного, особливо в середньому грудному відділі.

6. Суглобові відростки розміщені у фронтальній площині.

Атипові грудні хребці

І грудний хребець – на бічних поверхнях тіло хребця має пару цілих верхніх ребрових ямок і пару нижніх ребрових пів'ямок.

На тілі Х грудного хребця є лише пара верхніх ребрових пів’ямок.

ХІ-ХІІ грудні хребці – на їх тілі є лише по одній парі повних ребрових ямок, а на поперечних відростках ребрових ямок немає. У дванадцятого грудного хребця з’являються парний соскоподібний і додатковий відростки, характерні для поперекових хребців.

Особливості поперекових хребців [LI-LV]:

1. Мають масивне, бобоподібної форми, тіло.

2. Остистий відросток короткий, спрямований горизонтально.

3. Поперечні відростки, які є рудиментами ребер, називаються реброподібними або ребровими відростками.

4. Додаткові відростки розміщені біля основ поперечних відростків і є рудиментами справжніх поперечних відростків.

5. Суглобові відростки розміщені у стріловій площині, при цьому їх верхні суглобові поверхні ввігнуті, обернені досередини, а нижні – випуклі, спрямовані назовні.

6. На верхніх суглобових відростках розміщені соскоподібні відростки.

Крижова кістка (os sacrum), трикутної форми, утворена п’ятьма крижовими хребцями, які між собою зрослися. Вверху на ній міститься основа крижової кістки, а внизу – верхівка крижової кістки. У крижовій кістці розрізняють тазову та спинну поверхні.

На тазовій поверхні є чотири поперечні лінії, які утворилися внаслідок зрощення тіл хребців. Є чотири пари передніх крижових отворів і чотири пари задніх крижових отворів. На спинній поверхні внаслідок зрощення відростків утворилося п’ять гребенів: серединний крижовий гребінь – непарний; присередній і бічний крижові гребні – парні.

Всередині кістки проходить крижовий канал, який донизу на верхівці закінчується крижовим розтвором. Останній обмежений двома крижовими рогами. На бічних частинах крижової кістки містяться вушкоподібні поверхні для з’єднання з аналогічними поверхнями клубових кісток. Позаду вушкоподібної поверхні міститься горбистість крижової кістки. Тіло V поперекового хребця з тілом І крижового хребця утворюють кут, спрямований допереду – мис.

Куприкова кістка; куприк (os coccygis; coccyx)утворена 3-5 куприковими хребцями, які зрослися. Куприк має трикутну форму, дещо зігнутий допереду. Його основа спрямована доверху, верхівка – донизу. Основа куприка з’єднана з верхівкою крижової кістки, на задньому краї куприка з кожного боку є куприковий ріг.

Усі хребці складають хребтовий стовп. Він має:

- первинну кривину. Первинне викривлення хребта, що є наслідком черевного згинання ембріона, зберігається в грудній і тазовій ділянках. До нього належать грудний і крижовий кіфози – це вигини, які обернені дозаду;

- вторинну кривину. Вторинні викривлення хребта є увігнутими, спричинені дією м’язів плода (на початковій стадії є скоріше функціональними, ніж структурними). До них належать шийний і поперековий лордози, які обернені допереду.

При неправильній поставі може розвинутись сколіоз– бічний вигин хребтового стовпа (частіше в грудному відділі).

Випадіння диска – хрящові диски, що розділяють хребці, мають щільне волокнисте кільце і драглисте ядро. Внаслідок “зношування” або навантаження зовнішня оболонка розривається, спричиняючи випадіння центральної частини та стиснення нервових корінців. При так званому “ковзаючому диску” виникає виражений біль у спині внаслідок стискання нервових корінців. Біль може посилюватися навіть під час кашлю, згинання або тривалого сидіння.

Ішалгія - біль у сідницях та задній частині стегна може спричинюватися стисненням корінців сідничного нерва. Причиною цього найчастіше є випадіння міжхребцевого диска, рідше – пухлина, згусток крові, спазм м’язів або тривале сидіння у незручній позиції.

Груднина (sternum) складається з ручки, тіла і мечоподібного відростка. Між тілом і ручкою груднини утворюється кут груднини, який добре пальпується під шкірою. На ручці груднини доверху міститься яремна вирізка, а з боків – ключичні вирізки. На бічних поверхнях ручки і тіла груднини є реброві вирізки для з’єднання з хрящами семи пар верхніх ребер.

Ребра (costae). Кожне ребро складається з кісткової частини (реброва кістка) і хрящової частини (ребровий хрящ).

Верхні сім ребер – справжні ребра, тому що вони самостійно з’єднуються з грудниною.