85

			ЗМІСТ
ВСТУП						3
РОЗДІЛ 1	Латинська Америка в глобалізованому світовому господарстві					5
	1.1	Трансформаційні процеси в Латинській Америці у XXI столітті				5
	1.2	Країни Латинської Америки і новий економічний порядок				9
	1.3	Вплив світової фінансової кризи на економіку країн Латинської Америки.				18
РОЗДІЛ 2	Нові індустріальні країни Латиноамериканського регіону					28
	2.1	Бразилія і BRIChS (вихідна країна гігант)				28
	2.2	Місце Аргентини в глобалізованому світовому господарстві				38
	2.3	Зовнішня економічна політика Мексики				42
РОЗДІЛ 3	Динаміка інтеграційних процесів в Латинській Америці					48
	3.1	Бразильська парадигма інтеграції в Західній півкулі				48
	3.2	MERCOSUR в Латиноамериканському інтеграційному процесі				57
	3.3	Особливості співробітництва України з країнами Латиноамериканського регіону				62
ВИСНОВКИ						73
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ						74

ВСТУП

Латиноамерикансткий регіон на початку ХХІ століття став одним із найбільш динамічно розвиваючихся та найбільш привабливил для розвинених країн.

Актуальність теми полягає в великомасштабних змінах на міжнародній арені спричинені економічним зростанням та впливом на світове господарство нових промислово розвинених країн Латиноамериканського регіону.

Важливість дослідження промислово розвинених країн Латиноамериканського регіону зумовлена стрімким зростанням впливовості цього регіону, а особливо підвищенням ролі Бразилії, Аргентини та Мексики в середині регону та на міжнародній арені, а також вагомим впливом на соціальний та економічний розвиток країн Латиноамериканського регіону.

Предметом данної роботи виступають система світових економічних зв’язків провідних країн Латиноамериканського регіону в системі глобалізованого світового господарства.

Об'єктом данної роботи є соціально-економічні системи найбільш розвинених країн Латиноамериканського регіону, як основа участі цих країн у Міжнародному поділі праці та системі світогосподарських зв’язків в цілому

Метою роботи є аналіз сучасних економічних систем промислово розвинених країн Латиноамериканського регіону, інтеграційних процесів в середині регіону, дослідження місця та ролі Бразилії, Аргентини та Мексики у світовій економіці та їхньої позиції на міжнародній арені.

Завдання, необхідні для досягнення мети:

− розглянути особливості розвитку промислово розвинених країн латиноамериканського регіону в кінці ХХ, початку ХХІ століття;

− виявити особливості розвитку країн на сучасному етапі;

− дослідити ефективність економік країн в умовах світової фінансової кризи та посткризовий період;

− проаналізувати місце та роль Бразилії в угрупуванні країн BRIChS;

− простежити місце Аргентини в глобалізованому світовому господарстві;

− визначити Зовнішню економічну політику Мексики;

−дати характеристику Бразильської парадигми інтеграції в Західній півкулі;

− проаналізувати роль MERCOSUR в Латиноамериканському нтеграційному процесі;

− визначити Особливості співробітництва України з країнами Латиноамериканського регіону

Емпірічна база роботи, в процесі дослідження і написання випускної роботи були використані: монографічні видання вітчизняних та зарубіжних авторів за проблематикою теми дослідження. Наукові публікації вітчизняних і зарубіжних авторів, дослідженні спеціалізовані засоби масової інформації (солідні журнали, тижневики за темою дослідження), інтернет джерела, статистичні довідники, інформаційні бюлетені

РОЗДІЛ 1

Латинська Америка в глобалізованому світовому господарстві

1.1 Трансформаційні процеси в Латинській Америці у XXI столітті

Переживши «втрачене десятиліття» 1980-х і низку криз в 1990-і роки і на початку нового століття, країни Латинської Америки і Карибського басейну (ЛАКБ) здебільшого змінили алгоритм суспільного розвитку і в рамках   нової модернізаційної моделі   домоглися безперечних позитивних зрушень. У 2003-2008 рр. національні економіки, як писала латиноамериканська друк, «розвивалися з крейсерською швидкістю». У цей період агрегований ВВП країн ЛАКБ виріс на 1/3.Такого ривка в регіоні не фіксувалося давно. Відстаючи за темпами зростання від Китаю, Індії та ряду інших азіатських країн, Латинська Америка випереджала всі індустріально розвинені держави і поступово скорочувала відставання від світового економічної авангарду.

У зазначений період латиноамериканські країни істотно наростили експорт (з 384 млрд до 901 млрд дол) і забезпечили стабільне позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, сумарно склало близько 373 млрд дол Помітно зросли іноземні прямі інвестиції і в 2,6 рази збільшилися золотовалютні резерви, перевалили за 500 млрд дол, що говорило про зміцнення фінансових позицій регіону. На це вказувало і зниження боргового навантаження на економіки латиноамериканських держав: у 2003-2008 рр. обсяг державного боргу скоротився з 57,7 до 26,1% ВВП. Важливе значення мали також успіхи політики таргетування інфляції - утримання її в межах 5-7%. Тим самим був відсунутий кошмар невтримного зростання цін, десятиліттями супроводжував розвиток Латинської Америки. [58,c.223]

На хвилі економічного підйому і завдяки відчутному зростанню державних витрат на соціальні потреби у регіоні зріс життєвий рівень широких суспільних верств, а число латиноамериканців, які живуть за межею бідності, у 2002-2008 рр.. зменшилася майже на 20% - з 221 млн до 180 млн осіб. За іншими даними, число бідних скоротилося ще більше - на 60 млн. У будь-якому випадку мова йде про значуще соціальне зрушення. Про це свідчило і послідовне скорочення безробіття: з 11% у 2003 до 7,5% в 2008 році. 

«Прощавай, бідність, ласкаво просимо, споживання», - так назвав у 2007 р.. Стати, присвячену становищу в Латинській Америці, престижний лондонський тижневик «Економіст». Чим же було обумовлене подібного роду «вертикальний зліт» латиноамериканської економіки? [20,c.17]

Ключову роль зіграла державна стратегія в провідних країнах регіону, яка створила сприятливі макроекономічні умови, в тому числі валютно-фінансові. По-перше, підвищилася роль центральних банків, що стали міцною опорою національних фінансових структур. По-друге, зміцніла фіскальна система і розширилася оподатковуваний база - основа формування бездефіцитного бюджету. Акумуляція міжнародних резервів дала можливість сформувати так звані стабілізаційні   фонди на випадок негоди ("rainy   day   funds ").   По-третє, більшість країн перейшли до використання гнучкого обмінного валютного курсу, що дозволяє коригувати вартість національних грошових одиниць залежно від конкретної господарської ситуації та з урахуванням положення на зовнішніх ринках. Саме забезпечення фінансової стабільності стало найважливішою передумовою динамічного зростання реальних секторів економіки. Певне значення мав і різкий приріст грошових переказів трудових мігрантів (у 2007 - 65 млрд дол). Для окремих країн це стало важливим фінансовим підмогою. [24,c.51]

Економічний підйом 2003-2008 рр.. в більшості випадків відбувався в рамках моделі, що заперечувала крайності неолібералізму, слідування рецептами якого дорого обійшлося латиноамериканським країнам на рубежі століть (досить згадати найгострішу кризу в Аргентині в 2001-2002 рр..). Сучасну модель економічної політики в регіоні характеризують такі принципи і елементи:

- Пріоритетна ставка на розвиток внутрішнього ринку та забезпечення господарського зростання переважно за рахунок внутрішніх джерел накопичення; скорочення залежності від зовнішнього фінансування;

- Державна підтримка в різних формах національної індустрії («реіндустріалізація») і місцевих товаровиробників;

- Диверсифікація господарства та зовнішніх зв'язків; підвищений інтерес до інноваційних секторах, заохочення науково-технічних досліджень і розробок, розширення сектора «нової економіки», заснованої на передових технологічних рішеннях;

- Відродження концепції змішаної економіки, створення державних підприємств і повернення державі природної ренти;

- Частковий контроль над цінами і таргетування інфляції;

-Курс на підвищення доходів і соціальної захищеності малозабезпечених верств населення і збільшення частки працюючих за наймом в національному доході; на цій основі - зростання споживчого попиту і ємності внутрішнього ринку;

- Сприяння капіталізації найбільших місцевих компаній, що мають стратегічне значення, за рахунок національних інвестицій;

- Стримане ставлення до ТНК і постійні переговори з ними для отримання більш вигідних (з точки зору національних інтересів) умов співпраці;

- Поглиблення латиноамериканської інтеграції (зокрема, шляхом розширення рамок МЕРКОСУР і створення нових об'єднань) і певне дистанціювання від зовнішньополітичного курсу США. [43,c.57]

Перераховані принципи (їм слід значна група країн ЛАКБ) у сумі цілком можна визначити як   антитезу «Вашингтонському консенсусу», гіркі плоди якого спровокували зростання націоналізму і так звану   ліву хвилю   в Латинській Америці.

Таким чином, цілому ряду латиноамериканських правлячих режимів, які позиціонували себе як націоналістичні та лівоцентристські, вдалося продемонструвати, що в руслі «лівого дрейфу» можна забезпечити поєднання економічного зростання та соціального прогресу. Це важливо для оцінки нової модернізаційної моделі, що заперечує принципи ринкового фундаменталізму і надає перевагу захисту національних інтересів країн ЛАКБ і ліквідацію найбільш кричущих громадських диспропорцій. [17,c.20]

Звичайно, латиноамериканський господарський ривок був зроблений в сприятливих зовнішніх умовах, характеризувалися безпрецедентним збільшенням світових цін на основні товари регіонального експорту. Так, в період з 2002 р. В грудні 2007 ціни на мідь підвищилися в 4,5 рази, на нафту - в 2,8, на кукурудзу і сою - в 1,7 рази і т. д.. Це зіграло не останню роль у зміцненні загального валютно-фінансового стану країн ЛАКБ, підвищенні прибутків підприємців та наповненні державних бюджетів.

Коректна оцінка ролі зовнішнього чинника має тут велике теоретичне і практичне значення. Ряд експертів безпосередньо пов'язували економічний бум в Латинській Америці з високою міжнародною кон’юнктрурою. Наприклад, у квітні 2008 на щорічній асамблеї Міжамериканського банку розвитку (МАБР) в Майамі було представлено доповідь, в якому проводилася думка, що прискорений розвиток регіону стало наслідком зовнішніх умов, а не національних стратегій зростання.Отже, погіршення становища на світових ринках неминуче мало перекреслити досягнуті результати. У цьому сенсі глобальна фінансово-економічна криза 2008-2009 рр. став   стратегічним шоком,   серйозним викликом новому латиноамериканському модернізаційного проекту. [61,c.330]

Отже на початку ХХІ сторіччя країни Латиноамериканського регіону значно зміцнили свої економічні системи, скоротили рівень безробіття, збільшили золотовалютний запас, зменшили зовнішні борги, чим продемонстрували свою економічну та політичну зрілість, готовність зайняти гідне місце на міжнародній арені та у світовому господарстві.