3. Фінансові ресурси держави, їх сутність, склад, проблеми формування і використання в сучасних умовах

Фінансові ресурси - сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб' єктів господарювання. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Державні фінанси складаються, по-перше, із власне державних фінансів (або федеральних фінансів, як їх часто називають у країнах із федеративним територіальним устроєм), по-друге, регіональних (обласних) фінансів, по-третє, місцевих (муніципальних) фінансів. Основою цих трьох видів державних фінансів є відповідні бюджети: державний, регіональний, місцевий, які є грошовим фондом формування і використання грошових ресурсів відповідних рівнів управління державними структурами.

Основними джерелами формування грошових доходів держави є: податки (від доходу, благ і послуг, капіталу, землі, майна чи інших не рухомостей); різного роду збори (збори за візи, збори за різноманітні дозволи та підписи, ліцензійні збори і т. ін.); так звані неподаткові джерела (субсидії, позички шляхом випуску і реалізації облігацій, доходів від лотереї і доходів від державної підприємницької діяльності тощо).

Використання методів фінансової діяльності держави визначається змістом і характером суспільних відносин, що регулюються державою.

Економіка, складовими частинами якої є трудовий, науковий, техніко-виробничий та природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм, здебільшого, фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи настає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх елементів економічної системи, запорукою їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому самому або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економіки фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб' єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

4. Державний борг, поняття, причини і наслідки його зростання

Державний борг — це сукупність усіх боргових зобов'язань держави перед своїми кредиторами. Величина державного бор­гу, динаміка й темпи його зміни відображають стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування державних структур.

Економічна суть державного боргу виявляється через такі дві його функції: 1) фіскальну — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків; 2) регулюючу — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни.

Державний борг складається з двох частин залежно від сфе­ри розміщення: внутрішнього і зовнішнього боргу.

До складу державного внутрішнього боргу України входять позики уряду і позики, здійснені за безумовної гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних потреб. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає знову за борговими зобов'язаннями уряду.

Державний зовнішній борг — це боргові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених коштів (основна сума боргу) та відсотків за ними.

До наслідків державного боргу належать: 1) короткострокові: існують як проблема «витіснення» , що виникає через підвищення ринкових відсоткових ставок, яке виникає у випадку фіннасування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних ЦП; 2) збільшення боргу у довгостроковому періоді призводять до заміщення приватного каптілау державним боргом. Обслуговування державного боргу – сукупність заходів держави з розміщення облігацій та інших ЦП, погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик, визначення умов і порядку випуску нових державних ЦП. Розміри державного внутрішнього боргу України, його структуру, джерела і строки погашення встановлює ВРУ одночасно з затвердженням Державного бюджету України. Джерелами погашення зовнішнього боргу є:  бюджет;  валютні надходження від експорту;  золотовалютні резерви;  кошти, отримані від приватизації державного майна;  рефінансування. Через недостатню платоспроможність держави можуть застосовуватись такі методи:  конверсія;  консолідація;  уніфікація;  обмін облігацій з регресивним співвідношенням;  відстрочка погашення;  анулювання позики.