6)Акселерація та ретардація: поняття, хакартеристика, теорії виникнення

Акселерація (біологія) — набагато раніше або швидше формування якогось органу в період ембріонального розвитку порівняно з іншими органами або зародком у цілому. Також прискорений фізичний розвиток людини; прискорення росту і статевого дозрівання дітей і підлітків порівняно з їхніми ровесниками попередніх поколінь.

Ретардація: пізніша закладка органу та уповільнення його розвитку порівняно з предками.

тимчасова або стійка зупинка психічного розвитку, а також затримка його темпу.

 В качестве основных проявлений акселерации рассматривают:

большую длину и массу тела новорожденных в настоящее время по сравнению с аналогичными величинами новорожденных 20—30-х годов нашего века; в настоящее время рост годовалых детей в среднем на 4—5 см, а масса тела на 1—2 кг больше, чем 50 лет назад

более раннее прорезывание первых зубов, смена их на постоянные происходит на 1—2 года раньше, чем у детей прошлого столетия;

более раннее появление ядер окостенения у мальчиков и девочек, а в целом окостенение скелета у девочек заканчивается на 3 года, а у мальчиков — на 2 года раньше, чем в 20— 30-е годы нашего столетия;

более раннее увеличение длины и массы тела детей дошкольного и школьного возраста, причем, чем старше ребенок, тем в большей степени он отличается по размерам тела от детей прошлого столетия;

увеличение длины тела у нынешнего поколения на 8—10 см по сравнению с предшествующим;

половое развитие мальчиков и девочек заканчивается на 1,5—2 года раньше, чем в начале XX века, за каждые 10 лет наступление менструации у девочек ускоряется на 4—6 месяцев.

7)Методи дослідження в генетиці,загальна характеристика

У вирішенні теоретичних і практичних генетичних проблем залежно від рівня організації живої матерії (молекулярний, клітинний, організмовий, популяційно-видовий) учені застосовують відповідні методи досліджень. Гібридологічний метод, застосований Г. Менделем, полягає у схрещуванні (гібридизації) організмів, які відрізняються за певними станами однієї чи кількох спадкових ознак. Нащадків, одержаних від такого схрещування, називають гібридами (від грец. гібрида — суміш). Гібридизація є основою гібридологічного аналізу — досліджування характеру успадкування станів ознак за допомогою системи схрещувань. Схрещування буває моногібридним, дигібридним і полігібридним. Моногібридне схрещування — це поєднання батьківських форм, які відрізняються різними станами лише однієї спадкової ознаки (наприклад кольором насіння); дигібридне — двох ознак (наприклад кольором насіння та структурою його поверхні), полігібридне — трьох і більше ознак. Генеалогічний метод полягає у вивченні родоводів організмів. Це дає змогу простежити характер успадкування різних станів певних ознак у ряді поколінь. Він широко застосовується в медичній генетиці, селекції тощо. За його допомогою встановлюють генотип особин і обчислюють імовірність прояву того чи іншого стану ознаки в майбутніх нащадків. Родоводи складають у вигляді схем за певними правилами: організм жіночої статі позначають колом, чоловічої — квадратом. Позначення особин одного покоління розташовують у рядок і з’єднують між собою горизонтальними лініями, а батьків і нащадків — вертикальною. За родоводом можна простежити успадкування такого, наприклад, захворювання, як гемофілія (незгортання крові). Популяційно-статистичний метод — це метод, за допомогою якого вивчають частоти зустрічальності алелей у популяціях організмів, а також генетичну структуру популяцій. Крім генетики популяцій, його застосовують й у медичній генетиці для вивчення поширення певних алелей серед людей (головним чином тих, що визначають ті чи інші спадкові захворювання). Для цього вибірково досліджують частину населення певної території і статистично обробляють одержані дані. Алельні гени — різні варіанти одного гену, що зустрічаються в межах однієї популяції організмів та визначають різні фенотипи цих організмів. Цікавий факт За допомогою популяційно-статистичного методу було виявлено, що алель, який зумовлює дальтонізм (порушення сприйняття кольорів), трапляється у 13 % жінок (із них хвороба виявляється лише у 0,5 %) та у 7 % чоловіків (хворіють усі). Цитогенетичний метод — це метод, за допомогою якого досліджують особливості хромосомного набору (каріотипу) організмів. Це дає змогу виявляти мутації, що пов’язані зі зміною як числа хромосом, так і структури деяких із них. Каріотип досліджують у клітинах на стадії метафази, бо в цей період клітинного циклу структура хромосом виражена найчіткіше. Біохімічні методи використовують для діагностики спадкових захворювань, пов’язаних із порушенням обміну речовин. За їхньою допомогою виявляють білки, а також проміжні продукти обміну, невластиві певному організмові, що свідчить про наявність змінених (мутантних) генів. Відомо понад 500 спадкових захворювань людини, зумовлених такими генами (наприклад цукровий діабет). Близнюковий метод полягає у вивченні однояйцевих близнюків (організмів, які походять з однієї зиготи). Однояйцеві близнюки завжди однієї статі, бо мають однакові генотипи. До того ж у них однакова група крові, однаковий почерк, відбитки пальців, їх не розрізняють за запахом собаки і навіть батьки їх інколи не розрізняють. Лише в однояйцевих близнюків на 100 % вдалими є операції з пересаджування органів, оскільки вони мають однаковий набір білків, тому тканини, що пересаджуються, не відторгаються організмом. Досліджуючи такі організми, можна з’ясувати роль чинників довкілля у формуванні фенотипу особин: різний характер їхнього впливу зумовлює розбіжності у прояві тих чи інших станів певних ознак.

Методи генетичної інженерії становлять окрему групу методів досліджень. За допомогою цих методів учені виділяють з організмів окремі гени або синтезують їх штучно, перебудовують певні гени або взагалі видаляють їх, вводять окремі гени в геном іншої клітини або організму. До того ж вчені можуть сполучати гени різних видів в одній клітині, тобто поєднувати в одній особині спадкові ознаки, притаманні різним видам.

52

Розвиток психіки в онтогенезі - процес еволюції способів взаємодії індивіда з довкіллям. Нині можна говорити, що протилежності в орієнтації чи вроджене, чи вивчений (monada - tabula rasa) знімаються у тому понятті розвитку, у її сприймається як процес: що призводить до змін все психологічні структури індивіда; проходить певні, якісно специфічні, стадії, зокрема у вигляді криз; має як сенситивные щодо зовнішніх впливів, і щодо автономні періоди; мурований цільовим призначенням.

Спочатку необхідно розглянути загальні закономірності психічного розвитку та його вікової періодизації.

Розвиток психіки - це чергування стабільних і кризових періодів. Кризи - короткі, але бурхливі стадії, впродовж яких відбуваються значні зрушення в психічному розвитку дитини і вона різко змінюється.

У процесі психічного розвитку та його результатах існують типологічні й індивідуальні відмінності.

Л.С.Виготський встановив 4 закони дитячого розвитку:

1. Закон циклічності - періоди підйому, інтенсивного розвитку змінюються періодами уповільнення. На різних етапах зміни в дитячій психіці можуть проходити повільно, а можуть швидко. При цьому фази уповільнення не означають застою. Це нагромадження сил, яке веде до подальшого прискорення розвитку.

2. Закон нерівномірності розвитку - різні сторони особистості, а також психічні функції, розвиваються асинхронно: у той час, як розвиток одних прискорюється, розвиток інших уповільнюється.

3. Закон "метаморфози" - розвиток не зводиться до кількісних змін; це ланцюг якісних змін, перетворення змін кількісних в якісні.

4. Закон поєднання процесів еволюції та інволюції в розвитку дитини. Те, що розвивається на попередньому етапі, відмирає або перетворюється. Наприклад, дитина, навчившись говорити, перестає лепетати.

Навчання й дозрівання організму. Єдність суспільного й при­родного в онтогенезі людської психіки виявляється у взаємозв'язку дозрівання, навчання й виховання. Як зазначалося вище, дозрі­вання являє собою визначуване генотипом послідовне становлення всіх систем організму. Воно відбувається у ході життєдіяльності дитини, функціонування різних систем, зокрема нервової системи. Функціонування її сприяє визріванню окремих аналізаторів і моз­ку в цілому. Певний рівень його дозрілості потрібний для спроб дитини пересуватися в просторі. Водночас її вправи в пересуванні є фактором розвитку координації локомоторних рухів. Не тільки в ранньому віці, а й на пізніших етапах онтогенезу фізичні вправи є важливою умовою розвитку моторики.

Функціонування нервової системи, яке полягає у регуляції взаємодії дитини із зовнішнім світом, викликає зміну її пове­дінки, виникають умовно-рефлекторні акти. Такі зміни є першими проявами учіння. Експериментально виявлено, па якому стуяені дозрілості нервової системи вони стають можливими (М. І. Крас­ноярський, М. І. Касаткін та ін.). Разом з цим учіння сприяє дозріванню нервової системй.

Певний рівень дозрівання нервової системи дитнни потрібний для наслідування нею звуків мовлення дорослих. Те саме можпа сказати про роль дозрівання у формуванні практичних дій дитини.

Процес учіння розпочинається у грудному віці. Дитина учить­ся, вступаючи в контакти з дорослими, які доглядають за нею, за­довольняють її потреби. Вона учиться, наслідуючи їх дії, маніпу­люючи предметами, граючись, виконуючи доручення дорослих тощо. Вже й на цьому етапі дитина не тільки набуває власного до­свіду, а й 8асвоює досвід інших людей. Спочатку її учіння є скла­довим моментом щоденного спілкування з дорослими, гри та інших видів діяльності, а потім воно виділяється в особливу діяльність, спрямовану на оволодіння людськими знаннями, вміннями і на­вичками.

Зароджуючись у дошкільників, учбова діяльність стає про­відною в шкільному віці. їй підпорядковуються інші види діяль­ності (гра, праця). Учіння виступає в житті дитини як форма про­яву її розвитку і як основний його фактор. Поза учінням немає психічного розвитку. В ході учіння утворюються тимчасові нервові зв’язки, що є фізіологічною основою набування індивідуального досвіду і засвоєння досвіду інших людей. Нервова система роз­вивається як система, що «сама учиться», виробляє нові способи регуляції взаємовідносин організму із середовищем.

Провідна роль навчання в психічному розвитку дитини. Учін­ня скеровується навчанням, яке являє собою складну систему спо­собів здійснюваного в сім’ї, дитячих садках, школах та інших за­кладах керування учбовою діяльністю молодого покоління. На­вчання відіграє провідну роль у психічному розвитку дітей і молоді. Як зазначалось уже, добре організоване навчання веде за собою їх розвиток (Л. С. Виготський та ін)..