3.2 Mercosur в Латиноамериканському інтеграційному процесі

Загальний Ринок Південного конусу (МЕРКОСУР) - один з найбільш успішних інтеграційних проектів в Південній Америці, в чому визначає динаміку і специфіку регіональної системи міжнародних відносин. Створений у 1991 Аргентиною, Бразилією, Парагваєм і Уругваєм, до яких у 2006 приєдналася Венесуела, МЕРКОСУР спочатку задумували як економічне об'єднання, спрямоване на лібералізацію взаємної торгівлі країн-членів та зміцнення їх позицій на світовому ринку. Однак значні успіхи, досягнуті країнами-учасницями на першому етапі інтеграції (1991 - 1996), що виразилися у збільшенні обсягу внутрішньорегіональної торгівлі, запровадження єдиного зовнішнього митного тарифу на 85% товарної номенклатури, здійсненні спільних проектів в області енергетики, паливної промисловості та розвитку інфраструктури, а також у висновку рамкової угоди з Європейським Союзомі, як наслідок, визнання МЕРКОСУР в якості суб'єкта міжнародних відносин дозволили говорити про необхідність інтеграції не тільки в економічній, але і в політичній, соціальній, культурній, військовій сферах, тим більше до цього часу вже були зроблені певні кроки в цих областях. Починаючи з 1996 р. була прийнята серія документів, що ознаменувала початок нового етапу в інтеграційних процесах в Південному Конусі і заклала правові основи політичної, соціальної та культурної інтеграції в регіоні. [11,c.154]

Початок був покладений підписанням двох декларацій рамкового характеру, що визначили подальший напрямок діяльності країн-учасниць, - Декларації про політичний діалог в МЕРКОСУР від 25 червня 1996 р. і Декларації про консультування і політичному координуванні від 17 червня 1997 Важливим є те, що в документах такого рівня вперше було заявлено про те, що розвиток процесу інтеграції та його поглиблення вимагають спільних дій країн-учасниць і систематизації інститутів, відповідальних за забезпечення інтеграції у всіх державах-членах МЕРКОСУР. Стратегічною метою, яку переслідували країни-учасниці, було зміцнення єдності МЕРКОСУР на міжнародній арені. Для її досягнення засновувався Механізм консультування та координування політики, покликаний чітко формулювати необхідні заходи для подальшого розширення і систематизації процесів інтеграції в політичній сфері, яка розумілася надзвичайно широко, а саме все те, що не відноситься до сфери економічного співробітництва і торгівлі. Основним засобом його виконання повинні були стати зустрічі міністрів країн-учасниць, а також проводяться кожні півроку зустрічі глав держав МЕРКОСУР, на яких повинні були визначатися пріоритетні завдання розвитку Спільного Ринку Південного конусу, проблеми та перспективи його співпраці з третіми країнами, а також вироблятися спільні позиції держав з актуальних питань міжнародної політики. [13,c.85]

Бажаючи зміцнити відносно слабкі позиції демократії в державах регіону, а також висловити реакцію на події, пов'язані з намаганням військового перевороту в Парагваї, країни-учасниці 25 червня 1996 підписано Декларацію про демократичний компромісі країн-членів МЕРКОСУР. До неї приєдналися також Чилі і Болівія на правах асоційованих членів. На відміну від Установчих Акту МЕРКОСУР - Асунсьонського Договору від 26 березня 1991 р., що обійшов це складне питання стороною, в Декларації про демократичний компромісі твердо вказується, що наявність демократичних режимів у всіх країнах-членах є необхідною умовою існування і розвитку МЕРКОСУР, здатним забезпечити виконання положень Асунсьонського Договору та Додатків до нього. У той же час очевидно, що вона була багато в чому декларативної, носила рекомендаційний характер і фактично була нездатна вплинути на реальний розвиток політичної ситуації в державах Південного конусу. У ній не були обумовлені процедури, які можуть бути застосовані, якщо в одній з держав-членів виникне загроза демократії. Бажаючи подолати вищеназвані недоліки, а також забезпечити подальший сталий розвиток інтеграційних процесів у регіоні, країни МЕРКОСУР спільно з Болівією і Чилі підписали 24 липня 1998 Декларацію Ушуая, яка нам видається значним кроком вперед по шляху зміцнення міждержавного співробітництва в регіоні. Зберігаючи всі принципи Декларації про демократичний компроміс, вона опинилася в той же час більш чіткою і послідовною. У ній була подолана декларативність попередніх документів і відбилися об'єктивні тенденції зміцнення взаємодії і взаємозалежності держав регіону. Особливо важливим нам здається вироблення інструментів, спрямованих на підтримку демократії в регіоні, зокрема процедур, які будуть запущені в дію у разі порушення демократичного порядку в одній з держав, що підписали Декларацію Ушу ая. Вона передбачає проведення прямих консультацій між цією державою і іншими членами об'єднання. Якщо вони виявляться марними, то в цілях сприяння відновленню демократії держави, що підписали Декларацію, будуть змушені вжити заходів щодо порушника. Відповідно до статті 5, ці заходи будуть простягатися від призупинення права держави-порушника брати участь у діяльності органів МЕРКОСУР до призупинення прав і обов'язків, обумовлених участю цієї держави в процесах інтеграції. Дія цих заходів припиняється з моменту відновлення демократичного порядку в державі-порушниці. Відповідно до рішення верховного органу МЕРКОСУР - Ради Загальних Ринку № 18/04 будь-яка держава, зацікавлена ​​у вступі в дану інтеграційну угруповання, попередньо має приєднатися до Декларації Ушуая, що підкреслює значимість прихильності до демократії для продовження інтеграційних процесів у регіоні. У той же час очевидно, що заходи, закріплені в Декларації, є багато в чому умовними і у випадку загрози демократії будуть нездатні надати якесь вплив. Однією з основних причин представляється надмірна розпливчастість формулювань, які залишають простір для тлумачень. По-друге, самі заходи здаються недостатніми на даному етапі інтеграції, тому що вигоди від неї не настільки значні, щоб надати вирішальний вплив на функціонування політичних інститутів у державах-членах. З іншого боку, нереальним виглядало б і пропозиція застосовувати більш рішучі заходи щодо порушника, що пояснюється дуже трепетним ставленням латиноамериканських держав до поняття національного суверенітету. [20,c.45]

Розвитком інтеграційних процесів у даній області стало створення Обсерваторії демократії МЕРКОСУР в 2007 р., відповідальної за виконання положень Декларації Ушуая, а також за моніторинг електоральних процесів у країнах-членах Загальних Ринку.

Іншим важливим кроком по шляху зміцнення політичної єдності країн МЕРКОСУР, а також Болівії і Чилі стало підписання Декларації про Мальвинах, в якій країни Південного конусу висловили свою солідарність з Аргентиною в питанні про статус Мальвінських островів і визнали її легітимні права на цю територію. [48,c.223]

Подальший розвиток співробітництва між державами в галузі забезпечення безпеки та оборони зумовило підписання Політичної Декларації про зону світу від 24 липня 1998 Держави-члени МЕРКОСУР, Болівія і Чилі, грунтуючись на фундаментальних принципах міжнародного права і підтверджуючи свій намір слідувати всім деклараціям, спрямованим на скорочення озброєнь, заборона хімічної і біологічної зброї, а також Договором Тлателолко від 1967 року про створення без'ядерної зони в Латинській Америці і Карибському басейні, проголосили територію країн Південного конусу зоною миру, вільною від зброї масового знищення і підкреслили, що світ є необхідною умовою для продовження і розвитку процесів інтеграції в регіоні. Крім того, Високі Сторони домовилися посилити механізм консультування та співробітництва в галузі безпеки і оборони, а також об'єднати зусилля, спрямовані на сприяння виконанню міжнародних договорів про ядерне роззброєння і нерозповсюдження ядерної зброї, і виступати на міжнародних форумах з цих питань з єдиною позицією. Ця Декларація стала юридичним обгрунтуванням інтеграційних процесів у галузі забезпечення оборони і безпеки, що почалися в регіоні ще в 1995. Підписання цього документа стало фактично можливим з активним підключенням Чилі до інтеграційних процесів у регіоні. Це пояснюється важливістю геополітичного положення Чилі - єдиної країни Південного конусу, що має вихід в басейн Тихого океану. Декларація про зону миру відкрила нову сторінку у формуванні єдності країн МЕРКОСУР, Болівії і Чилі, на цей раз у військово-політичній сфері. Необхідно також відзначити, що вона є першим кроком на шляху побудови системи колективної безпеки в регіоні, створення якої обговорюється вже тривалий час. [66,c.266]

Очевидно, що політична інтеграція в рамках МЕРКОСУР поки перебуває на початковій стадії розвитку і охоплює лише обмежене коло питань. Тим не менш, необхідно визнати, що всі починання в цій галузі виявилися досить успішними і сприяли зміцненню політичної єдності країн-членів та координації їх позицій щодо ключових пунктів регіонального і міжнародного порядку денного. Все це дає підстави припустити, що надалі політична співпраця членів МЕРКОСУР залишиться одним з пріоритетних напрямків діяльності даного інтеграційного блоку.